A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Авдіївське професійно-технічне училище

українська література

Дата: 25.03.2020 08:29
Кількість переглядів: 97

 

24.03.2020р.  Українська література . ІІ-й курс, гр.1      Урок №43                                         

 

 Українська  література ( рівень стандарту) : підручник для 11 кл. закл. загальн. середн. освіти / Олександр Авраменко. – К.:Грамота, 2019.

 

Завдання:

  1. Прочитати матеріал підручника ( стор. 85 – 87 ).
  2. Перечитати  роман «Місто» ( першу частину)
  1. Відповідати на запитання ( стор. 92)

 

 

 

24.03.2020р.  Українська література . ІІ-й курс, гр.1      Урок №44                                        

 

 Українська  література ( рівень стандарту) : підручник для 11 кл. закл. загальн. середн. освіти / Олександр Авраменко. – К.:Грамота, 2019.

До уроку   №44           В.Підмогильний «Місто»

Тема: «Місто». Світовий мотив підкорення людиною міста, самоутвердження в ньому інтерпретовані на національному матеріалі.

Завдання:

  1. Ознайомитися з матеріалом підручника ( стор. 87 – 89)
  2. Законспектувати нижче поданий матеріал

Екзистенціалізм – [лат. existential – існування]. Ірраціональний напрям у філософії та літературі, предметом вивчення якого є існування людини (перев. у ситуаціях боротьби, страждання, смерті) у протиставленні її суспільству.

Філософи-екзистенціалісти: С. К’єркегор («предтеча»), М. Хайдеггер, К. Яспес, А. Камю, Ж.-П. Сартр. Двоє останніх були ще й письменниками, ілюструючи теорію власними творами.

Маргінальність – характеристика образу чи героя, що перебуває «на межі» між двома станами. Герой-маргінал, зазвичай, виходець з вищого класу, що намагається завоювати вищи сфери суспільства, піднятися по драбині успіху. Традиція таких героїв йде від О. де Бальзака. В українській літературі типовим маргінальним героєм є Степан Радченко з роману Підмогильного «Місто» – вже не селянин, але ще не інтелігент, що хоче «підкорити» місто, стати відомим письменником.

Психологізм – заглибленість у творі в душу персонажів, їх психологію. В психологічному творі увага автора переноситься із зовнішнього (подієвого) сюжету на внутрішній (психологічний), він відслідковує всі порухи душі своїх героїв, намагається розкрити їх роздуми і мотивацію вчинків, показати нелегкий шлях внутрішніх колізій. В українській літературі психологізм притаманний творчості М. Хвильового, В. Підмогильного, драматургії Л. Костенко.

Іронія – [грец. eironeia – удавання, прихований глум] – засіб художньої виразності, прихована насмішка, коли за зовні позитивним висловлюванням ховається висміювання. Найчастіше використовується в сатирі. В українській літературі іронію використовували Т. Шевченко, І. Франко, М. Хвильовий, Остап Вишня, М. Куліш, Є. Дудар, Ю. Андрухович, О. Іранець.

 

 

 

 

 

 3.  Виконати тестові завдання.

В. Підмогильний. Життя та творчість. Роман «Місто» (Тести )

Варіант 1

1.Тест. В. П.Підмоги?льний народився:

 А 9 серпня 1902 р. В с. Холмівка.                           Б 2 лютого 1901 р. в с. Писарівка

В 11 лютого 1899 р. В с. Щебетівка.                       Г 8 березня 1903 р. В с. Щербень.

2. На початку твору «Місто» В. Підмогільного, місто постає втіленням

А раю.                           Б мрії.                          В хаосу.            Г щастя.

3. В. Підмогильний закінчив училище:

А середнє.                    Б слюсарське.             В еальнее.           Г малярське.

4. Своїм духовним наставником у відчутті слова В. Підмогильний вважав:

А М. Куліша.           Б М. Коцюбинський.     В Т. Шевченко.   Г О. Олесь.

5. Блискуче знана В. Підмогильним …..мова додавала його творам поетики:

А англійська.           Б німецька.             В. французька.            Г польська.

6.Творчість В. Підмогильного сповнена:

А розгубленості душі в змаганні з машиною смертоносного часу.

Б розповіддю про долю юнака.      В життєвості, мрійливості.    Г душевності українського народу.

7. 11 січня 1935 року В. Підмогильний визнав, що належав до групи:

А терористів.         Б літераторів «Ланки».       В письменників-націоналістів.     Г емігрантів.

8. В соловецькому таборі в нелюдських умовах ізолятора Підмогильний продовжував писати. Збереглось …… листів до дружини, в яких він розповідає про свої переклади, розпочаті повісті, оповідання.

А 10.        Б 25.            В 20.             Г 15.  

9. Кульмінацією лінією роману «Місто» В. Підмогільного є :

А оновлення головного героя.                          Б повернення Степана Радченка у село.

В Степан Радченко залишився без друзів.      Г головний герой залишився без родини.

10. Оповіданнями В. Підмогильного є:

       А «Остап Шаптала» , «Повість без назви» .     Б «Добрий Бог» ,«Гайдамака».                                                 

       В «Місто» , «Невеличка драма».                       Г «Сонце сходить» , «Третя революція», «З життя будинку» .

11.Повістями В. Підмогильного є:

    А «Місто» , «Невеличка драма».                                                                  Б «Добрий Бог» ,«Гайдамака».                                                                                                     В. «Сонце сходить» , «Третя революція», «З життя будинку» .                Г.  «Остап Шаптала» , «Повість без назви»

12. Романами В. Підмогильного є:

А «Остап Шаптала» , «Повість без назви» .     Б «Місто» , «Невеличка драма».

В «Добрий Бог» ,«Гайдамака».                   Г «Сонце сходить» , «Третя революція», «З життя будинку» .

 

 

                                          В. Підмогильний. Життя та творчість. Роман «Місто» (Тести)

Варіант 2

1. В. Підмогильний пояснив причину створення роману «Місто» так:

А прагнув наблизити в міру змоги місто до української психіки.

Б я прагнув порівняти село і місто.      В прагнув показати недоліки села.  Г прагнув показати недоліки міста.

2. Основною сюжетною лінією роману «Місто» В. Підмогільного є :

А переїзд Степана Радченко до міста.                                                  Б еволюція головного героя, Степана Радченка.        

 В врахування Степана Радченка до учбового закладу.                     Г ненажерливість міста.

3. Коли В. Підмогильному було близько 14 років, батьки переселились до панської економії в селі :

А Суворове.                  Б Писарівка.                   В Чаплі.                        Г Лаврове.

4. В. Підмогильного було реабілітовано у:

А. 1952 році.                      Б. 1951 році.                     В. 1956 році.                            Г 1942 році.

5. Разом із В. Підмогильним в урочищі Сандармох у Карелії розстріляні:

А М. Зеров, В. Поліщук, Г. Епік, Л. Курбас, М. Куліш.        Б О. Олесь, М. Зеров, І. Франко, О. Ольжич, О.Довженко.

В В. Барка, У. Самчук, О. Теліга, І. Драч, Л. Костенко.      Г В. Симоненко, О.Гончар, Г. Тютюнник, В. Стус.

6. Літературна діяльність В. Підмогильного переривалась:

А хворобою.    Б нестачею коштів.    В вчителюванням, працею у видавництвах.  Г смертю батьків.

7.В. Підмогильний зумів зблизити свою творчість із:

А європейською літературою.    Б Західною літературою.      В Східною літературою.    Г Іноземною літературою.

8. В. Підмогильний працював теж і в літературознавстві, даючи цікаву й сміливу, як на радянську дійсність, спробу психоаналітичного розгляду творчості:

А Л. Українки, О.Кобилянської.  Б Г. Косинки, О. Довженка.В І. Нечуя-Левицького, М. Рильського. Г. Д. Павличка, О. Довженко.               

Тест. 9. Працював В. Підмогильний і як літературний редактор журналу і:

А «Життя і революція».  Б «Сонце сходить» .     В «Третя революція».          Г «З життя будинку» .

10. З редакції В. Підмогильний був усунений :

А після 1929 року.          Б після 1930 року.             В після 1921 року.         Г після 1919 року.

11. У 1920 році В. Підмогильний вчителював у :

А Винниці.                    Б Харкові.                          В Павлограді.                 Г Києві.

12. В 20-ті роки ХХ ст. В. Підмогильний займався переважно перекладацькою роботою, перекладав :А С. Пушкіна, Ф. Достоєвського.      Б. Ф. Стендаля, П. Зюськінда.     В. А. Рембо, Й. Іонеско.  Г. А. Франса, О. де Бальзака. 

 

4. Ознайомитися з матеріалом  щодо характеристики Степана Радченка.

«Містом», по суті, започатковувалася нова українська урбаністика, саме в ньому маргінальний характер уперше в пореволюційні роки було розкрито глибоко, психологічно вірогідно, в дусі класичних взірців Дж. Лондона, Гі де Мопассана, Опоре де Бальзака, а також Панаса Мирного, Л. Толстого. Водночас роман В. Підмогильного є цілком оригінальним, самостійним і значною мірою автобіографічним.

Ось як у 1929 р. письменник пояснював свій задум: «Написав "Місто", бо люблю місто і не мислю поза ним ні себе, ні своєї роботи. Написав ще й тому, щоб наблизити, в міру змоги, місто до української психіки, щоб сконцентрувати його в ній. і коли мені частина критики закидає "хуторянську ворожість" до міста, то я собі можу закинути тільки невдячність проти села. Але занадто вже довго жили ми під стріхами, щоб лишатись романтиками їх».

Усвідомлюючи потребу вивчитися, щоби потім повернутись у село, Степан Радченко іде до Києва. Колишній повстанець, секретар спілки Робземлісу, здібний, рішучий, сповнений нових сподівань, переконаний, що він — «нова сила, покликана із сіл до творчої праці. Він, як йому здається, один із тих, що повинні стати на зміну гнилизні минулого й сміливо будувати майбутнє», тож він уважає, що «не ненавидіти треба місто, а здобути... Таких, як він, тисячі приходять до міста, туляться десь по льохах, хлівах та бурсах, голодують, але працюють і вчаться, непомітно підточуючи його гнилі підвалини, щоб покласти нові й непохитні. Тисячі Левків, Степанів і Василів облягають ці непманські оселі, стискують їх і завалять. В місто вливається свіжа кров села, що змінить його вигляд і істоту. І він — один з цієї зміни, що їй від долі призначено перемогти».

Чи ж переміг Степан Радченко Місто? Яким він став сам, яку духовну еволюцію пройшов, що пережив — ці питання найперше цікавлять Підмогильного - психолога. І саме цим вабить нас роман.

Степана досить легко прийнято до інституту, він швидко освоївся за нових обставин, здобув у собі певність, почав писати твори і став письменником, невдовзі прийшли до нього слава та достаток.  Це сходження було настільки стрімким, що видається абсурдним, невірогідним. Степан розумний, повороткий, місто навчило його практицизмові та прагматичності, довело, що замість мрій треба діяти. Він навчився використовувати кожен сприятливий момент, що його посилала йому доля. Але що він одержав у душу натомість? Радість переможця? Гіркоту втрати? Солодкість пам'яті? Чи сум і підсвідому тугу за чимось безповоротно втраченим? Мабуть, усе це разом, бо хисткою і нетвердою в нього стала земля під ногами. Ось на молодіжній вечірці Степан спостерігає за «собі подібними», в його душі піднімається хвиля протесту: «Невже й він такий? Невже вічна доля села бути тупим, обмеженим рабом, що продається за посади й харчі, втрачаючи не тільки мету, а й людську гідність?»  Він,  як бачимо,  самокритично оцінює себе і довколишній світ, але не може втриматися від спокус, що їх пропонує йому місто, а насамперед можливостей зробити собі вдалу кар'єру. Підмогильний тонким скальпелем психолога розтинає душу свого героя, показує його роздвоєність. Ось чим переймається Радченко на літературному вечорі: «Він заздрив їм, і не ховав від себе цього, бо теж хотів висунутись і бути обраним. Сміх і оплески, що були нагородою тим щасливцям, мало його не ображали, і кожен новий з них. з'являючись коло кафедри, ставив йому болюче питання, чому це не він, бо він хотів бути кожним із них, однаково — прозаїком чи поетом».

На відміну від Левка, який уперто і цілеспрямовано штурмує науку, щоб понести її в село, Степан щиро намагається визначити свою нову роль — своє теперішнє міське життя.

Місто виявилося сильнішим від Степана, воно перемогло його, зробивши з нього справжнього індивідуаліста, товстошкірого кар'єриста-пристосуванця.

Чи задовольняє це Радченка? Адже рівночасно досяг багато чого, про що на початку своєї міської кар'єри тільки мріяв, — добре житло, престижну роботу, славу? Мабуть, що ні. Згадаймо, як він шукає собі жінок, як швидко розчаровується в них:.. Надійка, проста дівчина з села; Тамара Степанівна, дружина господаря першої квартири, вдвічі старша; мила, жвава, корінна городянка Зоська, що через нього ж заподіє собі смерть; нарешті, «завмерла маска» Рита, яка манить за собою... Степан використовує кожну з них у своєму сходженні на вершину слави, достатку. Водночас він хапається за кожну нову жінку, як за свій порятунок, хоч і тимчасовий: йому погано, він самотній, його мучить тяжкий дисонанс, душевна роздвоєність. Недарма невдовзі його потягло до світлої, чистої Надійки, з якою колись разом приїхав до міста. Але та цнотлива дівчина зникне під впливом великого молоха — міста, безповоротно змінившись. Він тоді в розпачі кинеться розшукувати Зоську, щоб вибачитися, але зіткнеться з безжальним сповіщенням: «Та вона ж отруїлась!» Як бачимо, місто не дало Степанові найбільшого — душевної гармонії, спокою.

Наприкінці твору він зустрічається з Ритою, як останньою фортецею своєї безпритульності в цьому великому світі парадоксів, знову «буяє радістю знайдення», навіть сідає писати «свою повість про людей»; «Збіг на шостий поверх», розчинив вікно в «темну безодню міста. Воно покірно лежало внизу...» Але ми вже не віримо, що Степан — щасливий переможець, думаємо про скоро минущість його радості. Надто часто марився йому рідний степ, настирливо прориваючись крізь раціональні заборони, особливо в миті неспокою, коли місто притискало його до стінки своїми законами, вимогами і спокусами. Та внутрішня роздвоєність між істинним «Я» і «Я» привнесеним буде присутньою в ньому тепер завжди. Щоправда, його душа зробилася настільки прагматичною, що відразу цього не відчуває. Тільки збоку можна роздивитися малість і дріб'язковість його запитів і поривань, тільки уважно придивившись, можна роздивитися його самотність і розгубленість, відчути хибність, почуття самовдоволеного завойовника. Звернімо увагу на такі характеристики: «Що більше Степан свою кімнату встатковував, то чужішою вона йому була», «вечори обнімали його лячним неспокоєм, почуття страшної самотності гнітило його. І він терпів божевільний біль людини, що втратила особисте...»

Тривожно, болісно ставлячи в центр свого роману маргінальний характер, психологічно глибоко, правдиво досліджуючи його соціальну природу, автор не робить ніяких ідеологічних акцентів, не підносить і не виправдовує свого героя, не нав'язує читачеві готових висновків, примушує самому думати над особливостями людської природи, яка неодмінно має плоть і душу, яка неодмінно переживає двоборство цих начал і є невід'ємною часткою складної дійсності.

 

 

 

посилання на підручник

https://lib.imzo.gov.ua/wa-data/public/site/books2/pidruchnyky-11-klas-2019/02-ukrainska-literatura-11-klas/avramenko-ukr-lit-11-.pdf


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень