Українська література
30.11.22р. Українська література Група №23 Урок № 22 Викладач: Руденко Л.Ф.
Українська література (рівень стандарту):підручн. Для 11 кл. закл. Загальн. середн. Освіти/ Олександр Аврвменко, - К.: Грамота, 2019. – 256с.:іл..
Тема: Олександр Довженко. Історія написання «Зачарованої Десни» (1942-1956), автобіографічна основа, сповідальність. Ця кіноповість – у часи воєнного лихоліття як душевна розрада, сповідь, моральна опора для митця.
Переглянути матеріал за посиланням : https://www.youtube.com/watch?v=zTZyOIVUsX4
Автобіографія — це опис свого життя.
Символізм — це алегоричне вираження якого-небудь поняття, ідеї, почуття через літературний твір.
Соціалістичний реалізм — це творчий метод, що склався на початку XX ст., як відображення процесів розвитку художньої культури в добу соціалістичних революцій, як вираження відповідно усвідомленої концепції світу і людини.
В соцреалізмі вбачали «естетичне вираження соціалістично усвідомленої концепції світу й людини, зумовленою епохою боротьби за встановлення й творення соціалістичного суспільства», тому він був єдиним офіційно дозволеним у Радянському Союзі «творчим методом» літератури і мистецтва.
Автобіографічний твір —. літературний жанр: опис власного життєвого шляху на основі спогадів.
Кіноповість — жанр художнього твору, що поєднує ознаки кіно (фрагментарність і динамізм оповіді, багатство асоціативних моментів і зорових вражень, монументальність образів і повісті (епічність і психологізм, метафоричність і потяг до гіперболи, широкі пейзажні картини та авторські відступи),
«Зачарована Десна» — гімн землі і людям, які зростили і виховали, навчили працювати, любити прекрасне, ненавидіти потворне.
Задум написати цю повість виник ще в роки Великої Вітчизняної війни. Твір писався понад 14 років. Перший запис — фрагмент до кіноповісті з’являється у фронтовому щоденнику Олександра Довженка 5.04.1942 р.
«А вчора, пишучи спогади про дитинство, про хату, про діда, про сінокіс, один собі у маленькій кімнаточці сміявся і плакав. Боже мій, скільки ж прекрасного і дорогого було в моєму житті, що ніколи-ніколи вже не повернеться».
Робота продовжувалася з перервами, і, нарешті,— остаточне редагування і дата: 1942-1955 рр.
Так за рік до смерті, ніби лаштуючись у далеку дорогу, Довженко склав прощальну осанну рідній річці, проголошував чисті, мов сльози, слова, що завжди хвилюють і роблять нас, читачів його, кращими, людянішими; змушують замислитись, пройнятись урочистістю, бо ми торкаємося великої таїни письменника — пізнаємо секрет його творчої сили, відчуваємо далеку мить його народження як митця.
Кого не схвилюють рядки кіноповісті:
«Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим. Так багато дала ти мені подарунків на все життя.
Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на перекинутому небі, досі, дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах».
Тема: сповнена радощів і смутку щира сповідь письменника про своє дитинство, про кровний зв’язок з народом і рідною землею.
Ідея: заклик любити життя, цінувати і берегти те прекрасне, що робить людину духовно багатою і щасливою. Не забувати, якого ти кореня і що дав тобі твій народ та батьки, бути гідним сином їх.
Отже, патріотизм, любов і повага до батьків, виховання працею, збереження миру на землі, охорона природи — вічні проблеми. Олександр Довженко розв’язує їх з позиції добра, правди, людяності.
Максим Рильський назвав «Зачаровану Десну» задушевною ліричною оповіддю, по вінця напоєною любов’ю до рідного краю, до трудового народу, до України з її великим, але скорботним минулим і з її «великим і радісним майбутнім».
Завдання: підготуватися до самостійної роботи ( тести ) за змістом повісті «Зачарована Десна»
30.11.22р. Українська література Група №23 Урок № 23 Викладач: Руденко Л.Ф.
Українська література (рівень стандарту):підручн. Для 11 кл. закл. Загальн. середн. Освіти/ Олександр Аврвменко, - К.: Грамота, 2019. – 256с.:іл..
Олександр Довженко «Зачарована Десна». Поєднання минулого і сучасного. Два ліричні герої: малий Сашко і зріла людина, митець. Морально-етичні проблеми, порушені в кіноповісті.
ТЛ: публіцистичність
Як ми знаємо, оповідач у кіноповісті — то малий Сашко, то літній митець Довженко. І їхні розповіді органічно переплітаються навіть у характеристиках героїв. Так, хлопчик любить батька за працьовитість і красу, а зрілий письменник відзначає, що батько зневажав начальство і царя, любив гостре, влучне слово, розумів такт і шанобливість. На образі Сашка простежуються шляхи формування особистості письменника і його таланту. Одне з таких духовних джерел — це, безумовно, краса природи. Але найсильніший, на наш погляд, фактор — краса людської праці.
З дитинства Сашко був оточений людьми, що не мислили свого життя без праці. Батько, мати, дід, односельці — хлібороби та косарі — багато справ переробили за своє життя. І робота для них була не тільки необхідністю, а й потребою душі. Хлопчик спостерігав також, як трудяться бджоли, співчував коням, яким доводилося тяжко працювати, трудився й сам. Перші мозолі з’явилися на дитячих руках ще тоді, коли малий ходив у тютюні, мов у лісі. А взірцем працьовитості завжди були найближчі люди. Батько Сашка «скільки. землі впорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий!»
Невтомною трудівницею була й мати, яка любила «саджати що-небудь у землю, щоб проізростало». Дід Семен «пахнув. теплою землею і трохи млином», мав сухі натруджені руки, якими вмів ловити линів без всяких рибальських приладь. Особливо захоплювався Сашко роботою дядька Самійла — косаря. Він «орудував косою, як добрий маляр пензлем,— легко і вправно. Коли б його пустили з косою просто, він обкосив би всю земну кулю.» Тож недаремно в ранньому дитинстві для О. Довженка найкращою музикою була музика праці:
«Коли тихого вечора, десь перед Петром і Павлом, починав наш батько клепати косу під хатою в саду, ото й була для мене найчарівніша музика».
На все життя зберігає письменник почуття сорому за тих, хто в гарячу косовицю обирає собі поблизу місце відпочинку, вважає це нетактовним: «…мені й досі так соромно відпочивати там, де працюють люди».
Від батька Сашко перейняв шанобливість до старших, працьовитих і чесних людей. Тому не хоче знімати шапки перед хитрим крамарем Масієм, не співчуває старцю Холоду, якого й батько не любив «за марно погублену силу чи за пропащий богатирський голос». І навпаки, любив, як і батько, старця Кулика за талант до пісень.
Петро Довженко безкорисливо рятував людей від повені, і його син допомагав гребти так, що було «жарко од труда і весело».
Ніжності вчився Сашко у матері. Проводжаючи його з батьком та дідом на косовицю, вона зозулею «кувала розлуку».
А скільки мудрості й доброти було в дідові Семенові! Хлопцеві подобалося, як, показавши дорогу незнайомому подорожньому, дід хвилинку мовчав, а потім зітхав і казав: «Добра людина поїхала, дай їй Бог здоров’я». Дід був прекрасним оповідачем. Своїми казками він просто заворожував онуків: «…ми переставали дихати і бити комарів на жижках і на шиї, і тоді вже комарі нас поїдом їли, пили нашу кров, насолоджуючись, і вже давно вечір надходив, і великі соми вже скидалися у Десні між зірками, а ми все слухали, розкривши широко очі, поки не повергались у сон у запашному сіні.» Видно, талант майстерно розповідати у О. Довженка спадковий. У прадіда Тараса «голос. був такий добрий, і погляд очей, і величезні, мов коріння, волохаті руки були такі ніжні, що, напевно, нікому й ніколи не заподіяли зла на землі, не вкрали, не вбили, не одняли, не пролили крові. Знали труд і мир, щедроти і добро».
Малого Сашка від перших літ оточував неповторний світ народних вірувань, традицій і звичаїв. Особливо поетично змальовує Довженко обряд колядування.
«— Пустіть колядувати! — чую голос дівочий знадвору.
Я — зирк у вікно: то не повний місяць з зоряного неба засвітив у хату перед Новим роком. В маленькім віконці, якраз проти печі, рожевіє на морозі дівоче лице». Мати дозволяє і просить заколядувати Сашкові, бо колядки й щедрівки суворо персональні — кожному членові сім’ї, кожному станові (чи дівчині, чи молодиці, чи вдовиці, чи сиротині). І ось уже Сашко — не Сашко, а молодець, який ходить по торгу та продає свого старого коня, а кінь просить не продавати і згадати, як разом билися з ордою, виручали один одного. Тоді хлопець вирішує ніколи не продавати свого товариша — коня. А сивий митець зазначає: «Так і не продав я його по сей день. Ой коню, коню, не продам я тебе. Як би часом не було мені трудно, як турки й татарове не обступали на торгу мене, не розлучуся з тобою ні за яку ціну». Йдеться ж тут, звичайно, про вірність своєму народові і про все те, що дороге письменникові, як і оцей звичай колядувати людям на Новий рік.
Отже, філософськи осмислюючи дитячі роки, О. Довженко доходить висновку, що саме тут криються джерела становлення його як особистості, тут криниця його таланту митця. Наддеснянські хлібороби навчили його, ще малого, трудитися, поважати старших, розуміти і цінувати прекрасне, любити людей і свою землю, творити добро. Завдяки чарівній Десні і рідним людям він упродовж усього життя «не втрачав щастя бачити. зорі навіть у буденних калюжах на життєвих дорогах».
Особливості художньої форми твору
Кіноповість «Зачарована Десна» складається з об’єднаних між собою місцем дії і героями маленьких оповідань про дитинство хлопчика Сашка і публіцистичних та ліричних письменницьких відступів.
Значне місце тут відведене описам природи. Усі вони динамічні. Нема у творі жодного статичного і не оживленого присутністю людини пейзажу. У них завжди діє або сам Сашко — мрійник і фантазер, або хтось із його рідних чи знайомих. Птахи, тварини, зорі, трави — все говорить чи принаймні розуміє мову людей. «Справді, два деркачі, що почали перегукуватися в траві над Десною, раптом притихли, немов почуваючи, що мова йде про їхню деркацьку долю». Або: «О! Вже кульгає. — кряче було стара качка своїм каченятам. — Киш у ситняк!»
Сашко живе разом з усім, що оточує його: «Я пливу за водою, і світ пливе наді мною, пливуть хмари весняні — весело змагаються в небі, попід хмарами лине перелітне птаство — качки, чайки, журавлі. Летять чорногузи, як чоловіки у сні. І плав пливе. Пропливають лози, верби, в’язи, тополі у воді, зелені острови».
Завдання : Скласти план до характеристики образу Сашка
Завдання надіслати : lidiyarudenko789@gmail.com вказати своє прізвище, номер групи, назву предмета і номер уроку (не на полях!)
