Українська література

Дата: 27.04.2022 13:44

Кількість переглядів: 81

28.04.2022р. Українська література. Гр.№31 (Урок № 25)

Тема: Пролог до поеми «Мойсей» – заповіт українському народові.

Пролог було написано пізніше за поему. Сучасник Франка Мочульський згадує: «Я був з поетом у друкарні саме тоді, коли кінчився друк «Мойсея». Зажурений управитель друкарні Беднарський показав поетові, що на початку друкованої поеми лишається кілька незадрукованих сторінок, і радив написати вступне слово. Поет подивися на білі сторінки і сказав спокійно: «Добре, добре, я щось напишу і принесу». І приніс на другий день відомий пролог. Створений він на замовлення за одну ніч. Уявіть, яким було здивування власника друкарні, який замість очікуваної прозової передмови побачив віршований пролог. Письменник приніс не передмову, а геніальний поетичний пролог, своєрідний ключ до розуміння ідейно-естетичної концепції твору, що втілює символічний, український вимір поеми, формулює задум твору, його ідею. У ньому І. Франко окреслив національно-духовний код народу в його історичному поступі. З перших строф прологу стає зрозумілим, кому Франко адресував свого «Мойсея». — народу України.

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

Твоїм будущим душу я тривожу,

Від сорому, який нащадків пізних

Палитиме, заснути я не можу.

Невже тобі на таблицях залізних

Записано в сусідів бути гноєм,

Тяглом у поїздах їх бистроїзних?

Невже повік уділом буде твоїм

Укрита злість, облудлива покірність

Усякому, хто зрадою й розбоєм

Тебе скував і заприсяг на вірність?

Невже тобі лиш не судилось діло,

Що б виявило твоїх сил безмірність?

Невже задарма стільки серць горіло

До тебе найсвятішою любов’ю,

Тобі офіруючи душу й тіло?

Задарма край твій весь политий кров’ю

Твоїх борців? Йому вже не пишаться

У красоті, свободі і здоров’ю?

Задарма в слові твойому іскряться

І сила й м’якість, дотеп і потуга

І все, чим може вгору дух підняться?

Задарма в пісні твоїй ллється туга,

І сміх дзвінкий, і жалощі кохання,

Надій і втіхи світляная смуга?

О ні! Не самі сльози і зітхання

Тобі судились! Вірю в силу духа

І в день воскресний твойого повстання…

О, якби хвилю вдать, що слова слуха,

І слово вдать, що в хвилю ту блаженну

Вздоровлює й огнем живущим буха!

О, якби пісню вдать палку, вітхненну,

Що міліони порива з собою,

Окрилює, веде на путь спасенну!

Якби!.. Та нам, знесиленим журбою,

Роздертим сумнівами, битим стидом, —

Не нам тебе провадити до бою!

Та прийде час, і ти огнистим видом

Засяєш у народів вольних колі,

Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

Покотиш чорним морем гомін волі

І глянеш, як хазяїн домовитий,

По своїй хаті і по своїм полі.

Прийми ж сей спів, хоч тугою повитий,

Та повний віри; хоч гіркий, та вільний,

Твоїй будущині задаток, слізьми злитий,

Твойому генію мій скромний дар весільний

Ідея поеми, яка сформульована в пролозі: Народ України має бути вільним і буде таким; віра у творчі сили народу, його спроможність змінити життя; утвердження думки, що справжнім вождем є той, хто виражає найзаповітніші ідеали народу, його мрії та сподівання.

Образ біблійного вождя ми можемо зіставити з образом самого автора, який, як і його герой Мойсей, розумів свою місію духовного провідника, тому і поклав собі на плечі весь тягар відповідальності за долю народу і віддав йому всю свою любов: Ти мій рід, ти дитина моя, / Ти вся честь моя й слава. / В тобі дух мій, будуще моє. / І краса, і держава. / В образі пророка простежується вдача самого автора у розумінні місії духовного вождя: / Я ж весь вік свій, весь труд тобі дав / У незломнім завзяттю, — / Підеш ти у мандрівку століть / З мого духа печаттю.

Доля пророка трагічна. Нас переконують у цьому життя як Мойсея, так і Франка. Народу не дотягнутися до нього, не зрозуміти. Тому й приречений він на осміяння, неприйняття, вигнання, на велику самотність.

Письменник переоцінює свій народ, засмучений, розбитий у минулому. Поет бачить у ньому сили для відродження, здатність вибороти волю і стати хазяїном своєї землі.

1. Вивчити матеріал підручника. Основне занотувати. (стор.90 – 93)

2. Зміст прологу.

3. Відповідати на запитання (стор.101 – 102)

********************************************************************************

28.04.2022р. Українська література. Гр.№31 (Урок № 26)

Тема: Проза І. Франка (ідеї, проблеми). Новела «Сойчине крило» – жіноча доля в новітній інтерпретації. Образ героя-адресата – уособлення боротьби між «естетикою» і «живим чоловіком». Гуманізм новели.

ТЛ: поняття пр. модернізм.

Новела «Сойчине крило» була вперше надрукована в зб. «На лоні природи» . Твір має підзаголовок «Із записок відлюдька». За свідченням І.Франка, новела написана в грудні 1905 року. Це період, коли йшла російсько-японська війна. Про це дізнаємося з твору.

Що стало причиною написання сказати важко. Але це період у житті І.Франка складний: період розчарувань, втрат.

Тема твору: історія кохання Хоми й Марії , розповідь про життєві пригоди дівчини після її зникнення.

Сойка пише: «Це тільки нарис, скелет моїх пригод. На докладне оповідання не стало б ні папері, ані часу, ані сили».

Твір оригінальний за своєю композицією. В експозиції ми дізнаємося про Хому, який святкує своє сорокаріччя напередодні Нового року. Це скептик, якого не можна нічим здивувати. Проголошує кредо: «Жити для себе самого, з самим собою, самому в собі».

Ідея: кохання — це високе, облагороджуюче почуття, «робота душі»

- не можна жити лише емоціями

- на першому місці в стосунках між людьми повинна бути відповідальність за власні вчинки, гуманність

- тільки втрачаючи, людина розуміє цінність втраченого

- возвеличення кохання, як найвищого почуття

- засудження помилок, за які доводиться розплачуватися

Проблематика:

взаємовідносини в суспільстві, людського буття загалом
проблема співіснування двох індивідуальностей
стосунки між людьми

Головні герої

Хома — працівник бюро, «відлюдько інтелектуал».
Марія Карпівна (Маня) — дочка лісника.
Генрись — 26-літній практикант тата Мані, який виявився злодієм. Хлопець «рум'яний, ніжний, як панночка».
Зигмунт — ватажок банди. Він був «негарний з лиця, старший літами, з грубими, малокультурними привичками та манерами».
Володимир Семенович — молодий залізничний інженер.
Никанор Ферапонтович Свєтлов — багатий золотопромисловець з Сибіру, немолодий велетень «з широкою рудою бородою, з товстим червоним лицем і плескатим носом».
Сашка — ватажок банди, який вбив Свєтлова.
Серебряков — капітан-ісправник, який раз у раз пив та бив Маню і свою шлюбну жінку.
Микола Федорович — військовий, брав участь у війні з Японією.

Зав’язка твору – отриманий лист із незнайомою адресою. Коли читає його, то відбувається діалог двох закоханих сердець. Лист є своєрідним композиційним центром. Дійсно, фабульний час триває декілька годин, а сюжет охоплює життя героїні.

Розвиток дії – пригоди Марії.

Кульмінація – чи зможе пробачити Хома Сойку.

Розв’язка – повернення Марії.

Символи.

Образ сойки – символ самої героїні, символ волі, свободи.
Перкальова червона сукня з круглими цятками – символ вірності.
Подвійне сонце – подвійне життя, одне у побуті, інше – в душі.
Дзвінок – тривога, очікування чогось.

Головні думки у творі: кохання – це високе, облагороджуюче почуття, “робота душі” не можна жити лише емоціями на першому місці в стосунках між людьми повинна бути відповідальність за власні вчинки, гуманність тільки втрачаючи, людина розуміє цінність втраченого возвеличення кохання як найвищого почуття засудження помилок, за які доводиться розплачуватися.

Завдання: