A A A K K K
для людей з порушеннями зору
Авдіївське професійно-технічне училище

всесвітня історія

Дата: 21.12.2022 10:32
Кількість переглядів: 52

27.12.2022р.      Всесвітня історія .       Гр2.   Урок № 17    Викладач: Руденко Лідія Федорівна

Щупак І.Я.  Всесвітня історія (рівень стандарту) :підручник для 11 класу закладів загальної середньої освіти / І.Я.Щупак. – К.: УОВЦ «Оріон», 2019. – 256с. : іл.,карти.
Тема: Узагальнення  за розділом ІІ.  Держави Північної Америки та Західної Європи

Тести
1.У 1958 році П’яту Республіку було проголошено у:
А) Італії    Б) Франції                              В) Великобританії                 Г) ФРН
2. Коли відбулася  Ялтинська конференція?
3.  Вкажи роки президентства Г. Трумена.
А) 1945-1953       Б) 1952-1960                   В) 1960-1963                 Г) 1992-2000
4.Державна економічна політика американського уряду з метою подолання економічної кризи 1980-1982 рр. та її наслідків, в основі якої принципи ринкової економіки, послаблення державного регулювання тощо - називається ...
А) "рейганоміка                   Б) "тетчиризм"       В) "маккартизм"       Г) "нові рубежі"
5.Вкажіть роки існування Ради економічної взаємодопомоги
А) 1955-1991 рр         .Б) 1949-1991 рр.            В) 1948-1989 рр          .Г) 1947-1990 рр.
6.Найбільш жорстока тоталітарна система в країнах з комуністичним режимом - диктатура Н.Чаушеску існувала в ...
А) Угорщині             Б) Польщі                          В) Румунії                 Г) ) Югославії                                   
7. Яка з перелічених країн не має посади президента:
А) Франція            Б) Великобританія               В) США                        Г) Італія
8. Яка з перелічених країн відмовилась від допомоги за «планом Маршалла»:
А) Велика Британія     Б) Франція                 В)  НДР                           Г) ФРН
9.Імпічмент — це...
А) явище у внутрішній політиці США в 1950–1954 рр., пов’язане з діяльністю сенатора Дж. Маккарті;
     Б) таємна злочинна організація, яка діє методами шантажу, насильства, убивств та намагається впливати на політичне життя; заснована на круговій поруці, зв’язку з корумпованими державними чиновниками;
     В) у США та деяких інших державах особливий порядок притягнення до відповідальності і судового розгляду справ про злочини вищих посадових осіб;
     Г) такий устрій соціально-економічного та політичного життя країни, за якого свобода ринку поєднується із принципом соціального вирівнювання — перерозподілу державою доходів на користь непрацездатних і малозабезпечених.

10. Коли була створена Рада Економічної Взаємодопомоги (РЕВ)?
А) 12 квітня 1961 року.                Б) 4 листопада 1956 року.
В) 4 жовтня 1957 року.                 Г)  25 січня  1949 року                      

11. Дайте визначення поняттям: репарації, рейганоміка, тетчеризм, «холодна війна»,  сепаратизм

Завдання надіслати :  lidiyarudenko789@gmail.com    вказати своє прізвище, номер групи, назву предмета і номер уроку (не на полях!)   

27.12.2022р.      Всесвітня історія .       Гр2.   Урок № 18    Викладач: Руденко Лідія Федорівна

Щупак І.Я.  Всесвітня історія (рівень стандарту) :підручник для 11 класу закладів загальної середньої освіти / І.Я.Щупак. – К.: УОВЦ «Оріон», 2019. – 256с. : іл.,карти.
Розділ 3. Держави Центрально – Східної Європи: трансформаційні процеси
Тема : Результати Другої світової війни для народів Центрально – Східної Європи. Особливості розвитку Болгарії та Югославії

1.Результати Другої світової війни для народів Центрально-Східної Європи. 
Після ліквідації нацизму й відновлення національної незалежності у країнах Центральної та Південно- Східної Європи у 1944-1945 рр. до влади прийшли уряди Національних (або Народно-визвольних чи демократичних) фронтів, які складалися з декількох партій та організацій, що боролися проти окупантів або проти власних фашистських правителів. Це був перший етап на шляху до встановлення комуністичних режимів. Усі ці сили об'єднувала наявність спільного ворога, але бачення майбутнього своїх країн були в них різними. Одні тяжіли до побудови соціалістичної моделі суспільства, інші орієнтувалися на західні цінності. Обидва угруповання в прихованій або явній формі підтримувалися, відповідно, Радянським Союзом чи західними державами. Враховуючи, що у більшості східноєвропейських країн в цей час перебували радянські війська, прихильникам соціалізму здійснювати свою лінію було легше. До того ж вони завойовували симпатії населення, проводячи важливі економічні перетворення - націоналізацію банків і великих підприємств, ліквідацію поміщицького землеволодіння. У державну власність переходило майно фашистів і їх поплічників. Розширювалися можливості для здобуття освіти і користування культурними цінностями. Також ініціатори соціалістичних змін мали необмежені можливості для ведення агітації. Перший етап встановлення комуністичного режиму в кожній з країн тривав різний час. У Болгарії він закінчився вже у січні 1945 р., у Румунії - в лютому 1945 р. В Угорщині коаліційний уряд зберігав владу до весни 1947 р., у Чехословаччині - до лютого 1948 р. Другий етап характерний тим, що коаліційний уряд має формальний характер, а вся влада фактично належить комуністам. На цьому етапі розрізнені спочатку партії комуністичного і соціал-демократичного (а інколи й колишні опозиціонери) спрямування зливалися і створювали єдині (або спільні) організації. Отже, влада поступово ставала централізованою і зосереджувалася в одних руках. Проте до 1947 р., незважаючи на військову та політичну присутність СРСР, у Східній Європі зберігалася можливість розвитку політичної та економічної системи, що припускала в певних межах політичний плюралізм, багатопартійність, різноманітність форм власності. Лідери комуністичних партій східноєвропейських країн тоді вважали, що процес побудови соціалізму буде тривалим, еволюційним.
Однак події 1947-1948 рр. докорінно змінили ситуацію: розпочався третій етап – установлення комуністичних режимів. У той час як комуністи користувались підтримкою СРСР, а праві сили були дискредитовані в роки війни співробітництвом з фашизмом, центристські сили, об’єднавшись із правими, ставали на шлях відвертої конфронтації, внаслідок чого були остаточно витіснені із політичного життя країни. Саме з цього часу (з огляду на місцеві особливості) розпочалось відтворення радянського зразка будівництва соціалізму. В Угорщині, Румунії, Югославії, Албанії було ліквідовано багатопартійність. У Чехословаччині, НДР, Польщі, Болгарії різні політичні партії стають частинами керованих комуністами коаліцій. Уся повнота влади була сконцентрована в руках виконавчого апарату, який практично злився з апаратом компартійним. З’явились місцеві «вожді»: Б. Берут у Польщі, К. Готвальд у Чехословаччині, М. Ракоші в Угорщині. Індустріалізація в цих країнах, як і в СРСР, набрала форми переважного розвитку важкої промисловості. Кошти на неї були отримані лише завдяки націоналізації. Це дозволило державам акумулювати значні кошти і направляти їх на промислові інвестиції. СРСР взяв на себе постачання обладнання, сировини і енергоресурсів, підготовку спеціалістів. Форсування індустріалізації породжувало обмеження випуску товарів для населення і падіння життєвого рівня. Це послужило однією з причин невдоволення і у ряді країн призвело до виникнення політичної кризи. І все ж в устрої більшості східноєвропейських країн існували деякі відмінності від СРСР. Наприклад, кооперативи тут створювалися на основі економічних стимулів з урахуванням внесеного земельного паю. У Польщі та Югославії взагалі переважало індивідуальне селянське господарство. Крім того, зберігалося дрібне приватне виробництво, торгівля і приватний сектор у сфері послуг. Державним підприємствам надавалася певна самостійність у вирішенні виробничих питань, робітники мали більшу матеріальну зацікавленість у результатах своєї праці. 2. Особливості встановлення сталінської моделі соціалізму в країнах Центрально- Східної Європи
Болгарія Під час Другої світової війни Болгарія була союзницею Німеччини, але у війні проти Радянського Союзу участі не брала. Підписавши наприкінці жовтня 1944 р. перемир’я з країнами антигітлерівської коаліції, Болгарія вступила у війну проти Німеччини. Вирішальні для комуністів події сталися восени 1945 р. 4 листопада 1945 р. з багаторічної еміграції до країни повернувся Георгій Димитров, голова ЦК Болгарської робітничої партії (комуністів) - БРП(к). 18 листопада відбулися вибори до Великих народних зборів - парламенту Болгарії. Партії, що входили до Вітчизняного фронту, висунули спільних кандидатів і здобули перемогу. Опозиційні партії ці вибори бойкотували. Захід відреагував невизнанням результатів виборів 1945 р. Однак 8 вересня 1946 р. в Болгарії відбувся референдум про форму державної влади. 93 % учасників проголосували за ліквідацію монархії, 15 вересня Болгарію було проголошено Народною республікою, а її тимчасовим президентом став Василь Коларов. У жовтні 1946 р. було призначено нові вибори до Великих народних зборів, у яких взяли участь і представники опозиції. За кандидатів БРП(к) проголосували 50 %. Уряд очолив Г. Димитров, парламент - В. Коларов. Підписавши в лютому 1947 р. мирну угоду з Болгарією, західні країни фактично визнали нову владу. Ухвалена у грудні 1947 р. конституція Болгарії закріпила прихід комуністів до влади. У серпні 1948 р. БРП(к) і БСДРП (Болгарська соціал-демократична робітнича партія) об’єднались у Болгарську комуністичну партію (БКП). Усередині самої БКП встановився культ її лідерів Г. Димитрова (помер 1949 р.) і В. Червенкова, а спроби деяких болгарських комуністів провадити самостійну політичну лінію закінчувалися репресіями. 3. Особливості розвитку Югославії. У роки Другої світової війни в Югославії розгорнувся масовий національно-визвольний рух, провідну роль в якому відігравали комуністи на чолі з Йосипом Броз Тіто. Вони самостійно звільнили значну частину території від нацистських окупантів. Радянські війська допомогли їм лише на останньому етапі війни. Із звільненням 20 жовтня 1944 р. Белграда позиції народно-визвольного руху ще більш зміцніли. 7 березня 1945 р. Й. Броз Тіто відповідно до рекомендацій, ухвалених Кримською конференцією керівників СРСР, США, Великої Британії, сформував уряд Демократичної Федеративної Югославії (ДФЮ), який офіційно був визнаний протягом березня СРСР, Британією та США. На виборах до Установчої скупщини (листопад 1945) комуністи одержали майже всі місця. Югославія стала Югославською Федеративною Народною Республікою (ФНРЮ). За конституцією 1946 р. до складу ФНРЮ увійшли: Сербія (з автономіями Воєводина і Косово); Хорватія; Боснія і Герцеговина; Чорногорія; Словенія; Македонія. Країна стала на шлях побудови соціалізму. Проте Комуністична партія Югославії (КПЮ) не була маріонеткою Москви, вона мала свою широку соціальну базу, тому в багатьох випадках діяла самостійно. Це не сподобалося Й. Сталіну. У червні 1948 р. було опубліковано резолюцію Комінформбюро, у якій югославське керівництво звинувачувалося у «відході від марксизму- ленінізму і переході до націоналізму». Тіто і його прибічників було затавровано як фашистів, агентів імперіалізму. СРСР і країни- сателіти розірвали з Югославією всі зв’язки і вже готувались до інтервенції, влаштовуючи збройні провокації
Однак Югославія не злякалась. Нові підходи до проблеми соціалістичного будівництва були спершу викладені Й. Броз Тіто 26 червня 1950 р. на засіданні скупщини ФНРЮ. На його пропозицію парламент Югославії ухвалив того дня закон, який проголошував, що підприємствами як загальнонародною власністю мають керувати трудові колективи. Ці заходи призвели до реорганізації економічної та політичної системи країни. Законом від 29 грудня 1952 р. було проведено велику реформу в царині планування народного господарства: чимало функцій у цій сфері було передано республіканським і місцевим органам та підприємствам, галузеві міністерства ліквідувались. Після відмови в 1953 р. від політики колективізації сільського господарства селянські трудові кооперативи було реорганізовано в кооперативи загального типу і прирівняно до промислових підприємств. Тоді ж було видано закон, що обмежував приватну власність на землю максимальним наділом у 10-15 га на одне господарство; 1954 р. у межах цього максимуму було дозволено вільний продаж та оренду землі. З осені 1955 р. почала проводитись нова політика перебудови села, що спиралася на створення агропромислових комбінатів одночасно з розвитком сільськогосподарських кооперативів. Зміни торкнулися і правлячої партії, яка після VI з’їзду стала називатися Союзом комуністів Югославії (СКЮ). Як було відзначено на з’їзді, партія в умовах розвитку самоврядування не могла більше відігравати директивної ролі в державному та суспільному житті. За нею зберігалося право розроблення генеральної лінії, але боротися за її втілення вона повинна була не командними методами, а методами переконання. Проголосивши самоврядування невід’ємним юридично гарантованим правом трудящих, нова конституція країни, ухвалена у квітні 1963 р., поширила самоврядувальні відносини і на установи невиробничої сфери, що було кваліфіковано як перехід до громадського самоврядування. Відповідно до основного закону країна стала називатися Соціалістичною Федеративною Республікою Югославією (СФРЮ). Отже, внутрішньо- політичний розвиток Югославії значно відрізнявся від інших соціалістичних країн.
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: 1. Опрацювати конспект і тезисно законспектувати у робочий зошит
2. . § 11( стор.76 – 82)
Завдання надіслати :  lidiyarudenko789@gmail.com    вказати своє прізвище, номер групи, назву предмета і номер уроку (не на полях!)   


 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було підтверджено

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень