Українська література
14.09.22р. Українська література Група №21 Урок №3
Українська література (рівень стандарту):підручн. Для 11 кл. закл. Загальн. середн. Освіти/ Олександр Аврвменко, - К.: Грамота, 2019. – 256с.:іл..
Тема: Розвінчання національного нігілізму, духовної обмеженості на матеріалі українізації (Мина, Мокій, дядько Тарас, тьотя Мотя). Сатиричне викриття бездуховності обивателів, що зрікаються своєї мови, культури, родового коріння.
Драматургічна майстерність автора. Актуальність п’єси для нашого часу.
ТЛ: сатирична комедія.
Мета: допомогти учням усвідомити значення проблем, порушених у творі, поцінувати драматургічну майстерність автора; розвивати навички характеристики героїв драматичного твору, творчі здібності учнів, уміння давати оцінку прочитаного, доводити власні твердження; виховувати усвідомлення приналежності до рідного народу, родоводу. Робота над характеристикою героя.
Анкета головного героя п'єси Мини Мазайла.
1. Прізвище, ім'я та по батькові. (Мазайло Мина Маркович.)
2. Де проживає. (Н-ська вулиця Холодної Гори м. Харкова.)
3. Національність. (Українець, але таким себе не вважає, називає малоросом.)
4. Освіта. (Школа, міське училище.)
5. Місце роботи. (Службовець апарату тресту «Донвугілля».)
6. Сімейний стан, склад сім'ї. (Одружений, дружина — Килина Трохимівна Мазайло, дочка — Мокрина Минівна Мазайло, син — Мокій Минович Мазайло.)
7. Винаходи. (Електрична мухобійка.)
8. Партійність. (Безпартійний.)
9. Ставлення до українізації. (Негативне. Вважав, що це спосіб зробити його другосортним і не пустити на вищі посади.)
10. Риси характеру. (Нервовий, чутливий, грубий, наполегливий у досягненні мети тощо.)
Головний персонаж — «українець за походженням Мина Мазайло» — рішуче повстає проти української мови та культури. Людина цілком денаціоналізована роками чиновницького запобігливого плазування, Мазайло зненавидів свою приналежність до колись уярмленого «другосортного» народу, через яку він не міг дістатися на «вищий щабель службової ієрархії…»
Із сцени, коли Мина Мазайло вперше з’являється у п’єсі, ми бачимо несміливу, навіть затуркану людину, що роками звикла принижуватися перед чиновницько-бюрократичною братією вищого рангу і прислухатися до свого емоційно-полохливого серця. Йому «заціпило» у загсі, і він довго не наважувався задати питання про зміну прізвища. Хоча все виявилося на диво простим (не те, що у царські часи!): пиши заяву і чекай оголошення в газеті. У сім’ї ж під впливом перемоги-удачі Мина виступає грубим, войовничим деспотом. Він загрожує синові, який не хоче міняти прізвище і прихильно ставиться до українізації: «Заставлю! Виб’ю з голови дур український! А як ні — то через труп переступлю. Через труп!..» або «Уб’ю!.. Вижену з дому!» Під час родинної дискусії Мазайло виявляє повну некомпетентність і нерозуміння української історії. Слово «українець» для нього страшне і ненависне, він воліє бути, у крайньому разі, малоросом, — усе ж ближче до «великої нації»: «Українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої української мови». І за царських, і за радянських часів політика уряду щодо української мови була однаковою — обмежити, заборонити, усунути з активного обігу як «другосортну». Тимчасова «відлига» — «українізація» — нічого не вирішувала, бо в підсвідомості пересічних українців вже зафіксовано їхню меншовартісність. Недаремно Мазайло говорить: «Серцем передчуваю, що українізація — це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади». Та, здається, ще не все втрачено. Генетична пам’ять українця навіяла Мині страх перед зрадою предківщини, приславши дідів Запорожця, Чумака та Селянина: «Ой-о! Залишаю! Залишаю корінь, тільки не чіпайте мене, діду, не чіпайте мене, Боже мій, Боже мій…» Неперевершена комічна (і трагічна!) сцена тріумфу Мазайлів (тепер уже Мазєніних) перед дзеркалом, коли навіть слова «помер Мазєнін, Мина Маркович… Засмучені тяжко, про це жалібно оповіщають всіх родичів і друзів дружина…» або «Тут спочиває прах Мини Марковича» здаються їм солодкими. До такого ступеня виявилася безглуздою їхня мрія.
Закінчується історія Мазайла чисто по-гоголівському — «німою» сценою і повним крахом героя — його звільняють з посади «за систематичний опір українізації».
Ідейним противником Мазайла є його син Мокій. Ось як його характеризує літературознавець Н. Кузякіна: «Свою любов до рідного слова у «Мині Мазайлі» драматург віддав Мокієві — самотньому юнакові, чужому і русотяпству, і націоналізмові та далекому і од інтернаціонального пафосу комсомольців. Мока захоплений багатством української мови». І далі: «А ось той же Мока говорить про титри кінокартин: «От, наприклад, написи в «Звенигорі» — краса! Стильні, поетичні, справжньою українською мовою писані. А подивіться ви на написи по других кінокартинах. Олива з мухами! Немов нарочито псують таку прекрасну, таку милозвучну мову…»
За подібними поясненнями чується голос самого драматурга, схвильованого проблемами чистоти і розвитку української мови. І водночас мовні симпатії Куліша до Моки пішли на шкоду п’єсі, бо зробили постать юнака ніби позитивною і такою, що виражає авторські ідеї, а позитивний герой з Моки — ніякий…»
Тут ми можемо і погоджуватися, і не погоджуватися з літературознавцем. У Моки дійсно багато хороших рис: глибокі знання української історії, літератури, фольклору, тонке відчуття мови. Він романтик і мрійник. Його філологічні коментарі захоплюють, чарують. Уля каже: «… Він на тебе словами отими тощо. аж пахне». Але коли він говорить дівчині замість слів кохання: «Ах, Улю! Мені вже давно хотілось вам сказати. Хотілось сказати, а тепер ще охотніше скажу: Улю! Давайте я вас українізую!» — то виглядає смішним і недолугим, дійсно «вдареним мовою», тобто теж ідеєю-фікс. У суперечці з батьком Мокій грубий, жорстокий, нестриманий. У нестямі кричить: «З новим прізвищем! У криницю!» І на завершення характеристики — рядки з однієї театральної рецензії: «Більшість схилялася до того, що О. Сердюк у зображенні свого героя обрав єдино вірний шлях — шлях комедійного викриття наївного запаморочення Моки од пахощів рідної мови. О. Сердюк не ганьбив Мокієвих почуттів до рідної мови — над цим не можна сміятись. Глузував О. Сердюк над вузькою обмеженістю думок Моки, над тим, що любов до свого викликала у нього нехіть до іншого, «чужого».
Що стосується анекдотичних (і серйозних!) типів — тьоті Моті та дядька Тараса, то М. Корляків висловив у театральній рецензії на виставу Леся Курбаса цікаву думку: «Дрібничкова Мазайлина ідейка виросла у Курбаса в цілу програму. Курбас вивів Мазайла перед очі всіх, розмалював його страшними фарбами й усією обстановою промовив до глядачів: от вам страсті-мордасті, лякайтеся і борітеся з ним, з Миною Мазайлом, русотяпом злісним. Не вартий цього Мазайло. От тьотя Мотя з дядьком Тарасом — ці вже серйозніші. Самі собою вони — шкідники нового суспільного будівництва».
«Саме дурноверхій і нахабній тьоті Моті, серед інших глибокодумних істин, належало висловити щире захоплення ідеологією «Днів Турбіних». Це висловлювання потребує окремого пояснення.
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1.Опрацювати матеріал підручника (стор.121 – 124)
2.Скласти письмовий твір про те, чи може вплинути і як прізвище, ім'я людини на її долю.
Надіслати на електронну адресу: lidiyarudenko789@gmail.com , вказати своє прізвище, дату, номер групи, назву предмета і номер уроку не на полях, а на сторінці.
14.09.22р. Українська література Група №21 Урок №4
Українська література (рівень стандарту):підручн. Для 11 кл. закл. Загальн. середн. Освіти/ Олександр Аврвменко, - К.: Грамота, 2019. – 256с.:іл..
Тема: ПЕРЛИНИ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Автономність , відкритість зарубіжним традиціям, новітнім процесам. Високий розвиток літератури в Західній Україні до 1939р.
Богдан-Ігор Антонич. Коротко про письменника
До 1939 р. Україна мала зовсім інший вигляд. Після поразки визвольних змагань західноукраїнські землі опинилися у складі Польщі, Румунії та Чехо-Словаччини. Східна Галичина й Західна Волинь стали частиною Польщі. Румунія володіла Північною Буковиною, а також землями Бессарабії, які нині входять до складу сучасної Одещини. Чехо-Словаччина загарбала Прикарпатську Русь. У1939 р. відбувся черговий переділ Європи, внаслідок якого більша частина західноукраїнських земель перейшла до УРСР. Акт воз'єднання, на жаль, не можна було назвати здійсненням віковічної мрії українського народу, бо воно принесло на Західну Україну сталінізм. Зазнаючи національних утисків, українське населення на окупованих землях не лише зуміло зберегти мову, культуру, звичаї. За межами України розвивалася національна література, яка засвідчувала відкритість зарубіжним традиціям і новітнім процесам. Серед поетів виділялися Роман Купчинський, Олег Бабій, Юра Шкрумеляк, Микола Матіїв-Мельник, з молодшого покоління — Богдан Кравців, Б. -Ігор Антонич, Святослав Гординський.
Письменники розділилися на три основні групи:
І- журнал «Вісник» згуртував довкола себе прихильників націоналістичного напряму: Улас Самчук, Олесь Бабій, Юрій Клен, а також поетів так званої квадриги — Євген Маланюк, Олег Ольжич, Олена Теліга, Леонід Мосендз;
ІІ- молоді пролетарські письменники об'єдналися в літературно-мистецьку групу «Гроно» й видавали у Львові журнал «Вікна». До них приєдналася група «новошляхівців», які гуртувалися довкола журналу «Нові шляхи», редагованого Антоном Крушельницьким;
ІІІ- найбільшим угрупованням стали письменники ліберальної орієнтації, до нього входили: Петро Карманський, Юра Шкрумеляк, Ірина Вільде, Богдан Лепкий, Наталена Королева, Андрій Чайковський, Катря Гриневичева.
Галичина, зокрема Львів, став центром українського літературного життя Західної України. У 1920-1930-х р. було створено літературні угруповання західноукраїнських письменників навколо журналу «Вісник» (редактор Д. Донцов), тижневика «Назустріч», засновником якого був відомий критик М. Рудницький, і часопису «Дажбог».
Домашнє завдання:
1.Опрацювати матеріал підручника (стор.132 – 136)
2.Заповнити анкету на Богдана-Ігора Антонича.
1. Прізвище, ім'я.- ____________________________________________________
2. Дата народження - __________________________________________________
3. Місце народження - _________________________________________________
4. Національність - ____________________________________________________
5. Освіта, науковий ступінь - ____________________________________________
6. Рід діяльності - ______________________________________________________
7. Поетичний доробок - __________________________________________________
Надіслати на електронну адресу: lidiyarudenko789@gmail.com , вказати своє прізвище, дату, номер групи, назву предмета і номер уроку не на полях, а на сторінці.
