Українська мова

Дата: 10.05.2022 10:57

Кількість переглядів: 58

11.05.2022р. Українська мова гр. №21 Урок № 38

Українська мова (рівень стандарту): підручник для 11 кл. О. П. Глазова. – Харків: Вид-во «Ранок», 2018.

Тема: Складні випадки словозміни дієслів дати, їсти, відповісти та ін..

Пояснення викладача

Дієвідміна слів дати, їсти, відповісти, розповісти, бути

Дієслова в другій особі однини теперішнього часу та в майбутньому часі доконаного виду мають закінчення -еш (-єш), -иш (-їш): хочеш, будуєш, вариш, гоїш, захочеш, збудуєш, звариш, загоїш.

Виняток становлять дієслова дати, їсти, відповісти, розповісти: ти даси, їси, відповіси, розповіси, а не даш, їш, відповіш, розповіш, як то часом, надто в західних областях України, кажуть.

Дієслово бути має в усіх особах однини й множини форму є: «Зазнаю чужої сторони, яка вона є» (Марко Вовчок); «Ви є у нас від самого царя настановлені» (Г. Квітка-Основ’яненко).

Іноді для першої й третьої особи однини вживають форми єсть: «Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була» (П. Тичина); «Коли в чоловіка хліба єсть достаток, то в нього в дому всякий буває статок» (М. Номис).

У сучасній українській літературній мові звичайно випускають форми є, єсть у складеному присудку: я — учень V класу, ти мені — родич, він тобі — товариш, — залишаючи їх тільки тоді, коли треба надати фразі врочистого тону: «Я єсть народ».

Форми для другої особи однини єси й третьої особи множини суть — архаїчні. Форма суть трапляється в південно-західних діалектах.

В українській класичній літературі цих форм уживали тоді, коли було треба надати фразі врочистості або іронії: «Як справді кохаєш, як вірний єси, мені серце неньки живе принеси» (М. Вороний).

Давноминулий час і описова форма з словами було, бувало

В українській мові є два минулі часи — минулий і давноминулий. Минулий час, не маючи особових закінчень, означає, що дія відбувалася в минулому, колись: я читав цю книжку; давноминулий час, який твориться з форм минулого часу відмінюваного дієслова й допоміжного дієслова бути, означає, що одна минула дія відбулась раніше від другої: я читав був цю книжку, та забув її зміст: «Дознався був владика, що сліпий старець чинить у божому домі одправу, і заборонив» (Марко Вовчок). Цією складеною формою давноминулого часу користуються й тоді, коли треба показати минулу перервану дію: «Лукаш… знаходить вербову сопілку, що був кинув, бере її до рук і йде по білій галяві до берези» (Леся Українка).

На минулий час вказують також частки було, бувало: «А ще, було, як намалює що-небудь та підпише… що це — не кавун, а слива, так тобі точнісінько слива» (Г. Квітка-Основ’яненко); «Дарка часто, було, дивилась понуро, спускала очі в землю» (Леся Українка).

Варто нагадати, що слів було, було б часто вживають у розумінні слід було, слід би було: «Було тобі, моя мати, цих брів не давати, та було тобі, моя мати, щастя й долю дати» (народна пісня); «Та було б не рубати зеленого дуба, та було б не сватати, коли я — нелюба» (народна пісня).

Відмінювання дієслів ДА?ТИ , ЇСТИ , ВІДПОВІСТИ? (та ін. з компонентом –ВІСТИ), БУ?ТИ

Дієслова да?ти, ї?сти, відпові?сти?, розповіс?ти? та інші з частиною –вісти, а також бу?ти з усіма похідними від них становлять відповідно до закінчень теперішнього часу (або майбутнього часу дієслів доконаного вину) окрему групу.

О Д Н И Н А
1 ос.	дам	їм		відповім?
2 ос.	даси?	їси?		відповіси?
3 ос.	дасть	їсть		відпові?сть
М Н О Ж И Н А
1 ос.	дамо?		їмо?		відповімо?
2 ос.	дасте?		їсте?		відповісте?
3 ос.	даду?ть		їдя?ть		але: дадуть відповідь

Від дієслова бу?ти вживаємо тільки форму є (інколи в поетичній мові для першої та третьої особи однини — єсть), що заступає всі інші форми; зрідка вживані ще архаїчні форми: для другої особи однини — єси?, а для третьої особи множини — суть

Завдання:

вивчити поданий матеріал.
Виконати вправу № 80 та 81, скориставшись підказкою (стор. 50)
Виконати самостійну роботу:

А) прослухати притчу,

Б) переписати, поставивши дієслова у потрібній формі.

Піймав лис ворона та й каже дружині:

- (віддати) його нашим лисенятам: нехай потренуються в полюванні, а потім (з’їсти).

А лисиця (відповісти):

- якщо ми (з’їсти) розумного птаха, це (дати) мало користі. Хай краще (розповісти) мудру історію. А м’яса в лісі ще багато бігає – ми й дітей нагодуємо і самі (поїсти).

Лис звертається до ворона:

- Якщо (розповісти) цікаву притчу, я дам тобі волю. Якщо ні , то (з’їсти).

Той міркує:

- Я (розповісти) , а він мене опісля все одно (з’їсти). Хай спочатку дати свободу, а потім поговоримо. А вголос каже:

- Притча як пісня, їм обом заважають чужі пазурі (кігті) на горлі та грудях. Відпусти мене з миром, і матимеш від мене безліч історій, які (дати) тобі світлу голову та макітру розуму. А щоб ти не думав, що я намагаюся обдурити, першу притчу (розповісти) негайно.

Лис заслухався красномовного птаха й мимоволі послабив кігті, а той продовжує:

- Якось лис і пара вовків (іти) полювати: їжу добувати, щоб дітей годувати. Лис до заячої хатки вліз, господаря забрав із собою, а про зайчиху і зайченят вирішив так: хай живуть і ростуть, час прийде. Бог (дати) мої діти чи внуки упіймають їх і (з’їсти).

А вовки натрапили на цілий гурт корів. Пастухів із собаками нема – раду своєму стаду вони вже не (дати). Вовки на радощах почали так, що не спиняться ніяк . Думають: «Усе, що тут не (з’їсти), додому віднесемо». Один їсть, їсть, їсть – раптом у горлі застряла кістка. Так і помер. Другий намагався все додому дотягти , але було його надто багато. Вантаж придавив вовка до землі і він задихнувся.

Лис розсміявся:

- Твоя правда. Ми, лиси, набагато розумніші за вовків.

А ворон йому:

- Якщо моя правда, то (виконати) свою обіцянку…

- А коли ти (розповісти) ту безліч історій, яку обіцяв?

- Ти ж не вовк, не будеш ковтати все і одразу. Прилітатиму кожної неділі і (розповідати) по одній притчі.

Відтоді лиси товаришують з родиною ворона і це на користь не лише їм, а й нам.

Надіслати за електронною адресою: lidiyarudenko789@gmail.com , вказати своє прізвище, номер групи, назву предмета і номер урока , але не на полях!