Ділове українське мовлення
26.05.22р. Українське ділове мовлення. Гр№31 Урок № 39
Тема: Бесіда. Форми ввічливості
Бесіда – це спілкування двох або більше осіб, під час якого обмінюються думками, інформацією, вирішують важливі питання тощо.
Індивідуальна бесіда – це діалог двох співрозмовників, які мають спільний інтерес, хочуть порозумітися, налагодити партнерські стосунки чи розв’язати важливі проблеми.
Ділова бесіда – це спілкування між співрозмовниками, наділеними певними повноваженнями, у ході якого передбачається вирішення виробничих, економічних, політичних чи інших питань, обговорення перспективних планів на майбутнє, отримання необхідної інформації для вироблення та ухвалення відповідних рішень, їх реалізація, підтримка ділових контактів на різних рівнях та ін.
Через бесіду реалізується прагнення однієї людини або групи людей спонукати співрозмовника або співрозмовників до дій, які б вплинули на певну ситуацію, що існує на момент спілкування, або налагодили б чи зміцнили відносини між учасниками бесіди.
Ділова бесіда спрямована на вирішення конкретної проблеми, тобто результат ефективної ділової бесіди має змінити ситуацію, що існує на момент спілкування, спричинити появу нової. Це один із надійних засобів колективного вирішення різноманітних економічних і соціальних завдань. Вона може мати самостійний характер, передувати переговорам або бути їх складовою частиною.
Ділова бесіда – це усний контакт між партнерами, колегами, пов’язаними діловими відносинами. У політиці і бізнесі ділові бесіди проводять співрозмовники, які мають необхідні повноваження від своїх організацій і дозволи на вирішення конкретних проблем.
Ділові бесіди відіграють важливу роль як у зовнішній діяльності установи, так і у внутрішній. Безпосереднє спілкування під час бесіди працівників одного ділового середовища сприяє підтриманню ділових контактів на рівні установ, галузей, країн. У внутрішній діяльності установ ділові бесіди виступають своєрідним генератором розвитку, стимулюючи пошук нових ідей і задумів. Вони також дають змогу керівникам підвищити власну компетентність, прислухавшись, перевіривши й оцінивши висловлені працівниками у процесі бесіди думки, пропозиції, ідеї, заперечення і критичні зауваження.
Ділова бесіда належить до міжособистісного типу спілкування і передбачає різноманітні способи мовного і немовного взаємовпливу учасників. Ефективність ділової бесіди залежить від вміння і навичок спілкування, що особливо цінується у сучасній політиці, бізнесі, комерції. Дж.-Д.Рокфеллер твердив: «Вміння спілкуватися з людьми – це товар, і я заплачу за нього більше, ніж за будь-що інше на світі».
Будь-яка бесіда потребує належної і копіткої підготовки. Процес перебігу бесіди багато в чому залежить від індивідуальних особливостей співрозмовників, їх уміння взаємодіяти відповідно до етичних норм ділового етикету, також особистісних якостей та рис характеру, професійної підготовки.
До ділової бесіди готуються заздалегідь: продумують план, аналізують особливості співрозмовника, підшукують необхідні фактичні дані, відзначають стратегію і тактику спілкування. Під час підготовки до ділової бесіди потрібно всебічно проаналізувати предмет обговорення: визначити тему і мету спілкування, конкретні завдання, аргументи і можливі контраргументи партнера, порядок аналізування питань, якщо їх кілька.
Доцільно також скласти психологічний портрет співрозмовника і по можливості ознайомитися з його позицією щодо обговорюваного питання. Вагоме значення має структура бесіди. Не можна починати розмову з дискусійних питань. У розмові варто чергувати позитивну і негативну інформацію, завершувати спілкування краще на «хорошій ноті».
Підготовка до ділової бесіди дає змогу передбачити несподівані моменти, що знижує ефективність прийомів співрозмовника. У процесі підготовки до бесіди виробляються навички швидкої реакції на випадок несподіваного повороту розмови.
Ділова бесіда складається з п’яти етапів:
1) початок бесіди;
2) передавання інформації;
3) аргументування;
4) спростування доказів співрозмовника;
5) підсумування.
На початковому етапі бесіди встановлюється контакт із співрозмовником. Цей етап ділової бесіди передбачає етикетні формули вітання, подяки, запрошення тощо. Якщо це перший діловий контакт, то співрозмовники мають познайомитися.
Спочатку можна обмінятися компліментами на зразок: Чули багато хороших відгуків про Вашу фірму, знаємо про її успіхи, сподіваємося на конструктивну співпрацю з Вами.
Варто пам’ятати, що речення, сказані на початку бесіди, часто мають вирішальний вплив на бажання чи небажання учасника продовжувати слухати свого співрозмовника.
Етап передавання інформації є своєрідним «трампліном» для аргументування, оскільки відбувається уточнення змісту проблеми і мети спілкування, обговорення проблеми, передавання інформації, її закріплення і визначення нового напряму інформування. У процесі спілкування співрозмовники детальніше ознайомлюються з можливостями і намірами партнера стосовно обговорюваної проблеми. На цьому етапі бажано утримуватися від оцінювання, а натомість застосовувати тактику запитань з метою переходу від монологу до діалогу. Основними елементами цього етапу є:
1) формування питань (закритих, відкритих, риторичних, питань для роздумів, переломних);
2) вислуховування (концентрація на темі бесіди і на співрозмовнику);
3) вивчення реакцій співрозмовника (спостереження. підтримка візуального контакту);
4) передавання інформації співрозмовника (застосовування мистецтва дипломатії, створення передумов для аргументації).
Це сприяє встановленню взаєморозуміння, довіри та налаштовує на позитивне розв’язання проблеми.
Залежно від того, передували бесіді певні домовленості, ділові контакти чи ні, учасники можуть почати цей етап із уточнення змісту проблеми, наприклад: Вважаємо, що нам потрібно уточнити деталі; Сьогодні ми плануємо обговорити. Або перейти безпосередньо до змісту обговорюваних проблем: Якщо ми Вас правильно зрозуміли..., Вважаємо, що відповідно до раніше досягнутих домовленостей нашу бесіду доцільно почати з ... тощо.
На етапі аргументування обидві сторони займають певну позицію з обговореної проблеми. Тепер важлива аргументованість поглядів, тобто підкріплення фактичними даними.
Висловлювання мають бути точними, ясними й місткими. Недопустимо під час бесіди повчати партнера; основним методом має бути переконання. Також важливо відкрито визнавати правоту співрозмовника, навіть якщо це може мати негативні наслідки для вас, тому що така поведінка принесе користь у подальших контактах. Доводити свою позицію потрібно енергійно й наполегливо, однак коректно. Потрібно уникати фактів, які перешкоджають бесіді: некоректні висловлювання, роздратування тощо.
На етапі спростування доводять переконливість викладу, розвіюють сумніви співрозмовника. Структура спростування передбачає локалізацію зауважень, їх аналіз, виявлення причини, вибір техніки і методу спростування та підведення підсумків спростування. Усе це має здійснюватись оперативно та етично. У процесі спростування використовують такі прийоми: посилання, цитати, схвалення, переформування, умовна згода, прийняття передумови, порівняння, опитування тощо.
Ділова бесіда не передбачає укладання договорів або прийняття важливих рішень, обов’язкових для виконання.
На підсумковому етапі головним є стимулювання співрозмовника до обміркування висловлених пропозицій, до продовження ділових контактів. Використовують етикетні мовні формули, пов’язані з висловленням схвалення і згоди, наприклад: Ваші пропозиції нас повністю влаштовують; Думаю, що ми домовимося, неповної згоди: Це потребує додаткового розгляду; Потрібно ще обговорити варіанти, незгоди: Ми розуміємо Вашу позицію, але ..., Навряд чи ми погодимося. Негативний результат ділової бесіди не повинен викликати роздратування, спричинити різкість і холодність висловлювання.
Отже, ділова бесіда є окремим видом офіційного міжособистісного спілкування. Вона ґрунтується на діалогічній мові, основним структурним елементом якої є запитання – відповідь. Залежно від ситуації, діалог може переростати в полілог.
Діловий етикет: принципи спілкування з партнерами
https://online.novaposhta.education ›
Ввічливість (також чемність[1], ґречність[2]) — дотримування правил етикету, уважності та люб'язності до оточуючих людей.[3] Під ввічливістю зазвичай розуміють вміння шанобливо і тактовно спілкуватися з людьми, готовність знайти компроміс і вислухати протилежні точки зору. Ввічливість вважається вираженням хороших манер і знання етикету. Оскільки ввічливість — культурний феномен, те, що вважається ввічливим в одній культурі, може вважатися грубим чи дивним в іншій. Зазвичай ввічливість дозволяє людям відчувати себе комфортно в товаристві один одного і уникати напруженості у відносинах. Однак відмінності в нормах поведінки людей різних культур і субкультур можуть також призводити до того, що в результаті частина присутніх може відчувати себе ніяково, соромитися грубості своїх манер або навіть сприймати, що відбувається як агресію.
Лінгвісти Браун і Левінсон виділяють два види ввічливості:
- негативна ввічливість — підкреслення права співрозмовника на вибір в тій чи іншій ситуації, застосовуючи, наприклад, фрази типу «якщо не заперечуєте» або «якщо Вам не важко»;
- позитивна ввічливість — вираз поваги до потреби людей в тому, щоб їх цінували і розуміли.
Крім того, є дослідження гендерної залежності форм ввічливості.
Техніка ввічливого поводження
- Вживання виразів що пом'якшують сенс, що дозволяють зблизити позиції співрозмовників в разі негативної реакції у відповідь, наприклад, «є невелика проблема», «ми трохи посперечалися», «я в цьому погано розбираюся» тощо.
- Використання евфемізмів і конотації.
- Перевагу питальних виразів тверджень, наприклад: «Ви були в магазині, чи не так?» ;
- використання заперечень замість прямих запитань: «Ви ще не зайшли до магазину?» ;
- вживання ефективної лексики, що виражає занепокоєння за співрозмовника: «Ви не були там занадто довго?»;
- пом'якшення вимог питальній формою: «Ви не могли б подати мені це?»;
- пом'якшення вимог запрошенням співрозмовнику прокоментувати їх: «Вам адже неважко це зробити, чи не так?»
Посилання
- Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 1, кн. II : Літери В — Ґ. — С. 130-131. — 1000 екз.
- Делікатність // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 2 : Д — Є, кн. 3. — С. 315. — 1000 екз.
- Чемність // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2046. — 1000 екз.
Завдання: законспектувати основне (коротко)
26.05.22р. Українське ділове мовлення. Гр№31 Урок № 40
Тема: Особливості публічного виступу. Жанри публічних виступів
ПУБЛІЧНИЙ ВИСТУП - це один з видів усного ділового спілкування. Залежно від змісту, призначення, способу проголошення та обставин спілкування виділяють такі основні жанри публічних виступів:
- 1) громадсько-політичні промови (лекції на громадсько-політичні теми, виступи на мітингах, на виборах, звітні доповіді, політичні огляди);
- 2) академічні промови (наукові доповіді, навчальні лекції, наукові дискусії);
- 3) промови з нагоди урочистих зустрічей (ювілейні промови, вітання, тости).
Кожен з перелічених видів має відповідне призначення, тобто переслідує певну мету -- проінформувати, переконати чи створити настрій у відповідної аудиторії.
Інформативними бувають найчастіше доповіді, лекції. Будуються вони за схемою: що, для чого, як, у який спосіб. У вступі викладається проблема, окремі її складові; виклад розвивається від простого до складного. Закінчення містить як теоретичні висновки, так і практичні пропозиції.
Переконання як мета виступу виникає під час обговорення певної теоретичної чи практичної проблеми. Промовець ставить перед собою завдання переконати аудиторію, звертаючись і до розуму, і до почуттів своїх слухачів. Успіх його залежить від добору аргументів і вміння розташувати їх у порядку наростання переконливості. У кінці виступаючий, як правило, ще раз наголошує на головних аспектах теми й закликає до певних дій чи до прийняття певних рішень.
Така мета, як створення певного настрою, постає на всіляких урочистостях: на святах, на ювілеях, на річницях тощо.
Найважливіше тут - уміння знайти в темі щось нове, незвичне, дотепне. Але при цьому підтекст такої промови має бути доброзичливим, шанобливим, щирим, а форма - оригінальною, нетрадиційною.
У книзі А.П. Коваль "Ділове спілкування" конкретно характеризується кожен вид публічного виступу.
Мітингова промова звичайно має гостре політичне спрямування; вона злободенна, стосується суспільно значимої, хвилюючої проблеми.
Найчастіше на мітингах виступає не один, а кілька ораторів - кожен із короткою промовою. Вона, як правило, гаряча, заклична; оратор звертається насамперед до почуттів своїх слухачів. Навіть якщо він вдається до своїх записів, його виступ має відзначатися яскравою емоційністю, граничною напруженістю інтонацій і високим пафосом. Тематика такої промови зазвичай не нова для слухачів, тому завдання оратора - виявити нові аспекти теми, підкріпити сказане новими фактами, щоб відоме сприймалося по-новому. Залежно від того, чи ця промова є імпровізованою, а чи підготовленою й навіть попередньо написаною, вона має містити більше чи менше рис розмовного мовлення.
Ділова промова вирізняється більшою стриманістю в проявах емоцій, орієнтацією на логічний, а не на емоційний її вплив, аргументованістю.
Звітна доповідь - це особливо важливий і відповідальний публічний виступ, адже доповідач зобов'язаний правдиво, об'єктивно висвітлити факти й переконати слухачів у необхідності певних висновків і пропозицій. Для цього треба чітко окреслити мету, характер і завдання доповіді; до кожного положення майбутньої доповіді необхідно дібрати переконливі факти, цифри, приклади, цитати; слід продумати й скласти загальний план доповіді, а до найважливіших пунктів цього плану підібрати й опрацювати фактичний матеріал; окремі положення загального плану потрібно пов'язати в одну струнку систему викладу, подбавши про зв'язки між частинами; хоча вся доповідь звичайно читається повністю або тезисно, її вступну та заключну частини належить написати повністю і прочитати попередньо кілька разів, щоб позбутися під час виступу невпевненості, розгубленості.
Звітна доповідь не лише обговорюється, а й схвалюється зібранням. До окремих її частин може бути внесено корективи. Уже усталено, що після обговорення такої доповіді приймається рішення - програма майбутніх дій.
Лекція є формою пропаганди наукових знань. У ній, як правило, йде мова про вже вирішені наукові проблеми, до того ж більш загальні. За своїм змістом лекції надзвичайно різноманітні, за формою викладу - також (лектор має пристосовуватися до аудиторії, яка кожного разу чимось різниться від попередньої).
Усі види лекцій об'єднує те, що вони несуть слухачам певну суму знань і є процесом спілкування між промовцем і слухачем.
Дуже важливою для успіху лекції є її вступна частина, в якій - переконливо, дохідливо, цікавої - треба пояснити, чому тема лекції є актуальною і в ній необхідно розібратися, чому вона потрібна саме цій аудиторії. Тільки так можна зацікавити слухачів, підготувати їх до спільної праці, згуртувати аудиторію. Знайшовши потрібні для вступу слова і зацікавивши аудиторію, дуже важливо утримати протягом усієї лекції викликаний інтерес і довір'я.
В основній частині лекції найважливіше - чіткий виклад стрижневого питання, послідовне й логічне розкриття його, увиразнення причиново-наслідкових зв'язків. Не менш важлива ясність думки й послідовність викладу при переході від однієї смислової частини до іншої, чітке оформлення зачину й кінцівки кожної самостійної за змістом частини.
В окремих місцях досвідчений лектор може дозволити собі будувати виклад так, наче він "займається пошуками істини", вирішенням певного питання тут, в аудиторії. Він залучає до цих пошуків слухачів, примушує їх також мислити, розмірковувати разом із ним.
Основна частина лекції може мати не більше семи вузлових питань або смислових частин. Коли їх більше, слухач губиться, увага його розпорошується, він стомлюється. Не слід забувати про те, що перенасиченість лекції фактами, цифрами, датами, невпорядкованим ілюстративним матеріалом утруднює сприймання, не дає можливості слухачам стежити за основною думкою, за ходом її розгортання.
Наукова дискусія - це обговорення будь-якого спірного наукового питання.
Наукові дискусії мають свою специфіку. Дуже важливо формулювати свої думки однозначними й точними словами; терміни й абстрактні слова, важливі для дискусії, слід витлумачити попередньо.
Висуваючи якусь тезу, обов'язково стежать за тим, щоб у ній не було двох питань, якщо для кожного з них потрібні свої докази.
Найважливіше в науковій дискусії - точно визначити головну проблему й навколо неї зосередити увагу.
Виступаючий має подати слухачам ту інформацію, яка потрібна для того, щоб правильно зрозуміти й оцінити запропонований спосіб вирішення проблеми. При цьому треба дібрати такі аргументи, які б свідчили на користь запропонованого рішення. Добре, якщо виступаючий уміє передбачити можливі контраргументи і вже у своєму виступі спробує спростувати їх.
У середовищі вчених надзвичайно високо цінують час Тому в аудиторії фахівців треба бути гранично лаконічним: уникати довгих преамбул, подробиць, про які можна сказати лише тоді, коли виникнуть питання або хтось спеціально ними зацікавиться.
Ювілейна промова зазвичай присвячується якійсь даті (ювілеєві установи чи окремої особи). Цей тип промови характеризується святковістю, урочистістю, позаяк це своєрідний підсумок періоду діяльності. Якщо відзначається ювілей окремої особи, то промови звичайно короткі, урочисті, пафосні, а водночас і сердечні, дружні; у них - схвальні відгуки про ювіляра, добрі побажання. В таких промовах дуже бажані жарти, дотепні підкреслення якихось рис ювіляра, спогади про цікаві факти з його біографії. Манера виголошення - невимушена, безпосередня.
Для того, щоб навчитися добре, змістовно говорити, радить відомий чеський письменник і соціолог Іржі Томан, необхідно постійно збагачувати свої знання і досвід, удосконалювати освіту, інакше кажучи, всебічно розвивати свою особистість. Успіхів у ділових стосунках з людьми можна досягти лише за умови постійного вдосконалення власної особистості. Адже вміння добре говорити завжди розвивається одночасно з розширенням наукового, політичного чи професійного кругозору.
Людина, яка вміє правильно і гарно говорити, тактовно і терпляче вислуховувати співрозмовника, завжди посміхається і має задоволення від спілкування - це сучасна, ділова, цікава для оточення людина.
Завдання: законспектувати основне (коротко)
Надіслати на електронну адресу: lidiyarudenko789@gmail.com , вказати своє прізвище, дату, номер групи, назву предмета і номер уроку.
