Українська мова
05.05.2022р. Українська мова. Гр.№31. (Уроки № 29)
Українська мова (рівень стандарту): підручник для 10 кл. О. П. Глазова. – Харків: Вид-во «Ранок», 2018.
Тема: Основні правила вимови приголосних звуків.
Вимова приголосних звуків. Уподібнення приголосних. Спрощення в групах приголосних
Дзвінкі приголосні вимовляються завжди дзвінко в кінці складу та слова: сніг, репортаж, п’ятнадцять, слабкий, гриб, лід.
Глухі приголосні перед дзвінкими в середині слова піддаються впливу дзвінких: [воґзал], [фудбол], [молод ба], [коз ба].
Звуки дж, дз вимовляються як єдиний, злитий звук: дослідження, їжджу, ґудзик, дзига.
Проривний ґ слід вимовляти в українських і запозичених словах: ґава, ґанок, дзиґа, ґринджоли. Можна розрізняти на письмі та у вимові слова гніт — ґніт, грати — ґрати, гулі — ґулі.
У словах грецького походження треба вимовляти г: географія, гідра, логопед, педагогіка, генетика, логіка, гімназія, гімн.
У запозиченнях з латинської та інших мов (крім грецької) г вживається на місці h, а ґ на місці g: гуманізм (humanus), Гегель (Hegel), Гюґо (Hugo), ґатунок (Gattung), ґума (gumma).
Шиплячі звуки в кінці слова і складу, а також перед голосними [и], [е], [а], [о], [у], крім подвоєних, вимовляються твердо: [тиша], [чорний], [дошч], [жити].
Збіг декількох приголосних утруднює вимову. Тому один із приголосних (переважно середній) випадає. Відбувається спрощення. Найчастіше спрощуються групи приголосних:
[ждн] — [жн]: тиждень — тижня;
[здн] — [зн]: проїзд — проїзний;
[стн] — [сн]: радість — радісний;
[стл] — [сл]: щастя — щасливий.
У деяких словах буква т зберігається. Ці слова становлять виняток: пестливий, кістлявий, хвастливий, хвастнути, зап’ястний, хворостняк, шістнадцять.
Буква т зберігається також:
- у словах шістдесят, шістсот.
- у прикметниках, утворених за допомогою суфікса -н- від іменників іншомовного походження з кінцевими приголосними -ст: форпостний, контрастний, баластний, компостний;
- в іменниках жіночого роду однини в давальному і місцевому відмінках: невістці, хустці (хоча відповідний звук у вимові спрощується — не вимовляється).
У дієсловах, утворених за допомогою суфікса -ну-, у групах приголосних [скн], [зкн] випадає середній [к]: блиск — блиснути, тиск — тиснути, тріск — тріснути, брязк — брязнути, бризка — бризнути, писк — писнути.
Але буква к зберігається в словах: тоскно, випускний, пропускний, вискнути.
Завдання:
- Вивчити матеріал підручника ( Стор. 73 - 74)
- Виконати вправу 134 .
Надіслати за електронною адресою: lidiyarudenko789@gmail.com вказати своє прізвище, номер групи, назву предмета і номер урок.
05.05.2022р. Українська мова. Гр.№31. (Урок № 30 )
Українська мова (рівень стандарту): підручник для 10 кл. О. П. Глазова. – Харків: Вид-во «Ранок», 2018.
Тема: Наголос. Основні правила наголошування слів. Нормативний наголос. Варіантне наголошування слів в українській мові.
Словорозрізнювальний наголос. Форморозрізнювальний наголос.
Діалектний наголос. Складні випадки наголошування слів.
Правильне наголошування слів є однією з найважливіших рис нормативності кожної літературної мови. Хоч українській мові притаманна стала система наголошування, яка склалася історично й виконує велику роль у звуковій організації слова, проте в мовній практиці часто трапляються помилки саме в наголосах.
Кожна частина мови має свої акцентуаційні особливості. Наголошування основної форми слова іноді відмінне від наголошування інших його форм. Так, за допомогою вільного і різномісного наголосу розрізняються граматичні форми того самого слова.
У мовленні досить часто плутають наголошування іменників першої відміни у формахродового відмінка однини і називного-знахідного множини, в яких наголос виконує форморозрізнювальну функцію. Йдеться про ті випадки, коли форми називного і знахідного відмінків множини тотожні, зокрема в іменниках, що означають назви предметів, явищ, процесів, понять, і в деяких іменниках — назвах істот.
Сюди належить переважна більшість двоскладових іменників із суфіксом -к- та деякі іменники з двома або більше приголосними перед закінченням, які у формах однини мають наголошений перший склад, а в множині —другий: гі?лки—гілки?, ду?жки—дужки?, пля?шки—пляшки?, скля?нки—склянки?, ча?рки—чарки?, чу?тки?—чутки? (але па?лки—па?лки, про?бки—про?бки, па?пки—па?пки, сні?жки—сні?жки,што?рки—што?рки, щі?чки—щі?чки тощо); пі?сні—пісні?, то?рби—торби?, це?ркви—церкви?, ша?блі—шаблі?та ін. (але но?рми—но?рми, прі?рви—прі?рви, при?мхи—при?мхи і ще деякі); а також група двоскладових іменників із наголосом на закінченні в родовому відмінку однини і знаголошеним коренем у множині: брехні?—бре?хні, грози?—гро?зи, зорі?—зо?рі, нори?—но?ри, плити?— пли?ти, стопи?—сто?пи і под.
У повноголосних трискладових іменниках, що мають флективне наголошування у формі родового відмінка однини, в називному-знахідному множини наголос пересувається на перший склад: борозни?—бо?розни, пелени?–пе?лени, полоси?— по?лоси, середи?—се?реди і под.
Частина трискладових іменників та деякі чотирискладові із суфіксом -ин-, що вживаються в сучасній українській мові у формах множини, у родовому відмінку однини мають наголошену флексію, а в називному-знахідному множини в них наголос переноситься на суфікс; вишини?—виши?ни, глибини?—глиби?ни, новини?—нови?ни, величини?—величи?ни, далечини?—далечи?ни і под., а також коцюби?—коцю?би, сковороди?—ско?вороди.
Наголос може служити засобом розпізнавання форм однини і множини деяких чотирискладових суфіксальних іменників на -к(а), у яких в однині наголошується перший або другий склад, а в множині — закінчення: коло?дочки—колодочки?, копі?єчки—копієчки?, поду?шечки— подушечки?, това?ришки—товаришки?, учи?тельки—учительки? тощо (але рукави?чки—рукави?чки, пере?купки – пере?купки, коломи?йки—коломи?йки та ін.).
Багатоскладові іменники у формах однини та множини мають однаковий наголос: відві?дувачки—відві?дувачки, вико?нувачки—вико?нувачки, доброді?йниці—доброді?йниці .
Відступ від орфоепічних норм наголошування слів може порушити мовне спілкування, оскільки наголос нерідко виконує і словорозрізнювальну функцію. Пор.: атлас (альбом) – атлас (тканина); сестри (род. відм. одн.) – сестри (наз. відм. мн.); дорога (іменник) – дорога (прикметник); обід (у колеса) – обід (споживання їжі); на березі (від берег) – на березі (від береза); брати (дія) – брати (мн- від брат); образи (мн. від образ) – образи (мн. від образа) – образи (ікони); захід (у значенні «рух небесного світила»; заходження кудись; намір дії), проте лише захід (у значенні «сторона світу» або «дія, засіб для досягнення чогось»), плакати (дія) – плакати (гасла) тощо. У випадках багатозначності слів наголос може слугувати засобом розрізнення значень. Пор. батьківщина (спадщина) і Батьківщина (Вітчизна), окісний (від окіст) і окісний (від окістя), господарський (від господар) і господарський (від господарство) тощо.
Діалектним наголосом називають особливості наголошування слів в українських діалектах порівняно з літературною мовою.
Діялектний наголос зумовлений двома основними територіяльними тенденціями у наголошенні: південно-західній і південно-східній. Із ХІХ століття нормативною стає південно — східна тенденція наголошення слів. З огляду на це варто звернути увагу на такі по-діялектному наголошені типи слів, аби уникнути цього в офіційно — діловому спілкуванні. Наприклад, наголошення дієслівних форм: роблю (треба роблю), пишу (треба пишу), закінчу (треба закінчу), плести (треба плести), вести (треба вести), перейдемо (треба перейдемо), смієтеся (треба смієтеся), живемо (треба живемо); наголошення присвійних, означальних і вказівних займенників: свого (треба свого), всього (треба всього), того (треба того), цього (треба цього), (але до свого, до всього, до того, до цього).
Складні випадки наголошування слів.
У сучасній українській літературній мові в деяких випадках допускається варіантне наголошення До іменників з подвійним наголосом належать: ведме?ди?ця, виши?ва?нка, по?ми?лка, апо?стро?ф, ма?ля?р, фа?рфо?р.
З подвійним наголосом уживаються прикметники: баво?вня?ний, безза?хи?сний, весня?ни?й, вітчи?зня?ний, во?вня?ний, вогня?ни?й, допомі?жни?й, за?ти?шний, зимо?ви?й, смі?ли?вий.
У літературній мові допускаються варіанти наголошення таких дієслів: ві?дповісти?, закі?нчити?, заче?рстві?ти, нія?кові?ти, очо?ли?ти, плі?сня?віти, поси?ві?ти, поста?рі?ти, тума?ни?ти; дієприкметників: зі?гну?тий, пере?мкну?тий, поси?ві?лий; прислівників: га?ряче?, да?рма, по-ста?ро?му.
Щоб не помилятися в наголошуванні слів, потрібно користуватися словниками.
Завдання:
Опрацювати матеріал підручника ( Стор.74 – 76)
Виконати письмово вправи 140 та 141
Перекласти слова з російської мови українською, поставити в обох мовах наголоси в словах.
Записувати в колонку:
рУкопис – рукОпис,
доровА - дрОва …
Указати особливості наголошування слів в українській мові.
Рукопись, одиннадцать, дрова, твёрдый, дочка, коромысло, говорят, братья, песни, семьдесят, ненавидеть, олень, крапива, гетманщина, широко, чистенький, звонкий, доска, летопись, подружка, глубоко, тоненький.
Надіслати за електронною адресою: lidiyarudenko789@gmail.com вказати своє прізвище, номер групи, назву предмета і номер урока.
