Всесвітня історія
19.09.22р. Всесвітня історія. Група 2 Урок №1 Викладач : Руденко Лідія Федорівна
Щупак І. Я.
Всесвітня історія. Новітній період (1939 - 2011 рр.): підруч. для 11 кл. загальноосвіт. навч. закладів. - Запоріжжя: Прем'єр, 2011.
РОЗДІЛ 7. ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА .
Тема : Причини, характер, періодизація Другої світової війни. Характеристика основних періодів війни. Воєнні дії на Першому етапі війни ( вересень1939 – червень 1941 рр.)
https://uahistory.co/pidruchniki/world-history-10-class-2018-sshypak/27.php
Опрацюйте матеріал підручника.
ПЕРІОДИЗАЦІЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
1-й етап (1 вересня 1939 р. — 21 червня 1941 р.). Після нападу Німеччини на Польщу основними подіями цього періоду були «дивна війна» між британськими та французькими військами, з одного боку, і гітлерівцями — з іншого; окупація Німеччиною Данії, Норвегії, Люксембургу, Бельгії, Нідерландів, Югославії, Греції (Грецію також окупувала й італійська армія); капітуляція Франції 22 червня 1940 р. Під контролем Німеччини опинилася значна частина Європи. СРСР з вересня 1939 до червня 1941 р., як і нацистська Німеччина, вів загарбницьку війну проти народів Східної Європи. 17 вересня 1939 р. радянські війська встановили контроль над територіями Західної України та Західної Білорусії; згодом були анексовані країни Прибалтики. У листопаді 1939 р. СРСР здійснив агресію проти Фінляндії.
2-й етап (22 червня 1941 р. — 18 листопада 1942 р.). Його основні події — напад нацистської Німеччини на СРСР, відступ Червоної армії та перша її перемога під Москвою. 8 грудня 1941 р. США оголосили війну Японії. З грудня 1941 р. до червня 1942 р. Японія окупувала Сингапур, Таїланд, Індонезію, Бірму, Філіппіни. 1 січня 1942 р. 26 держав, що перебували у стані війни з Німеччиною, Італією і Японією, підписали Декларацію Об’єднаних Націй.
3-й етап (19 листопада 1942 р. — грудень 1943 р.) ознаменувався докорінним переломом у ході Другої світової війни. Червона армія здобула найважливіші перемоги під Сталінградом і Курськом. Англо-американські війська звільнили Єгипет, Кіренаїку, Тріполітанію, Туніс. У липні 1943 р. союзники країн антигітлерівської коаліції висадилися на Сицилії.
4-й етап (січень 1944 р. — травень 1945 р.). У цей період війська Червоної армії звільнили від нацистів західні території СРСР, вигнали гітлерівські війська з Польщі, Румунії, Югославії, Угорщини, Чехословаччини. 6 червня 1944 р. на півночі Франції англо-американські війська відкрили Другий фронт. 8 травня 1945 р. Німеччина підписала Акт про капітуляцію.
5-й етап (травень — вересень 1945 р.) — бойові дії на Далекому Сході й у Південно-Східній Азії. Ядерне бомбардування США японських міст Хіросіма і Нагасакі. 2 вересня 1945 р. — капітуляція Японії.
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
1. Назвіть основні передумови Другої світової війни.
2. Які були головні пріоритети і цілі провідних країн світу в майбутній війні?
3. Назвіть основні етапи Другої світової війни.(письмово)
4. Розкажіть про хід та значення радянсько-фінляндської війни.
5. Як Ви розумієте термін «дивна війна»?
6. Назвіть держави, окуповані Німеччиною у вересні 1939 — травні 1941 рр.
7. Назвіть європейські країни, які були союзниками Німеччини в роки Другої світової війни.(письмово)
8. Поясніть терміни і поняття: геноцид, анексія, світова війна, Вермахт, лінія Маннергейма, лінія Мажино.
Завдання надіслати : lidiyarudenko789@gmail.com вказати своє прізвище, номер групи, назву предмета і номер уроку (не на полях!)
19.09.22р. Всесвітня історія. Група 2 Урок №2 Викладач : Руденко Лідія Федорівна
І.Я.Щупак Всесвітня історія (рівень стандарту) : підручник для 10 класу закладів загальної середньої освіти / І.Я.Щупак. – К. УОВЦ «Оріон», 2018. – 208 с. : іл.
РОЗДІЛ 7. ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА
Тема: Воєнні дії з червня 1941 до кінця1942 рр. Особливості окупаційного режиму і руху Опору. Голокост
Підручник по Всесвітній історії. 10 клас. Щупак - Нова програма (параграф 29)
https://uahistory.co/pidruchniki/world-history-10-class-2018-sshypak/29.php
Дати для запам’ятовування:
1 вересня 1939 р. напад Німеччини на Польщу, початок Другої світової війни
17 вересня 1939 р. вступ Червоної армії на територію Західної України і Західної Білорусії
30 листопада 1939 р. - 12 березня 1940 р. — радянсько-фінляндська війна
22 червня 1940 р. капітуляція Франції
серпень — грудень 1940 р. «Битва за Англію»
§ 29. Особливості окупаційного режиму і руху опору. Голокост
1. НАЦИСТСЬКИЙ «НОВИЙ ПОРЯДОК» У ЄВРОПІ
1.1. «НОВИЙ ПОРЯДОК»
Головний зміст «нацистського нового порядку» полягав у повному зламі базових цінностей людської цивілізації — відмові мільйонам людей та цілим народам у праві на життя, розподілі людства на «повноцінні» та «неповноцінні раси»; надання німцям — «справжнім арійцям» — права на панування над іншими народами. Уперше в історії людства геноцид, намагання знищити цілі народи стали засобом реалізації ідеології великої держави, якою була нацистська Німеччина.
Нацистський «новий порядок» на окупованій території України означав геноцид щодо українців, росіян та інших слов’янських народів.
Історичні подробиці. Можливо, саме те, що нацистський «новий порядок» не тільки відкидав демократичні цінності суспільства, а й руйнував основи людської цивілізації, спонукало лідерів США та Великої Британії піти на союз із СРСР проти нацистської Німеччини, незважаючи на відразу до сталінської моделі тоталітаризму...
Свідчать документи. З щоденника Й. Геббельса, запис після розмови з Гітлером
«І коли ми переможемо, то хто спитає нас про методи?.. На нашій совісті стільки всього, що ми повинні перемогти, інакше весь наш народ і ми на чолі всього, що є для нас дорогим, будемо знищені».
Які принципи, відомі з стародавніх часів, сповідували нацистські керівники?
1.2. ПЛАН «ОСТ»
Злочинні плани нацистів щодо народів Центральної та Східної Європи викладені у плані «Ост», інструкціях про ставлення до радянських військовополонених та інших документах. У директиві Гітлера цинічно наголошувалося, що за дії, спрямовані проти «ворожих осіб» на радянській території, не буде жодного покарання, «навіть якщо ці дії є військовим злочином...». Нацисти вважали слов’ян «нижчою расою», щодо них розробили програму поневолення, знищення національної еліти, онімечення та депортації.
Документи нацистського рейху свідчать, що СРСР підлягав розподілу і ліквідації. На його території передбачалося утворити чотири рейхскомісаріати — німецькі колоніальні провінції: «Остланд», «Україна», «Москва» та «Кавказ», управління якими повинно було здійснюватися спеціальним «східним міністерством» на чолі з А. Розенбергом.
На загарбаних територіях нацисти вчиняли масові розправи над місцевим населенням. Тільки в Бабиному Яру в Києві окупанти знищили близько 100 тис. осіб. Більша частина з них були євреями, але тут розстрілювали також радянських військовополонених, українських патріотів, ромів та інших людей. Бабин Яр став велетенською братською могилою — символом злочинів нацистів на українській землі. Своя трагедія Бабиного Яру відбулася в усіх захоплених нацистами містах України.
1.3. ГЕНОЦИД РОМІВ І СІНТІ
Цей геноцид є одним із найжахливіших злочинів нацистів. Затаврованих і переслідуваних як злодіїв, «ворожбитів та викрадачів дітей», понад 13 000 циган депортували до Освенціму. 5 000 австрійських циган депортували до Лодзі й замордували в Хелмно, 3 000 направили до концтаборів, 2 500 депортували до Польщі, здебільшого до єврейських гетто; більшість із них загинули. Дві третини німецьких циган замордували, багато хто загинув у газових камерах Освенціму.
Історичні подробиці. План Ост» передбачав «виселення» протягом 30 років 65 % населення України, 75 % населення Білорусії, 80-85 % населення Польщі, значної частини населення Латвії, Литви, Естонії — усього 31 млн осіб. На «звільнені» землі планувалося переселити 10 млн німців, а місцевих жителів поступово «онімечити».
Айнзацгрупи — спеціальні підрозділи СС, надані німецьким арміям після їхнього вторгнення до СРСР і призначені для знищення «ворожих елементів» рейху (євреїв, циган, комуністів тощо). Айнзацгрупи здійснювали масові розстріли населення. Загальна кількість особового складу чотирьох айнзацгруп — А, В, С і D — становила приблизно 3 000 осіб. На території України діяли групи С і D.
В останній період війни уцілілих змушували у німецькій уніформі воювати у штрафних батальйонах. Інші потрапили в рабське становище на німецьких заводах. На території України айнзацгрупою D замордували всіх циган, виявлених нею в зоні своєї дії. Загальна кількість знищених нацистами циган становить близько 810 тис. осіб.
1.4. ЗЛОЧИНИ НАЦИСТІВ У ЄВРОПІ
У Німеччині та на всіх територіях, окупованих нацистами, діяли концентраційні табори Дахау, Бухенвальд, Заксенхаузен, Равенсбрюк (у Німеччині),
Маутхаузен (у Австрії) та табори смерті — центри знищення Аушвіц-Біркенау (Освенцім), Белжець, Майданек, Собібор, Треблінка, Хелмно (на території окупованої Польщі). В’язнів змушували виконувати каторжні роботи, морили голодом, катували.
У багатьох таборах нацистські лікарі проводили «медичні» експерименти, садистськи піддаючи свої жертви тортурам. У цілому в концтаборах і таборах смерті опинилося 18 млн осіб, 12 млн з яких загинули.
Мільйони жителів Європи насильно вивезли в Німеччину для робіт на заводах, у сільському господарстві «третього рейху».
Для утримання населення в покірності застосовували систему заручництва і масових екзекуцій. Символами цієї політики було повне знищення жителів сіл Хатинь у Білорусії, Орадур у Франції, Лідице в Чехословаччині.
1.5. КОЛАБОРАЦІОНІЗМ
У роки Другої світової війни для багатьох народів Європи та Азії, позбавлених власної державності, з’явилась надія на створення власних держав через участь у складі збройних сил воюючих країн — чи то Німеччини, чи то СРСР або Британії. Крім цього, певні політичні сили в країнах Європи вважали привабливими ідеї нацизму, були прибічниками тоталітарних моделей побудови суспільства. Та й воєнні успіхи нацистської Німеччини в Європі схиляли деяких «національних лідерів» і пересічних громадян до «співробітництва з переможцями». Ці та інші чинники були передумовами колабораціонізму.
Колабораціонізм на окупованій території СРСР був зумовлений тим, що в умовах сталінського тоталітарного режиму створено жорстоку систему економічного, політичного, ідеологічного та морального тиску на людину, аж до її повного знищення. Тож деякі представники народів СРСР схильні були вбачати в Німеччині, з її високою культурою, організованістю, порядком, союзника у боротьбі проти більшовицької політики.
Навіть після Сталінградської та Курської битв, коли вже був очевидним воєнний крах Німеччини, на боці вермахту воювали близько 1,2 млн бійців — представників народів СРСР.
Після війни колаборантів карали як злочинців, зрадників Батьківщини.
Історичні подробиці. За підрахунками історика К. Александрова, у збройних силах Німеччини перебували до 400 тис. росіян, 250 тис. українців, 180 тис. представників Середньої Азії, 90 тис. латишів, 70 тис. естонців, 40 тис. представників народів Поволжя, 38 тис. азербайджанців, 37 тис. литовців, 28 тис. представників Північного Кавказу, приблизно по 20 тис. білорусів, грузинів, кримських татар, 18 тис. вірмен та ін.
2. ГОЛОКОСТ
За словами Гітлера, «тільки німець, арієць є тим, кого ми називаємо людиною». Отже, за нацистською ідеологією, усі «неарійці» були «нелюдьми», і до них мало бути відповідне, нелюдське ставлення.
На початку свого правління нацисти організували фізичне знищення психічно хворих, розумово відсталих і спадково хворих людей. Згодом до кола тих, хто підлягав знищенню, включили непрацездатних інвалідів та особ, які хворіли понад п’ять років. За німецькою статистикою, ці вбивства мали дати рейху великий економічний ефект.
Нацистська теорія визначала й долю «неарійців»: слов’яни як «нижча раса» мали бути поневолені, а євреї як «недолюди» — винищені в першу чергу.
Антисемітизм був однією з найважливіших складових нацистської ідеології, яка «обґрунтувала» здійснення Голокосту.
Нацисти звинувачували євреїв у підриві німецьких національних традицій, німецької державності й основ економічного життя німецької нації. Вороже ставлення до євреїв з боку НСДАП посилювалося ще й тим, що єврейський капітал становив конкуренцію німецькому національному капіталу, представники якого, як і праві політичні кола Німеччини, були зацікавлені в усуненні суперників. Крім цього, підприємці й політики єврейського походження мали міжнародні зв’язки з економічними партнерами країн, оголошених нацистами ворогами Німеччини.
Голокост, Катастрофа (англ. Holocaust — всеспалення; іврит Шоа — катастрофа, нещастя) — загибель значної частини єврейського населення Європи (близько 6 млн осіб) унаслідок організованого знищення євреїв нацистами та їхніми посібниками у Німеччині та на окупованих нею територіях у 1933-1945 рр. (в нацистській фразеології — «остаточне вирішення єврейського питання»).
Антисемітизм — вороже ставлення до євреїв, відповідна ідеологія та політика.
Історичні подробиці. Лідери ряду партій і рухів Німеччини прагнули використовувати антисемітизм для створення в особі євреїв образу «внутрішнього ворога», зображуючи їх джерелом усіх лих. Партії, що пропонували розв'язання всіх проблем у країні через знищення «внутрішнього ворога», домагалися зростання своєї популярності.
2.2. ЕТАПИ АНТИЄВРЕЙСЬКОЇ ПОЛІТИКИ НАЦИСТІВ
Перший етап (1933-1939 рр.). З установленням нацистської диктатури в Німеччині антисемітизм став державною політикою «третього рейху». Євреїв виключали з державного і громадського життя країни, їхню економічну і політичну діяльність забороняли законами. Антиєврейська кампанія досягла апогею після ухвалення в 1935 р. Нюрнберзьких законів. Підставою для масових антиєврейських акцій послужив замах на життя радника німецького посольства в Парижі Е. фон Рата, здійснений 17-річним польським євреєм Г. Гриншпаном, який прагнув у такий спосіб помститися за зло, заподіяне нацистами його батькам. За наказом міністра пропаганди Й. Геббельса і керівництва НСДАП 9—10 листопада 1938 р. у Німеччині організували єврейські погроми, що ввійшли в історію як «Кришталева ніч». Загони есесівців і групи нацистів нападали на єврейські будинки, грабували, калічили й убивали.
«Кришталева ніч» була початком катастрофи європейського єврейства.
Другий етап (1939—1941 рр.) антиєврейської політики розпочався із завоювання Німеччиною Польщі. Нацисти змушували євреїв носити особливі знаки. Особливими наказами євреїв позбавили джерел прибутку, почали відправляти на примусові роботи, у трудові табори.
Третій етап (з 22 червня 1941 р.) розпочався разом з нападом гітлерівської Німеччини на СРСР.
20 січня 1942 р. у Берліні під головуванням шефа Головної канцелярії імперської безпеки Р. Гейдріха відбулася конференція з «остаточного вирішення єврейського питання». Учасники домовилися про виселення всіх євреїв з Європи на Схід. Виняток становили тільки євреї старші 65 років, тяжкопоранені, інваліди війни і євреї з бойовими нагородами.
Хоча в протоколі конференції не зустрічалося слово «ліквідація», документ не залишав жодних сумнівів у тому, що «остаточне вирішення» означає повне знищення євреїв у Європі.
2.3. «ОСТАТОЧНЕ ВИРІШЕННЯ ЄВРЕЙСЬКОГО ПИТАННЯ»
Розстріли. Криваві розправи здійснювали айнзацгрупи. Їм надавали підтримку СС, а також місцеві поліцаї. Масові вбивства вчиняли за визначеним планом: у встановленому місці заздалегідь копали великий рів (часто це робили приречені на смерть), на краю якого гітлерівці вишиковували групи євреїв, змушували їх роздягнутися і потім розстрілювали кулеметними чергами. Поранених і вцілілих закидали землею разом із мертвими.
Гетто. У деяких містах після першої хвилі вбивств влаштували гетто, куди на місце вбитих євреїв привозили інших. У гетто була величезна скупченість населення. Так, у Варшавському гетто в кожній кімнаті мешкали в середньому по 13 осіб, але багато тисяч зовсім не мали даху. В ізольованих від усього світу гетто панували безробіття, голод і хвороби. Найдовше існувало гетто в Лодзі — із квітня 1940 р. до його ліквідації гітлерівцями в серпні 1944 р.
Табори смерті. Табори смерті Аушвіц-Біркенау (біля м. Освенцім), Белжець, Майданек, Треблінка, Собібор, Хелмно на території Польщі створили спеціально для знищення в’язнів. Першими жертвами «фабрики смерті» в Аушвіці були польські патріоти, пізніше — радянські військовополонені, а згодом у тут знищували євреїв, циган. Аушвіц-Біркенау став страшним символом Голокосту: тільки тут загинули більш ніж мільйон євреїв.
2.4. ЄВРЕЙСЬКИЙ ОПІР ГОЛОКОСТУ
Євреї не були покірливою масою та чинили опір. Повстання євреїв спалахували в Аушвіці, Треблінці, Заксенхаузені, Собіборі. В останньому повстанці знищили 16 нацистів. За підрахунками істориків, з гетто, трудових таборів і ешелонів, направлених у табори смерті, втекли майже 160 тис. осіб. Більшість із них загинули — до партизанських загонів добирався в середньому один із п’яти втікачів. Тисячі євреїв боролися в партизанських загонах, у тому числі й окремих єврейських, на території від України та Росії до Італії та Франції.
Символом єврейського Опору стало повстання у Варшавському гетто. Створена тут Єврейська бойова організація придбала невелику кількість зброї, організувала підпільне виготовлення ручних гранат і бомб. 18 січня 1943 р. підпільники зчинили гітлерівцям відкритий збройний опір і не дозволили відправити на знищення чергову партію в’язнів гетто. 19 квітня, застосовуючи артилерію і бронемашини, нацисти розпочали планомірну ліквідацію гетто. У ході повстання, що тривало до 16 травня 1943 р., загинули 7 тис. єврейських бійців, які віддали перевагу смерті, а не покірності. Разом із ними брали участь у повстанні і загинули представники польського народу.
2.5. РЕАКЦІЯ КРАЇН І НАРОДІВ НА ГОЛОКОСТ
Більшість держав світу не надавали допомоги євреям, які намагалися втекти з нацистського пекла. Винятку не було зроблено навіть для дітей. Та проти геноциду повстало багато чесних людей з різних країн. Шведський дипломат Рауль Валленберг у 1944 р. врятував життя 100 тис. угорських євреїв. Януш Корчак опікувався своїми вихованцями з Дому сиріт у Варшавському гетто, добував для них їжу, медикаменти. Під час депортації євреїв до табору смерті Корчак відмовився від можливості врятувати своє життя, до останнього залишався з дітьми і загинув з ними в газовій камері Треблінки. Митрополит Андрей Шептицький організував рятування більше 150 євреїв у греко-католицьких монастирях в Західній Україні. Багатьох євреїв врятували уряди і населення Данії, Швеції. Датчани не тільки попередили 7 тис. датських євреїв про арешти, що готувалися, а й допомогли їм врятуватися, переправивши морем у нейтральну Швецію. У Голландії на знак солідарності з євреями оголосили загальний страйк, що переріс в антинацистське повстання, придушене гітлерівськими військами.
Незгода з нацистським геноцидом була навіть у країнах-союзницях Німеччини. Фінляндія не виконала вимоги гітлерівців видати євреїв жителів країни. Фашистська Італія не перешкоджала в’їзду біженців у країну, вживала заходів з порятунку не тільки італійських, а й болгарських євреїв. Навіть іспанський диктатор Франко наказав надавати право на іспанське громадянство багатьом євреям Європи, що врятувало їх від смерті.
3. РУХ ОПОРУ В ОКУПОВАНИХ КРАЇНАХ
Рух Опору — визвольний рух проти фашизму, нацизму і встановлених ними порядків, за відновлення національної незалежності і державного суверенітету окупованих країн, за демократичний лад після звільнення.
На окупованій території СРСР розгорнувся партизанський рух. Партизани пускали під укіс ешелони з німецькою військовою технікою, руйнували комунікації, нападали на німецькі підрозділи. Згодом утворилися цілі звільнені райони, очищені від окупантів. Партизанські загони були і на території України, зокрема на Волині.
У 1940 р. Ш. де Голль заснував організацію «Вільна Франція» (з 1942 р. — «Франція, що бореться»), яка очолила французький рух Опору. У 1942 р. патріотичні організації об’єдналися в армію на чолі з генералом Ш. де Голлем. На всій території Франції діяли загони партизанів. У 1943 р. у Франції сформували Національну раду Опору, що об’єднала всі антифашистські сили країни.
Італійський Рух Опору розгорнувся у Північній і Центральній Італії, окупованій у 1943 р. німецькими військами. Деякі гірські райони Італії звільнили від окупантів і перетворили на «партизанські республіки», де вся повнота влади належала партизанським бригадам імені Дж. Гарібальді. Уперше гарібальдійці вступили в бої з гітлерівцями ще восени 1943 р. на півночі Італії.
У вересні 1939 р. у Парижі був сформований польський уряд в еміграції (з 1940 р. він перебував у Лондоні), який став організатором польського руху Опору. У лютому 1942 р. була сформована керована емігрантським урядом Армія Крайова (АК). На відміну від партійних боївок (Батальйонів хлопських, Армії Людової), АК мала загальнонаціональний, загальнодержавний характер і була єдиною спадкоємицею довоєнного Війська Польського.
Радянське керівництво, намагаючись встановити свій контроль над рухом Опору в Польщі і над всією країною, створило прокомуністичну Польську робітничу партію. У 1943 р. на території СРСР було сформоване підконтрольне Москві Військо Польське. Незабаром розкол руху Опору було перенесено і на територію самої Польщі.
Ще одним чинником, що ускладнював антинацистську боротьбу на території Галичини, Волині та ін., був українсько-польський конфлікт, який мав довгу передісторію. Його жахливою кульмінацією стала Волинська трагедія 1943 р.
Рух Опору в Югославії очолили комуністи. З ініціативи КПЮ в 1941 р. утворили Народно-визвольний фронт (НВФ). Створена і керована комуністами Народно-визвольна армія Югославії (НВАЮ) на початок 1943 р. звільнила 2/5 території країни. Головні сили НВАЮ під командуванням Й. Броз Тіто з боями пробралися в долину річки Неретва. Тут відбулася одна з вирішальних битв народновизвольної війни в Югославії, що закінчилася перемогою над окупантами.
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
1. У чому полягала сутність нацистського «нового порядку»?
2. Якими були основні завдання плану «Ост»?
3. Якою була доля слов’янського населення на окупованих нацистами територіях?
4. Назвіть категорії населення окупованих територій, що були приречені нацистами на тотальне знищення.
5. Кого називають Праведниками народів світу?
6. Як здійснювався геноцид щодо циганського народу (ромів і сінті)?
