Українська література
Тема: Літературний авангард (оглядово). Авангардні тенденції в українській літературі 1920-х років. Поети-футуристи М. Семенко – сміливий експериментатор. Урбаністичні мотиви його лірики, їхня змістовна новизна, ламання класичної форми («бажання», «місто», «запрошення»)
Мета (формувати компетентності): предметні: ознайомлення учнів з основними ознаками авангардизму й футуризму в українській поезії 1920-х років, життєвим і творчим шляхом поета-футуриста М. Семенка; вміння виразно й усвідомлено читати й аналізувати ліричні твори, ключові: висловлення власної думки з приводу поетичної майстерності М. Семенка, уміння висловлювати власну думку; загальнокультурні: виховання почуття гідності, любові до художнього слова, природи, рідного краю.
Вступне слово вчителя
Мова сьогодні йтиме про Михайля Семенка — поета доби Розстріляного відродження, основоположника і теоретика українського футуризму, організатора футуристичних угрупувань та редактора багатьох видань. Саме Михайль Семенко приніс в українську літературу тематику й форму верлібра, що панують у нашому новітньому письменстві, нові радощі, хоча і болісні, поет знайшов у своєму складному житті. Про це говорить і Гійом Аполлінер, саме його рядки стали епіграфом нашого уроку.
На перший погляд, біографія письменника Михайля Васильовича дуже проста. Народився 31 грудня 1892 року у селі Кибинці на Полтавщині у родині волосного писаря. Його мати — Марія Проскурівна — була письменницею і прищепила любов сина до літератури ще в дитинстві. Початкову освіту Семенко здобув у Хорольській гімназії, а по її закінченню — в Курському реальному училищі.
1911 року він вступає в Петербурзький психоневрологічний інститут. 1914 року був мобілізований до царської армії, служив телеграфістом у Владивостоці, де й познайомився з першою дружиною Лідією Горенко. Після чого повернувся на Батьківщину. Спільно з Василем Семенком та Павлом Ковжуном засновує перше футуристичне об'єднання.
Співробітничав у Всеукраїнському кіноуправлінні, редагував журнал «Нова генерація». Саме на цей період припадає початок творчого шляху поета. Його поетичним дебютом стала збірка «Prelude» (1913).
Перебуваючи в Росії, він не міг залишитися осторонь бурхливих подій в російській літературі, нових творчих напрямків — модернізму, символізму, футуризму. Зрештою, відкидає як безперспективний модерністський напрямок і поступово схиляється до авангарду. Його кумири на той час — російські поети-футуристи. Футуристичний етап творчої еволюції М. Семенка започатковано ще в його маніфестах — передмовах до збірок «Дерзання» та «Кверо-футуризм» (1914).
1918 р. видає «Універсальний журнал», збірки «П'єро задається», «П'єро кохає», 1919 р. — очолює журнал «Фламінго», 1927 р. виходять у світ книжки «Степ», «Маруся Богуславка», 1936 р. — з'являється поема «Німеччина», у якій автор у гостро сатиричній формі порушує проблему загрози фашизму.
23 квітня 1937 р. у Києві відбувся творчий вечір М. Семенка, а через три дні його заарештували, звинувативши в «активній контрреволюційній діяльності». 23 жовтня було винесено вирок — розстріл. Того самого дня вирок було виконано.
У біографії поета, яка лише окреслюється у його віршах, чимало «білих плям». За місцем написання поезій можна дослідити широку географію письменника.
Теорія літератури
Авангардизм (франц. avant-garde — передова охорона) — напрям у літературі XX століття, пов'язаний із руйнуванням традиційних форм і канонів. До авангардистських стильових течій відносять футуризм, сюрреалізм, експресіонізм, дадаїзм, конструктивізм, імажинізм, абстракціонізм, кубізм.
Футуризм — авангардний напрям, назва якого в перекладі з латини — майбутнє. Виник у літературі на початку XX ст. Як художньо-стильовий напрям вперше заявив про себе різновидом італійського авангардизму. Представники: В. Поліщук, Ю. Шпол (М. Яловий), Ю. Яновський, М. Бажан, М. Терещенко, О. Слісаренко, О. Полторацький, Гео Шкурупій, О. Мар'янов, Л. Зимний, Д. Бузько, О. Влизько, М. Семенко.
Риси футуризму:
? заперечення традиційної культури (особливо її моральних і художніх цінностей);
? прагнення до новацій, бунтівливості, порушення традицій; культивування урбанізму (естетика машинної індустрії і великого міста);
? переплетіння документального матеріалу з фантастикою; у поезії — руйнування загальноприйнятої мови, використання «слів на свободі».
ЗАВДАННЯ:
1.Самостійно опрацювати матеріал підручника (стор.12 -15)
2. Підготувати ідейно-художній аналіз однієї з поезій.
Мета: Провідна роль поезії у 20-ті роки ХХ ст. П. Тичина - найбільший модерніст 20-х років. Трагізм життєвої і творчої долі. Феномен «кларнетизму»
Мета: допомогти учням зрозуміти основні тенденції української поезії 1920-х років, її «вітаїстичність», усвідомити трагізм творчої долі письменника; розвивати навички аналізу ліричних творів, уміння висловлювати власні думки та враження, підтверджувати їх цитатами з тексту; виховувати любов до поезії, оптимістичне світобачення, естетичний смак.
Лекція викладача.
Про П. Г. Тичину написано безліч статей, монографій, досліджень. Але трагізм його творчої долі не осягнений до кінця, і для нащадків залишається загадкою, хто ж він, геній чи пігмей. (За словами В. Стуса) Народився майбутній поет 27 січня 1891 року в с. Піски на Чернігівщині в сім’ї дяка. Навчався, за традицією, у бурсі, потім — у Чернігівській семінарії. Він мав чудовий голос, абсолютний слух і грав на багатьох музичних інструментах, прекрасно володів пензлем, створював оригінальні малюнки. Співав в семінарському, а пізніше — у міському хорі. Чернігів початку ХХ ст. був одним із важливих літературних осередків в Україні, бо тут жив і працював М. Коцюбинський. Тичина почав відвідувати «суботи», які влаштовував письменник для творчої інтелігенції міста. Саме Коцюбинський побачив у молодому семінаристі справжнього поета.
У 1913 році Тичина переїхав до Києва і вступив до Київського комерційного інституту, навчався і підробляв у редакціях журналу «Світло», газети «Рада», а також помічником хормейстера в театрі М. Садовського.
У 1918 році вийшла перша збірка поета «Сонячні кларнети», про яку В. Стус пізніше напише: «Сонячні кларнети» — це переважно книга передчуття сподіваного щастя… І це чи не єдина зі збірок на рівні Тичининого генія. Тому в доробку поета їй відведено перше місце не тільки хронологічно».
Ця книжка засвідчила появу українського варіанта символізму — «кларнетизму». Тичина на основі символістичних засобів, їх вдалого комбінування і трансформації створив власний авторський поетичний стиль, що й отримав назву «кларнетизм».
Особливостями кларнетизму є:
— незалежна від політики й ідеології «чиста поезія», що уславлює ідеал гуманізму та добра: «Приставайте до партії, де на людину дивляться як на скарб світовий і де всі як один проти кари на смерть»;
— музично-поліфонічні образи-символи: Мадонно моя. /Вже славлять, співають нове ім’я. / (Ave, Maria, Калино моя!) Іде і сміється: життя! квіток!/Сонце на скрипку, хмарки у танок. (образ жінки);
— навіювання образу предмета замість його називання (сугестія): … Університет, музеї і бібліотеки не/дадуть того, що можуть дати/карі, /сірі, /блакитні. (очі як дзеркало душі);
— «синестезія» або синхронність різних почуттів та відчуттів (кольору, звуку, запаху, дотику): Пробіг зайчик/Дивиться — світанок!/Сидить, грається, /Ромашкам очі розтулює. /А на сході небо пахне, / Півні чорний плащ ночі/Вогняними нитками сточують/ — сонце — /… (рух, світло, запах, колір);
— драматичні несподівані словосполучення: чорний акорд, очі христовоскресні, ніжнотонні кораблі;
— наслідування заповіту Верлена: «Насамперед — музики!»: Я бриню, як струни/Степу, хмар та вітру.
— ритм в основі музичності поезії;
— слово-барвозвук: золотий гомін, чорнокрилля;
— вживання змістових розділових знаків: Зоряного ранку припади вухом до землі — /… ідуть. («Золотий гомін»)
У 1923 році П. Тичина переїхав до тодішньої столиці — Харкова — й став членом редколегії журналу «Червоний шлях». Брав участь у діяльності спочатку літературного угруповання «Гарт», потім — ВАПЛіте.
* Тут і далі вчитель може запропонувати учням скористатися посібником: Українська література. 11 клас. Рівень стандарту, академічний рівень: Хрестоматія- довідник / Упорядник О. І. Борзенко. — Х. : Вид-во «Ранок», 2011.
Його критикували за «націоналістичні ухили». Треба було вибирати. Щоб уникнути фізичного знищення, йому довелося пристосовуватися до вимог «соціалістичного реалізму», оспівувати правлячу партію та її вождів.
З 1934 року він — визнаний офіційний класик української радянської літератури, шанований партією та урядом, удостоєний всіх державних нагород та почесних звань.
Після оптимістичної, сповненої надій на національне відродження збірки «Сонячні кларнети» Тичина у віршах книжки «Замість сонетів і октав» (1920) засудив братовбивчу громадянську війну, більшовицький терор і висловив тривогу за майбутнє України. Потім видав книги «Плуг» (1920), «Вітер з України» (1924) та «Чернігів» (1931) і … замовк.
Переважна більшість віршів Тичини, написаних після 1934 року протягом життя, не мають високої мистецької вартості (у народі про це навіть частівки складали). Виняток становить, на думку літературознавців, поема «Похорон друга», написана під час Другої світової війни, коли поет перебував в евакуації в Уфі.
Не стало П. Тичини 1967 року, похований він у Києві.
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Ознайомитися з матеріалом про життя і творчість поета; вивчити напам'ять поезії «Арфами, арфами…» та «О панно Інно», вміти їх аналізувати.
