Українська література
Тема : література рідного краю (поезія) Творчість Валерія Гужви - українського письменника, прозаїка та поета.
Мета : знайомити учнів з творчістю поетів Донеччини; прививати любов до рідного краю, до поезії, до красивого слова.
Валерій Гужва - український письменник, прозаїк та поет. Народився у Покровську Донецької області. Є членом національної спілки України.
Середню освіту здобув в Ужгороді. У 1958 році закінчив факультет журналістики Київського університету. Друкується від 1962 року. Перші вірші надрукував у журналі «Прапор» (нині «Березіль»). Працював на українському телебаченні, заступником головного редактора видавництва «Молодь», потім у видавництві «Український письменник».
Автор збірок віршів «Огоньок», «Дуель», «Імена», «Місто», «Розмова», «Вічна спрага», «Біг часу», «Темні меди», «Крок», «Озеро», «Метроном», «Вертоград»; повісті «Сліпий дощ», «Забути, згадати», «Плато над прірвою», «Лакейський вальс»; роману «Рай»; казки «Пригоди бувалого солдата»; сценаріїв документальних фільмів, численних перекладів поетичних творів.
Валерій Гужва є автором сценарію мультфільму «Котигорошко».
Лауреат премій імені Володимира Сосюри (2002) та імені Ю. Яновського.
Він ніколи не був трибунно-голосним поетом. Якщо його літературні ровесники прагнули звучати «на рівні вічних партитур», поривалися в міжзоряні світи й поінколи навіть надовго забували про грішну землю, то Гужва цим романтичним спокусам не піддавався. Сказати б, між «космічним» і «земним» він обирав «земне». У нього немає якихось глобальних тем, поетичних маніфестів і тих віршів, котрі називають програмними якщо не для всієї літературної генерації, то для автора. Нефорсований, зовсім буденний тон. Таких авторів називають «тихими» поетами.
Ризиковано братися визначати, що в нього первинне: думка чи почуття. В одних віршах відчуваєш, що вони народженні передовсім думкою, в інших домінує притлумлене скепсисом чи іронією почуття. Одне слово, загалом у його поезії вони врівноважені й співіснують у гармонійній згоді. Справді унікальний творчий варіант.
Гужва не пише про якісь епохальні події, не має амбіцій прагнути буть поетичним літописцем історії. Він пише про те, як непередавано складно бути нормальною людиною в цьому шаленому світі, бо ж стільки випробувань і бід падають на неї, та ще живе вона в невідомості того, що і як буде завтра.
Ось характерний у цьому сенсі, безоглядно «висповідальні» рядки сьогоднішнього Гужви:
Здається, начеб ти іще не жив,
а просто існував, як протоплазма,
не знав, що міг, не знав, чого хотів,
було це існування невиразне.
Воно і нині досі ще трива
як необхідність існування плоті,
хоч молода наструнчилась трава,
й відоме те, що внезабарі, потім –
нічого вже. А раптом – все не так?
Було життя насправжки, не словесне,
і не віщує лиха зодіак,
він просто нумерує зими й весни
І вже коли «зеро» тебе знайшло –
не бідкайся, що підвела тебе рулетка.
Аби лиш не зреклось тебе стило,
а решта – що ж – не бути, мабуть, легко.
І це в Гужви зовсім не поза, не бровада перед уявним ні для кого неунекненним фіналом життя. Це отой мужній і розумний фаталізм, котрий випливає від усвідомлення того, що, можливо, десь на небесах записано твій реченець, і того ніяк не минути й не обдурити. І саме цей мотив із незмінною стоїчністю автора разуразно проходить у його віршах останніх десятиліть. Поет мовби сам собі влаштовує суд і сповідь і, переглядаючи своє життя, намагається дорозумітися, що в ньому було так, а що не так. І він сам собі й прокурор, і суддя й адвокат. І складається, що той або той бере гору в цьому суворому дійстві. І поет не бере нічий бік, а починає, як сліпа Феміда, й сам переважувати своє життя.
Валерій Гужва
Зеленіє бур'ян при дорозі,
нароста на подвір'ї спориш,
у кущах солов'ї-віртуози
вголос вчать Вінграновського вірш.
Затужилося так за любов'ю
до лісів, до пташок, до мурах,
до Полісся і до Подніпров'я,
до степів, де співає ховрах.
Задихнулась душа в несвободі
пильнооких міських кам'яниць
і тікає з тюрми, наче злодій,
до небес, що на денці криниць.
Не у захваті етнографічнім,
що проймається ним патріот, —
в Україні я в скруті довічній,
яку Спарті двожильний ілот.
Наболіла давно Україна
не одному такому, як я, —
й бунтівнича її половина
й та, що плодить раба й холуя.
Мозолі від сусідських обіймів
носить гордо, немов ордени,
половина звитяжців тубільних,
половина ж глузує із них.
Ну, а там, де не чутно дебатів
про майбутнє народів, держав,
походжають лелеки цибаті
по мочарах, по зелені трав,
і виходить вдова на подвір'я
годувати свиню і курчат,
і триває нічне перемир'я
поміж зір, парубків і дівчат,
і бур'ян шелестить при дорозі,
постелився під ноги спориш,
і в кущах солов'ї-віртуози
досі вчать Вінграновського вірш.
Сосюра
Валерій Гужва
Любов'ю надірване серце,
молла й моджахед України,
стотисячний воїн Петлюри,
піддослідний більшовиків,
ти дервіш в халаті психушки,
провидець з очима дитини,
донецький сумний соловейко
на всі українські гілки...
Чому тебе вибрала доля — не знаєм,
бо відки нам знати,
знання лиш помножить скорботу
за тим, що тебе вже нема.
Тобі Україна була
і сестра, і дружина, і мати —
бувала ж, одначе, як мачуха люта,
як чорна зима.
Ти б міг розповісти, Поете,
як в мушлі ховалися друзі,
як, струєна співом нещирим,
розколювалась голова,
як раптом тобі серед ночі
зривала поезія шлюзи,
поставлені, наче капкани,
і мислям твоїм, і словам...
Та годі уже суєслів'я. Життя —
то суцільна чернетка
на камені, а чи папері,
на лазерних дисках доби...
Аби хоч єдиний нащадок здобув
з глибини Інтернету
й поклав собі десь біля серця:
"Любіть Україну. Люби..."
Курна провінція донбаська...
Валерій Гужва
Курна провінція донбаська.
Фантомний, нерухомий час.
Картопелька замість ковбаски.
Різдво. Великдень. Трійця. Спас.
Маленькі зліпочки батькові,
о як раділи ми, коли
вони, безногі, безрукові,
з війни до школи нас вели.
Кругом червоні транспаранти,
залізних гасел хоругви,
донбаське мовне есперанто —
немовби розсипи жорстви.
Сумні військовополонені
з руїн дивилися на нас.
На п'єдесталі — з гіпсу Ленін.
Різдво. Великдень. Трійця. Спас.
Ми з тих химерних літ постали.
Було нам зовсім невтямки,
хто винен — Гітлер а чи Сталін,
що інваліди в нас батьки.
Була Велика Вітчизняна
і Перемоги торжество.
Були промови полум'яні,
було кремлівське божество.
Все, що учили ми з принуки,
в архів історія здала.
Вернула б краще батьку руку
чи в мене пам'ять одтяла.
Ростуть прагматиками діти.
Метаном вибуха Донбас.
І предковічні ставлять міти
Різдво. Великдень. Трійця. Спас.
Завдання : більш детально ознайомитися з творчістю Валерія Гужви
Контрольна робота: Творчість М. Вороного, Олександра Олеся
І рівень (0,5 бала за 1 відповідь)
1.Справжнє прізвище Олександра Олеся
А Рудченко Б Тобілевич В Кандиба Г КосачД Квітка
2.Микола Вороний навчався в університеті
А) Києва ; Б) Чернівців; В) Кракова; Г) Харкова; Д) Відня.
3. Які тенденції наявні у творчості О.Олеся?
А Імпресіоністичні, експресіоністичні; Б імпресіоністичні, неоромантичні;
В неореалістичні, експресіоністичні; Г неоромантичні, символістські.
4. 1. У центрі якої поезії змальований узагальнено-ідеалізований жіночий образ?
А «До моря» М.Вороного; Б «Інфанта» М.Вороного;
В «Чари ночі» О.Олеся; Г «З журбою радість обнялась…» О.Олеся.
5. Дорога в Казку з твору О.Олеся — це символ:
А нездійсненної мрії; Б творчості, фантазії;
В духовних поривань до кращого життя; Г обману, хибного шляху..
6. Допишіть речення.
«Вірш О.Олеся, що став популярним романсом — … »
ІІ рівень (1 бал за 1 правильну відповідь)
7. Дайте визначення поняття «драматичний етюд», наведіть приклад.
8. Визначте основні мотиви лірики О.Олеся еміграційного періоду.
9. Які принципи відстоював М.Вороний у поезії "Іванові Франкові"?
ІІІ рівень
10.Поясніть значення символів у драматичному етюді О.Олеся «По дорозі в Казку» (1бал)
11.Які мотиви поєдналися в інтимній ліриці О.Олеся «Чари ночі»? (1бал)
11. Виконайте одне із завдань. (4 бали)
А Напишіть невеликий твір-роздум на тему «Чи є нині актуальними проблеми, порушені у творчості О. Олеся?».
Б Напишіть твір " Значення символів у поезії Миколи Вороного"
