Українська література
Підготуватись до онлайн уроку о 9.00
Чтобы присоединиться к видеовстрече в Google Meet, нажмите на эту ссылку:
https://meet.google.com/omv-ndjj-ofa
Или откройте Meet и введите этот код: omv-ndjj-ofa
21.11.22р. Українська література Група №23 Урок № 20 Викладач: Руденко Л.Ф.
Українська література (рівень стандарту):підручн. Для 11 кл. закл. Загальн. середн. Освіти/ Олександр Аврвменко, - К.: Грамота, 2019. – 256с.:іл..
ВОЄННЕ ЛИХОЛІТТЯ
Тема: Участь українських письменників у Другій світовій війні. Активізація патріотичної тематики, героїчного пафосу, посилення філософічності в літературі цього періоду. Засилля соцреалізму в мистецтві повоєнного періоду.
Олександр Довженко. Трагічна творча біографія митця. Відомий у світі кінорежисер, засновник поетичного кіно. Романтичне світобачення. Довженко - художник. Довженко – прозаїк (оповідання часів війни, кіноповість «Україна в огні»).
ТЛ : кіноповість, публіцистичність.
Лірика воєнних часів
На початку 40-х років в Україні пожвавилося літературно-мистецьке життя. Друга світова війна «вивільнила притлумлені більшовизмом сили української літератури, попустила пута народного духу, що один тільки й міг зарадити в цій трагедії». Поезія першою з-поміж інших літературних жанрів стала виразником народного духу в один із найтяжчих періодів нашої історії. І кров, і сльози народу закарбувалися в слові, яке кликало до бою, вселяло віру й надію в перемогу над ворогом. Розвинулися всі жанри поезії, збагатилися виражальні засоби, розкрилися нові проблемні обшири. Поети старшого покоління — П. Тичина, І. М. Рильський, М. Бажан, В. Сосюра — творили в евакуації, виступали перед народом у пресі, на радіо; молодші — І. Нехода, Л. Дмитерко, П. Дорошко, М. Шеремет, В. Швець — воювали й писали на фронті, М. Шпак — у підпіллі, П. Воронько — у партизанському загоні, О. Теліга, О. Ольжич — у лавах національного підпілля. Багато талановитих митців не повернулися з війни (О. Гаврилюк, К. Герасименко, М. Шпак та ін.).
У перші дні війни поезія звертається до народу з клятвою й закликом, бойовим маршем і похідною піснею. Усенародного звучання набувають «Клятва» М. Бажана («Ніколи, ніколи не буде Вкраїна рабою німецьких катів!»), поезія П. Тичини («За все ми відплатим тобі»), М. Рильського («За землю рідну»), В. Сосюри («Ми переможемо»), Л. Первомайського («Я зростав на оцій непокірній землі»). До скарбниці української лірики 1941 р. увійшли вірші В. Сосюри, «Слово про рідну матір» і «Україні» М. Рильського, «Земля» Л. Первомайського, «Україно моя» Л. Малишка.
Набули популярності вірші-листи, адресовані воїнам, землякам, співвітчизникам («Лист до земляків» В. Сосюри, «Відповідь бійцям па фронт» П. Тичини, «Летіть, орли» М. Бажана).
Одвічні проблеми буття й смерті порушено в ліро-епічних поемах М. Бажана «Данило Галицький», П. Тичини «Похорон друга», «Жага» та «Мандрівка в молодість» М. Рильського, «Мій син» В. Сосюри, «Полонянка» Л. Малишка. Образ України митці уособлюють з рідною матір'ю, що надає цим творам особливої теплоти й ніжності, водночас глибини й сили синівського почуття.
Проза часів II Світової війни
Глибоким патріотизмом, вірою в перемогу пройняті романи, повісті й оповідання воєнної пори С. Скляренка, Л. Смілянського, Я. Баша, II. Панча, І. Сенченка та інших. У роки війни розквітнув талант О. Довженка як письменника. Такі оповідання, як «Ніч перед боєм», «Мати», повість «Україна в огні», «Повість полум'яних літ» засвідчили, що в особі О. Довженка вітчизняна література здобувала найсокровенніші уроки, винесені країною із поєдинку з фашизмом. Письменник уперше й відкрито заговорив про ціну тієї трагедії, що її пережив народ. У збірці оповідань Ю. Яновського «Земля батьків» змальовано сильні характери, виняткові події.
109 літераторів тодішнього складу Спілки письменників України протягом війни перебували в діючій армії та партизанських загонах. Понад 40 чоловік полягли смертю хоробрих, 19 з них стали героями Радянського Союзу.
Література повоєнних років
Література повоєнних років представлена творчістю Ю. Смолича, І. Ле, І. Багмута, Л. Смілянського, О. Донченка, Ю. Збанацького. Найвидатнішим явищем української прози в перші повоєнні роки став роман-трилогія Олеся Гончара «Прапороносці».
У другій половині 1940-х рр. українська проза широко відображає героїку відбудови й прагне правдивіше окреслити головну постать напруженої доби — людину-сучасника, що самовіддано працює в місті чи селі. Велику увагу критики й читачів у повоєнний час привернули перша й друга книги роману-хроніки М. Стельмаха «Велика рідня», «На нашій землі», «Великі перелоги», роман «Хліб і сіль». Твори О. Довженка — «Зачарована Десна» (1956), «Повість полум’яних літ» (1957), «Поема про море» (1957) – цілісна ліро-епічна, героїко-романтична панорама життя українського народу ХХ століття.
Теорія літератури
Соціалістичний реалізм (скорочено - соцреалізм) — термін, що закріпився у радянському мистецтвознавстві для позначення художнього методу та стилю, що панував у СРСР з 1930-х років.
У соцреалізмі вбачали «естетичне вираження соціалістично усвідомленої концепції світу й людини, зумовленої епохою боротьби за встановлення й творення соціалістичного суспільства», тому він був єдиним офіційно дозволеним в Радянському Союзі «творчим методом» літератури і мистецтва.
Фактично соціалістичний реалізм був радянським варіантом монументалізму, стилю, притаманного й іншим тоталітарним державам.
Остап Вишня писав: «Отакий він непокірливий, отакий непосидючий, якийсь такий прудкий, що ніколи не ходить повагом… З Олександром Довженком тяжко ходити по вулиці, бо він завжди йде попереду вас».
Життєвий та творчий шлях Олександра Петровича Довженка
( опрацювати самостійно
Кращі фільми всіх часів і народів
У 1926 році Довженко дебютував на Одеській кінофабриці як сценарист і режисер комедій «Вася - реформатор», «Ягідка любові». Тут він набув навиків кіномистецтва та роботи в кіно.
Талант Довженка – режисера розкрився у фільмі «Звенигора» 1928р. – епічній легенді, що об’єднала епізоди історії з епізодами громадянської війни.
Всесвітню славу приніс Довженку фільм «Земля»(1930р). На Брюссельському кінофестивалі 1958р фільм «Земля» був визнаний в числі 12 фільмів кращим фільмом всіх часів і народів. Він розповідає про боротьбу українських селян за колективізацію. Він вийшов у той час, коли кіномистецтво ставало звуковим. Довженко вітав нові можливості кінематографу. Він був одним з перших великих майстрів радянського кіно, хто поставив повнометражні звукові фільми.
У роки Великої Вітчизняної війни митець знаходився на передовій фронту в якості військового кореспондента. Тут він поставив документальні фільми « Битва за нашу радянську Україну» (1943), «Перемога на Правобережній Україні»(1945)
У останні роки життя Довженко натхненно трудився над сценарієм фільму «Поема про море» (1955) присвяченого героїчним будівникам моря в степу, творцям Каховського водосховища. У 1958р жінка і співрежисер Юлія Солнцева завершила постановку широкоекранного фільму за сценарієм Олександра Петровича. А в 1959р за цей сценарій Олександру Довженку посмертно присвоєна Ленінська премія. У всіх фільмах за сценаріями чоловіка Юля Солнцева трепетно зберегла авторські замисли, особливості його стилю.
Творчість Довженка, його естетичні погляди вплинули на творчість цілого ряду митців кіно як у Радянському Союзі, так і за його межами. Ім’я Довженка присвоєно Київській кіностудії художніх фільмів.
Фільми Олександра Довженка
1926 – «Вася – реформатор». Комедія. Одеса. Автор сценарію О. Довженко.
1926 – «Ягідка любові» Комедія.
1927 – «Сумка дипкур’єра». Пригодницький фільм. Режисер О. Довженко.
1928 – «Звенигора». Кінопоема.
1929 – «Арсенал». Історико - революційна епопея. Сценарист і режисер О. П. Довженко.
1930 – «Земля». Кінопоема.
1932 – «Іван». Звукова кіноповість.
1935 – «Аероград». Звукова кіноповість.
1939 – «Щорс». Історико - революційна епопея.
1943 – «Битва за нашу радянську Україну». Художньо-документальний фільм.
1945 – «Перемога на Правобережній Україні». Хроніко - документальний фільм.
1948 – «Мічурін» . Кіноповість.
Фільми за сценаріями Олександра Довженка
1958 – «Поема про море». Режисер Ю. Солнцева.
1960 – «Повість полум’яних літ». Режисер Ю. Солнцева.
1964 – «Зачарована Десна». Автор сценарію О. Довженко. Режисер Ю. Солнцева.
1969 – «Золоті ворота». Фільм про творчість О. П. Довженка. Сценарна композиція Ю. Солнцевої, В. Карена. Режисер Ю. Солнцева.
Завдання:
1.Розповідати про розвиток літератури у воєнний та повоєнний час;
2.Знати біографію О. П. Довженка;
3.Прочитати «Щоденник».
Надіслати на електронну пошту
lidiyarudenko789@gmail.com вказати своє прізвище, номер групи, назву предмета і номер уроку (не на полях!)
21.11.22р. Українська література Група №23 Урок № 21 Викладач: Руденко Л.Ф.
Українська література (рівень стандарту):підручн. Для 11 кл. закл. Загальн. середн. Освіти/ Олександр Аврвменко, - К.: Грамота, 2019. – 256с.:іл..
Олександр Довженко. Джерело вивчення історії його життя і трагічної доби – «Щоденник». Правда про український народ, його історію крізь призму авторського бачення й оцінки. Національні та загальнолюдські проблеми, поєднання особистісного, виражального начала з публіцистикою.
Свій «Щоденник» О. П. Довженко розпочав вести під час війни. З його сторінок перед нами постає справжній митець, патріот. Як відомо, щоденники належать до епістолярного типу творів. І за життя письменників вони, як правило, не публікуються.
Слово «езотеричний» означає той, що містить внутрішній, глибинний або таємний, прихований зміст:
О. Галич виділяє такі ознаки щоденника: відсутність єдиного сюжету, спільного ідейного змісту, розрізненість, різностильовість записів. Норма цього жанру — уривчастість оповіді, наявність якоїсь недомовленості. Особливістю Довженкового «Щоденника» є те, що в цій глибоко особистій речі ми не знаходимо розповіді про власне життя. Тут — роздуми про долю різного народу, про те, як допомогти йому в трагічний час, як застерегти від помилок.
Уперше «Щоденник» опубліковано у 1962 році в «Литературной газете» та журналі «Дніпро». Безперечно, це були записи з вилученням тих текстів, які цензура вважала занадто гострими чи необ'єктивними. «Щоденник» вийшов під спільною обкладинкою «Україна в огні».
Сто п'ятдесят папок Довженкового архіву відкрили лише у 2013 р. Та частина «Щоденників», яка писана в повоєнний час, не менш трагічна, ніж «Щоденник» воєнний.
Чимало записів письменника лягло в основу творів «Україна в огні», «Зачарована Десна», «Поема про море», «Ніч перед боєм», «Повість полум'яних літ».
«Щоденник» засвідчив світоглядну кризу Довженка, пошук виходу з неї і віднайдення його.
Зі сторінок «Щоденника» перед нами постає людина, яка бачила далеко й глибоко. Часто погляди митця розбігалися з офіційною точкою зору. Він засуджував тоталітарну систему, яка виховувала кар'єристів і підлабузників, людей підозрілих і недовірливих, що відмовлялися мислити самостійно. Жити в такій атмосфері творчій, мислячій людині було важко.
Багато розповідей про героїзм народу в роки війни. Автор пише про героїчні вчинки всього народу: від дітей до старих дідів.
Митець роздумував над причинами масового зрадництва.
У «Щоденнику» майстерно поєднано авторське начало з публіцистикою.
Головна тема «Щоденника» — Україна. Мотив Довженкової філософії представлений у таких аспектах:
1. Україна гине, її майже нема.
2. Кожен крок відступу буде оплачений великою кров'ю.
3. Порятунок українського народу в добрі і милосерді.
4. Український народ позбавлений історії.
5. Роздуми О. П. Довженка про мистецтво.
Наскрізним мотивом Довженкового щоденника є розмірковування про глибоку історичну Кривду.
Український народ позбавлений історії. Її ніхто не знає, бо її страшно знати, бо за таке знання розстріляють. На думку О. П. Довженка, народ силоміць позбавили його історії. Він паралізований духовно.
«Ніхто не хотів вчитися на історичному факультеті, — записує Довженко 1942 року. Посилали в примусовому плані. Професорів заарештували майже щороку, і студенти знали, що таке історія, що історія — це паспорт на загибель».
Як вважає автор, без історії не можна навчитися любити Батьківщину.
У «Щоденнику» є запис, який стосується національної самокритики. Народились ці рядки внаслідок духовної кризи письменника, породженої відступом військ Радянської армії, обставинами особистого життя, втратами.
«… Ми дурний народ і невеликий, ми народ безцвітний, наша немов один до одного непошана, наша відсутність солідарності і взає-мопідтримки, наше наплювательство на свою долю і долю своєї культури абсолютно разючі і об'єктивно абсолютно не викликаючи до себе ні в кого добрих почуттів, бо ми їх не заслуговуємо.
У нас нема справжнього почуття гідності і поняття особистої свободи існує у нас, як щось індивідуальне, анархічне, як поняття волі, а не як народнодержавне розуміння свободи, як усвідомлення необхідності. Ми вічні парубки. А Україна наша — вічна вдова. Ми удовині діти».
О. П. Довженко завжди був упевненим у тому, що митець покликаний народом показувати світові велич і красу життя.
Запис 11.12.1943
«Сьогодні записав од матері десять чудесних колядок і п'ять старих пісень. Так було приємно записувати. Просто сльози наверталися од радості чи зворушення. Колядки мати наспівувала. У неї лишився чудесний слух. Вона потонула у спогади дитинства і проспівала мені п'ять пісень улюблених свого батька, а мого діда, ткача Ярмоли, що дуже любив співати було за своїм верстатом…»
30 квітня 1944 року письменник робить такий запис: «Якщо вибирати між красою і правдою, я вибираю красу. У ній більше глибокої істини, ніж у одній голій лише правді. Істинне те, що прекрасне, і коли ми не постигнемо краси, ми ніколи не зрозуміємо правди ні в минулому, ні в сучаснім, ні в майбутньому.
Краса нас всьому вчить. Ця проста істина лишилася, проте не визнаною, особливо ворогами високих мастей і почуттів. Краса — високий учитель. Доказ цьому мистецтво — малярі, скульптори, архітектори, поети. Що б нам лишилося од Риму, од Ренесансу, коли б їх не було. У всьому людському я хочу шукати красу, себто істину».
Висновок
У «Щоденнику» передано перепади настрою автора, його психологічний стан. Звертають на себе увагу ті записи, які стосуються самого автора безпосередньо: «… Я вмру в Москві, так і не побачивши України» Перед смертю я попрошу Сталіна, аби перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю у Києві десь над Дніпром на горі. Пошли, доле, щастя людям на поруйнованій, скривавленій землі! Зникни, ненависть! Щезни, убозтво! Часом мені здається, що я вже вмер і давно лежу в ямі, і кожна звістка з України падає на мої груди, як могильна земля, заступ за заступом, що мене не тільки вже нема, а наче й не було ніколи. Неначе не створювала мене зовсім українська земля п'ятдесят один рік тому, не годувала хлібом і медом, не поїла думками, почуттями, не купала у віруваннях і звичаях нашого народу, не вкладала в мою душу ні своїх гордих героїчних поем, ні любові до себе, ні плачу, коли плакала сама, як удова в неволі.
Так, попросивши один раз хліба поради і одержавши камінь осуду, я, народжений для добра, похитнувсь і мовчки впав, як падає мертвий, і кров моя запеклась і присохла до сивого мого волосся…»
Із записів випливає думка про великий гуманізм автора, його налаштованість на добро, а не на зло чи на ненависть, помсту. Зі «Щоденника» перед нами постає величний образ автора — людини з глибоким мисленням, різносторонньою обдарованістю, яка безмежно любила свій народ і вболівала за нього. Слова Довженка тривожать душу, будять сумління, закликають не повторювати помилок історії.
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1.Опрацювати матеріал уроку. Коротко законспектувати
2. Прочитати кіноповість «Зачарована Десна».
Надіслати на електронну пошту
lidiyarudenko789@gmail.com вказати своє прізвище, номер групи, назву предмета і номер уроку (не на полях!)
