Українська література
12.05.22р. Українська література Група №11 Урок № 45 - 46
Українська література (рівень стандарту):підручн. Для 11 кл. закл. Загальн. середн. Освіти/ Олександр Аврвменко, - К.: Грамота, 2019. – 256с.:іл..
Тема: література рідного краю.
Літературний процес 1990-их
Перебудова журналу «Донбас» в нових умовах посткомуністичної України: поява нових, раніше замовчуваних і заборонених тем про письменників-дисидентів, про репресії українських письменників та ін. Видання журналом «Донбас» серії посібників-хрестоматій для загальноосвітніх шкіл і вузів краю з творами письменників Донбасу.
Відродження теми патріотизму, відданості рідній землі, Україні у творчості письменників Донбасу. Розвиток «незаангажованої» поезії і прози. Критичний перегляд на сторінках преси «творчих здобутків» письменників Донбасу у тоталітарні часи. Зміна класових і партійних цінностей у творчості письменників Донбасу на загальнолюдські й національні.
Тематичне оновлення творчості Г. Кривди, Г. Гордасевич, І. Білого, П. Бондарчука, Г. Мороза, С. Жуковського та ін. Переосмислення ролі літератури в умовах незалежної України. Нові тенденції у творчості А. Мироненка та М. Хижняка. Творчість поетів Ю. Доценка і В. Павловського. Дитяча тематика у віршах Гриця Поломаренка.
Спроби повернення поетів А. Кравченка, В. Радькова, В. Руденка та ін. до рідної мови.
Діяльність літературних об'єднань міст Макіївки, Горлівки, Маріуполя, Єнакієвого, Краматорська та ін. Проведення Спілкою донецьких письменників обласних семінарів для початкуючих і молодих авторів.
Вихід на Донеччині у II-й половині 90-х років нових літературних альманахів «Євшан-зілля» (Слов'янськ), «Лад» (Донецьк) та ін.
Видавнича діяльність Петра Бондарчука.
Відображення літературного життя письменників Луганщини на сторінках заснованого у 1993 р. журналу «Бахмутський шлях».
Видання Луганським педагогічним університетом ім. Т. Шевченка наукового журналу «Вісник» і висвітлення на його сторінках літературного життя на Донбасі.
Посилення з кінці 80-х років уваги до літературного життя Донбасу в шкільній літературній освіті. Введення у шкільну програму уроків літератури рідного краю, а до вузівських програм—лекцій, спецкурсів і спецсемінарів за творчістю письменників-земляків (Донецький державний університет, Луганський педагогічний університет, Слов'янський педагогічний інститут та ін.).
Видавнича діяльність Українського культурологічного центру (журнал «Схід», навчальна методичка та наукова література).
Проведення обласних та регіональних наукових конференцій, присвячених розвитку літературного життя на Донбасі (Донецьк, Луганськ, Бахмут, Слов'янськ).
Утворення російськомовними письменниками літературного об'єднання—"Спілки письменників України «Донбас» з підпорядкованістю Міжнародному співтовариству письменницьких спілок у Москві.
Донбас літературний − антологія «Порода»
Антологія українських письменників Донбасу «Порода», від видавництва Легенда. Гучні імена окремих авторів та сама згадка про територію, яка кілька років є топ-темою для медіа і громадськості, стали запорукою того, що і книгу не оминути увагою.
Масивний фоліант на 400 сторінок вмістив у собі україномовні та російськомовні тексти 63 прозаїків, поетів і драматургів, які так чи інакше пов’язані із Донецькою та Луганською областями. Упорядники видання Веніамін Білявський і Микита Григоров.
До війни, першою асоціацією, яка виникала в когось, хто чув слово Донбас, було вугілля. Проте, автори збірника хотіли показати, що в тому краї є й інша цінна порода – митці.
Треба бути чесними, частина авторів у свідомості читача не асоціюються зі східним регіоном. Часто забуваємо, що письменники-дисиденти Іван Світличний, Василь Стус, Іван Дзюба, який став автором передмови до книги, уродженці саме Донбасу. Емму Андієвську традиційно перш за все асоціюємо із творчістю нью-йоркської групи, а Василя Голобородька – із «київською літературною школою», ніж із місцем народження цих поетів.
«Завдання книги кинути виклик уявленню про Донеччину (принаймні літературну) як заповідник совєтщини», – зазначають у передмові. І це завдання повністю виконане.
У збірці дуже мало текстів, присвячених коханню. У тематичній палітрі переважає війна, розгубленість, боротьба і вигадані світи.
Окремо як тематичні групи можемо виділити: тексти поетів-шістдесятників, малу прозу із ознаками магічного реалізму ( тексти Олени Морозової, Дмитра Дейча), твори на тему нинішньої війни написані сучасниками (тематику представляє В’ячеслав Пасенюк, Галина Чумак, Світлана Заготова, Еліна Свенцицька, Володимир Рафеєнко, Олексій Чупа).
«Донельзя тупая манера —
Налево смотреть и направо,
Когда сплошь и рядом кроваво.
Завалиться в город отребье,
Бордюр превращая в поребрик.
Охвостье заварит гротески –
В пески превращаются Пески».
(В’ячеслав Пасенюк)
Цікавим є уривки романів: про УПА історика Дмитра Білий та Веніаміна Білявського, які зачіпають вже кількома сторінками і змушують міряти про повний текст.
Як виклик у збірці з’являються тексти Сергія Шаталова. Вони безумовно цікаві. Але от відзначили їх і представники терористичних організацій. Ще кілька років тому, письменник, який залишився на окупованій території, активно брав участь у творчих вечорах «Союзу письменників ДНР», а зараз «втрапив в один вагон» із Дзюбою і Стусом.
Книгу варто читати і аналізувати професійним філологам, а також тим, хто хоче розширити свої літературні горизонти. Проте розраховувати на легке, світле чтиво для відпочинку не варто. Читання цієї книги — це перш за все робота.
Читати також: Володимир Рафеєнко «Довгі часи», Іван Дзюба «Чорний романтик Сергій Жадан», Олексій Чупа «Акваріум», Любов Якимчук «Абрикоси Донбасу», Сергій Жадан «Життя Марії»
Тема війни на Донбасі болюча та викликає багато суперечок. Так само і книжки про неї. Хтось не готовий читати про АТО, бо «не витримує психіка». Комусь важко, бо «як пости у соцмережах ці тексти — норм, але до літератури їм далеко». Інші вважають, що такі книжки — скоріш інструмент реабілітації для бійців, які пройшли всі круги пекла.
Звісно, ветеранські книжки мають особливий статус в цій темі, проте небажання читати про події останніх років на сході через недостатньо високий рівень літературної майстерності авторів — така собі відмовка. Адже про АТО пишуть не тільки військові, а й журналісти та письменники. Вікенд склав власний список такої літератури. І перші місця в ньому зайняли ветерани, які дійсно вибороли право голосно говорити про свій досвід.
«Пехота». «Пехота-2». «Пехота-3». Мартін Брест
Колись це був Олег Болдирєв — житель Донецької області, топ-менеджер телекомунікаційної компанії. Піжон у стильному костюмі та елегантних туфлях. А потім він перетворився у Мартіна Бреста, сержанта Збройних Сил України, безпосереднього учасника війни на сході, який іронічно, чесно та іноді зло розповідав у фейсбуці про дев'ять місяців на передовій.
Записки Мартіна набули такої популярності, що перетворення їх у книгу стало закономірним. Всі книги написані від першої особи. Тут є записки про атаки та перемоги, помилки та розчарування під час АТО, техніку, військову бюрократію, побут та людей, які воюють за свою країну.
«Ти даси мені притулок в своєму бліндажі, скриєш мене в своїй траншеї, даси мені неврахований «покемон» і два цинки ЛПСів, Господи, закуриш і посміхнешся. Під пологом ночі я помолюсь тобі, Господи, так як вмію: трасерами, матом і любов'ю в серці».
Розвідник десятої гірничо-штурмової бригади, як і його колега Мартін, писав свої записки у фейсбуці і не мріяв, що колись все це перетвориться у книгу. Але згодом пости про бойові виходи, нескінченні кілометри на пузі, розтяжки та вогневі сутички стали збіркою автобіографічних оповідань.
Бруд ? слово, що описує війну, а хакі — це і колір камуфляжу, і слово, що перекладається як «бруд». Колишній розвідник відверто говорить про той бруд, який на фронті повсюди. Сайгон цитує живі діалоги реальних людей з поля бою, емоційні суперечки з засідок. Цінителям чистоти мови читати книгу буде несолодко, адже тут намішані різноманітні мови, діалекти, суржик, а ще — яскрава відверта лайка.
