Українська література
06.06.2022р. Українська література. Гр.№31 (Урок № 37)
Українська література (рівень стандарту) : підруч. Для 10 класу закл. заг. серед. освіти /
О.І. Борзенко, О.В. Лобусова. – Харків : Вид-во «Ранок», 2018.
Тема: Ольга Кобилянська. Автобіографізм «Impromtu phantasie» («Фантазія-експромт»). Становлення особистості, цілеспрямованої й цілісної натури. Образ ліричної героїні новели-роздуму
Своє розуміння позитивного образу жінки Ольга Кобилянська чітко окреслює в листі до Осипа Маковея від 11 серпня 1898 року: «Образовані і тонко відчуваючі жінки є для мене ідеалом». Саме такою постає героїня новели«Impromptu phantasie». Молода жінка, смілива й нетерпима до будь-якого упокорення або приниження, приваблює читача своєю духовною красою. Наділена правдивим талантом і надзвичайно тонкою та ліричною душею, вона відчуває образи в тонах і барвах, увесь світ сприймає через звуки мелодій, і навіть майбутнє постає в її уяві радісною піснею, чарівною симфонією чи сонатою
“Impromtu phantasie”
Рік написання: 1894.
Жанр: новела (сама авторка визначила як нарис).
Літературний рід: проза.
Тема: Зображення дівчинки, а згодом дівчини духовно чистої і від цього сильної.
Ідея: Зображення духовної чистоти як найбільшої людської сили.
Проблематика твору “Фантазія-експромт”: У творі порушено декілька проблем: сили фізичної і духовної (епізод з упійманням коня); сили і слабкості людської душі; чутливості людської душі до мистецтва (епізод, у якому героїня вперше чує мелодію “Фантазія-експромт).
Головні герої твору: Головна героїня (без імені). Стройник, що налагоджував фортеп’ян.
Сюжет твору
Експозиція. Розповідь авторки про героїню.
Зав’язка. Маленька героїня упіймала коня, що зірвався з прив’язі.
Розвиток дії. Розповідь про те, як переїжджий стройник налагоджував фортепіано у її родичів.
Кульмінація. Виконання стройником “Фантазії-експромт” Шопена, сльози маленької героїні. Стройник бере з героїні обіцянку грати цю мелодію тільки тоді, коли стане зовсім дорослою, після двадцятиріччя.
Розв’язка. Героїня подорослішала, але так і не навчилась грати на фортепіано. Зате, коли вона чує музику, то “готова вмирати. Стаю тоді божевільно-відважна, стаю велика, погорджуюча, любляча… Що й залежить на мені, коли лиш музику чую!..”.
Твір Ольги Кобилянської “Фантазія-експромт” надзвичайно ніжний і сильний водночас. Авторка наділяє героїню власними рисами: ніжністю, відвагою, чутливістю, силою духу. У творі яскраво представлені особливості буковинської говірки: опісля, доперва, стройник, фортеп’ян, яко, се, причім, завстидалась, скулена, вулії та ін.
Словник
Неоромантизм – стильова течія модернізму, що виникла в українській літературі на початку XX ст., названа Лесею Українкою “новоромантизмом”. Зі “старим” романтизмом його ріднить порив до ідеального, виняткового. Відкинувши раціоцентризм, неоромантики на перше місце поставили чуттєву сферу людини, емоційно-інтуїтивне пізнання.
Визначальні риси неоромантизму:
— неоромантики змальовували переважно не масу, а яскраву, неповторну індивідуальність, що вирізняється з маси, бореться, — часом попри безнадійну ситуацію, — зі злом, зашкарублістю, сірістю повсякденна;
— герої неоромантиків переймаються тугою за високою досконалістю у всьому, характеризуються внутрішнім аристократизмом, бажанням жити за критеріями ідеалу, а не буднів;
— головна увага зосереджувалася на дослідженні внутрішнього світу людини, через який неоромантики намагалися зазирнути у світ духовний;
— зовнішні події (також і соціальні) у творах неоромантиків відступають на задній план;
— неоромантики часто вдаються до умовних, фантастичних образів, ситуацій, сюжетів;
— відмова від типізації, натомість застосування символізму.
“Impromptu phantasie” Кобилянської – то і є життя Кобилянської, укладене в музику. Словом “impromptu” письменниця натякнула на спонтанну реалізацію задуму, а “phantasie” – вільна музична форма, куди (саме тому, що ця форма вільна) авторка зуміла вкласти свій характер». Автобіографізм у новелі Кобилянської – то історія її душі: почуттів, вражень, думок, переконань.
Дослідники творчості Ольги Кобилянської вважають, що між музичною і літературною «Impromptu phantasie» багато спільного: назва твору, кількість частин (5 частин), а градація фрази і циклічність фразування в тексті новели майже «запаморочливо» передають стрімкі злети і спади у музичному творі. Яскравим прикладом музичної побудови фрази в новелі є епітетна градація, якій літературознавець Олександр Рисак дав відповідну характеристику, – «виразне crescendo» (крещендо ´ (італ. crescendo) – музичний термін, що означає поступове збільшення сили звуку).
Дайте відповіді на запитання:
– Який композиційний прийом покладено в основу новели?
– Що спонукає авторку щоразу згадувати про цю дівчинку?
– Який характер мала героїня в дитинстві?
– За яких умов формувався характер героїні? Що їй подобалося в дитячих іграх?
– Чи вдалося героїні зіграти «Impromptu phantasie» ?
– Якою ж стала дівчинка, коли виросла?
Домашнє завдання
Прочитати “Valse melancolique” О.Кобилянської
06.06.2022р. Українська література. Гр.№31 (Урок № 38)
Українська література (рівень стандарту) : підруч. Для 10 класу закл. заг. серед. освіти /
О.І. Борзенко, О.В. Лобусова. – Харків : Вид-во «Ранок», 2018.
Тема: Образи нових жінок-інтелектуалок: талановитої піаністки Софії, аристократичної Марти, пристрасної і вольової художниці Ганнусі у новелі «Yalse melancoligue» («Меланхолійний вальс»)
Характеристика головних персонажів новели “Valse melancolique”Новела має значною мірою автобіографічний характер. Кобилянська порівнювала своє життя із життям однієї з героїнь твору ? Софії Дорошенко.
- Софія ? творчо обдарована особистість, лірична й емоційна. Такі деталі, як подерті рукавички або затикання найменших щілин у вікні розкривають у ній нервову, вразливу, чутливу до світу, замкнену особистість. Мистецтво стає засобом саморозкриття, віддушиною для духовних сил героїні, яка зазнала приниження у житті (через нещасливе кохання).
- Марта ? втілення любові. Стримана, терпляча, жіночна, «ладна обійняти весь світ», «вчилася музики, язиків і різних робіт ручних». Готувалася стати вчителькою. За словами Ганни ? вроджена жінка і матір.
- Ганна ? емоційна, нестримна, вибухова, непостійна. Однак натуру мала чисту, без фальшу. Її гарячковість швидко змінювалась добротою та чуйністю. Вона талановита і живе своїм ремеслом. В особистому житті не терпить приписів, їй байдуже, що скаже світ про її особисте життя. Мрія-розвиватися.
Музика є центральним образом «Valse melancolique», з неї починається твір:
«Не можу слухати меланхолійної музики. А вже найменше такої, що приваблює душу ясними, до танцю визиваючими граціозними звуками, а відтак, зрікаючись їх незамітно, ллється лиш одною широкою струєю смутку!».
Музика пронизує весь твір, нею він закінчується:
«Не можу позбутися до сьогоднішньої днини думки, що музика позбавила її життя… Одною-одніською, тоненькою струною вбила її!..».
Музика, крім того, що структурує новелу, виступає своєрідним символом, збагачує художні образи додатковими асоціативними значеннями, посилюючи динамізм сюжету та вплив на читача, розкриває внутрішній світ персонажів. Вона є втіленням мрії про високий і недосяжний світ, виступає захистом від усіх життєвих негараздів, тому героїні й шукають у ній порятунку від драматизму життя. Музика також виражає сильну, горду й водночас ніжну та вразливу вдачу героїнь, тонко відтворює їхні настрої та душевні стани.
Марта — головна героїня, оповідачка, крізь призму сприйняття якої письменниця зображує події. Вона суттєво відрізняється від своїх подруг традиційними поглядами на життя. Авторка не пояснює обставин, за яких формувався її характер, зазначає лише, що вона приятелює з Ганнусею з юних літ.
За її терпіння, доброту й прагнення служити ближнім подруга порівнює її з біблійною героїнею Адою і каже, що вона має «божеське серце, що наказує ближнього любити більше, як себе самого». Софія порівнює її з тим типом «тисячок звичайних, невтомно працюючих мурашок, що гинуть без нагороди, а родяться на те, щоб любов’ю своєю удержувати лад на світі». Та й сама вона про себе зауважує: «…в мені стільки тепла, що можу ним і інших зогріти». Можливо, тому її власне «Я» в цьому жіночому тріо завжди на останньому місці.
Дівчина стримує імпульсивний характер Ганнусі, уміє уважно вислухати й підтримати Софію, здатна оцінити таланти подруг. Вона не гребує взяти на себе турботи про побут і готова давати уроки іноземних мов, коли господар квартири підвищив платню за оренду. І хоч Ганнуся закидала подрузі її «міщанський розум», критикувала за вузькі домашньо-практичні погляди й старосвітські прояви жіночності, але саме ці якості допомагали Марті не раз виручати подругу з неприємних житейських ситуацій. Така безкорислива любов до ближнього «без намислу і без претензій до подяки» робила її щасливою.
Марта не поривається до чогось особливого, її життєві прагнення прості й звичайні. Високо цінуючи мистецтво і його вплив на людину, вищим мірилом щастя вона все ж таки вважає любов. Дівчина мріє про дружну родину, хоче мати хорошого чоловіка. Її кохання до молодого професора, з яким вона відвідує гурток англійської мови, щире й безкорисливе. Водночас вона не обмежується лише клопотами про щодень.
Марта готується скласти іспити, щоб стати вчителькою, вивчає іноземні мови, навчається музики й «прерізних робіт», які в житті можуть їй знадобитися. Вона так само тонко відчуває красу, як і її приятельки, хоч і не хизується цим. З цього приводу вона зауважує: «Найменша краса вражає мою душу, і я піддаюся їй без опори». Такі якості допомагають їй досягнути бажаного щастя, яке втілюється для неї в улюбленій праці та дружній родині.
«Дразлива і химерна» художниця Ганнуся походила «з доброї родини», тому була «претензіональна і розпещена». Портрет героїні розкриває її артистичну натуру:
«Ясна, майже попеляста блондинка, з правильними рисами і дуже живими блискучими очима. Збудована була прегарно…».
Як зазначила Марта, «…вона гарна — вона є сама краса, і шкода би втискати ту артистичну закроєну душу в формат пересічних жіночих душ». Ганнуся має витончений, вишуканий внутрішній світ і не сприймає буденне й приземлене, яке, на її думку, руйнує красу. Своє художнє обдарування вона розцінювала, як дар Божий, який здатний змінити світ.
Своїй подрузі вона казала, що якби всі розвивали в собі мистецькі обдарування, то «не було б стільки погані й лиха на світі». За артистичний талант професори називали її «найкращою улюбленицею долі». Вона з цим погоджувалася, бо відчувала в собі потужні сили, які дадуть їй змогу піднестися над буденністю.
Відірватися «від ґрунту старих фрагментів», тобто відмовитися від патріархальної поведінки й поглядів, вона вимагала й від Марти. І не стільки для користі подруги, скільки для власного натхнення, щоб «я від часу до часу черпала з тебе якусь скріпляючу силу… щось новітнє!». Будучи високої думки про себе, вона дещо з погордою ставиться до Марти за приземленість її життєвих цілей, хоч і любить подругу. Малярка постійно говорить, що Марта не здатна зрозуміти її чуттєву душу:
«Ти сього не розумієш. Я — артистка і живу відповідно до артистичних законів, а ті вимагають трохи більше, як закони такої тісно-програмової людини, як ти! ».
Ганнуся за поглядами належала до феміністок, які почали з’являтися в західноукраїнському суспільстві. Своє ставлення до чоловіків і ролі сім’ї для жінки вона висловлює так:
«Не будемо, приміром, жінками чоловіків або матерями, лише самими жінками. Ти розумієш? Будемо людьми, що не пішли ані в жінки, ані в матері, а розвинулися так вповні».
Чи не через такі переконання вона відкидає можливість істинного кохання між чоловіком і жінкою? Вона не переймається тим, що позбавила свого сина щастя спілкуватися з батьком і вважає, що тільки їй належить право виховувати дитину й визначати її долю.
В образі Софії О. Кобилянська малює поетичний образ молодої піаністки, для якої мистецтво є способом самовираження й захистом у важких життєвих ситуаціях. Її дитинство минуло в заможній родині банківського працівника. Розорення сім’ї, смерть батька, нерозділене кохання суттєво вплинули на характер дівчини — нервовий і водночас стриманий. Вона була незвична в усьому. Уже при першій зустрічі Марту вразила її зовнішність:
«темне, лагідно лискуче густе волосся, уложене обережно в грубий вузол, і два рази оксамиткою обвиту голову… Профіль був у неї справді чисто класичний. Чоло й ніс творили одну м’яку лінію… Спадисті її рамена надавали їй ціху якоїсь панськості, певності…».
Таким само довершеним Марта сприймала і внутрішній світ дівчини: її « душа немов складалася з тонів і була сама олицетворена музика».
Мистецтво стає засобом саморозкриття, способом відновлення душевних сил героїні, яка зазнала тяжких випробувань у житті. Вихована в заможній родині, після банкрутства й смерті батька вона змушена заробляти уроками. Але найбільше героїню надломило нещасливе кохання. Її любов була небуденна:
«Таку широку любов, що мала мене вповні розвинути, ні, розцвісти мала мене, віддала я йому [коханому. — Авт.]. Не від сьогодні до завтра, лиш назавсігди… Мав стати сонцем для мене, щоб я розвинулася в його світлі й теплі вповні».
Для Софії кохання — не лише приязнь і теплі почуття до чоловіка. Вона відчувала, що тільки так можна здобути цілісність буття, розвинути всі свої здібності. Але любов дівчини була « заширокою» для нього, щоб він міг зрозуміти й відповісти взаємністю, тож чоловік попросту, як каже Софія, втік. Чи не є власними роздумами О. Кобилянської міркування героїні про особисті пережиті почуття? Скажімо, у монолозі: «Єрід любові жінок, … на якій мужчина ніколи не розуміється. Вона для нього заширока, щоби зрозумівся на ній…».
Завдання:
1.Знати зміст твору.
2. Уміти характеризувати образи.
3. Дати відповіді на запитання ( стор.164) . Завдання 11 виконати письмово
Надіслати за електронною адресою: lidiyarudenko789@gmail.com вказати своє прізвище, номер групи, назву предмета і номер уроку (не на полях!)
