Історія України
08.11.22р. Історія України. Група 23. Урок № 9 Викладач: Руденко Лідія Федорівна
Історія України. Рівень стандарту. 11 клас. Гісем
Історія України 11 клас Гісем 2019 станд - shkola-in-ua
https://shkola.in.ua › 1786-istoriia-ukrainy-11-klas-hise..
Тема: Початок економічної кризи. Повсякденне життя в місті та на селі
Опрацювати матеріал підручника ( стор.88 – 94)
Доба “застою”(1965-1985 рр.) – це період в історії радянського суспільства, коли склалися передумови глибокої системної кризи: політичної, економічної, соціальної, що призвела до розпаду СРСР (1991 р.).
У середині 60-х років у народному господарстві СРСР та України склалася складна ситуація.
Жовтень 1964 р. – уряд СРСР очолив О. Косигін.
Жовтень 1965 р. – початок економічних реформ, відомих як “косигінські”.
Пропонувалося розширення прав підприємств, зокрема скорочення кількості обов’язкових планових показників, недопущення зміни плану без згоди підприємств, залишення частини прибутку в їх розпорядженні.
Якщо раніше основним показником ефективності роботи підприємства була кількість виготовленої продукції, то тепер – обсяг реалізованої.
На підприємствах утворювалися фонди розвитку виробництва та матеріального заохочення працівників. Запровадження фонду соціально-культурних заходів і житлового будівництва давало підприємствам можливість будувати житло, дитячі садки, бази відпочинку.
Завдяки втіленню економічної реформи 8-ма п’ятирічка (1966–1970) була найуспішнішою серед усіх. Обсяг промислового виробництва збільшився в Україні наполовину. Дві третини приросту промислової продукції було одержано внаслідок зростання продуктивності праці. Однак статистика дещо прикрашала результати реформи: високі звітні показники нерідко зумовлювалися прихованим підвищенням цін.
Проте економіка залишалася директивною, командною. Вирішальне слово в господарюванні належало апаратникам, а не директорському корпусу. Країна поступово поверталася до жорсткого директивного планування. Знову, як і до реформи, відомства почали директивно визначати рівень продуктивності праці та собівартості продукції. Що краще працювало підприємство, то гірші умови чекали на нього наступного року. Запровадити окремі елементи ринкового регулювання в командну економіку виявилося неможливим.
Радянська Україна продовжувала залишатись паливно-енергетичною базою та центром металургії СРСР. Водночас пріоритетними стали вважатися східні регіони СРСР, що істотно скоротило фінансування союзних республік. Особливо це відчула Україна. Єдиний виняток становила електроенергетика, зокрема атомна. 1977 рік – рік народження української атомної енергетики. У промислову експлуатацію було введено перший енергоблок Чорнобильської атомної електростанції (АЕС). Додаткові потужності в цій галузі призначалися для задоволення потреб країн РЕВ. Експорт електроенергії був необхідним для компенсації витрат на придбання імпортних продовольчих товарів і предметів повсякденного вжитку. З кожною п’ятирічкою темпи видобування вугілля на Донбасі скорочувалися, а його собівартість зростала.
З початку 1970-х рр. розвинені країни світу почали активно запроваджувати автоматизацію, роботизацію, нові ресурсоощадні технології, використовувати широкі, сказати б, безмежні можливості комп’ютеризації.
Однак командна економіка не була придатна до залучення досягнень науково-технічного прогресу. Новітню техніку й прогресивні технології доводилося «впроваджувати» як щось чужорідне, вольовими зусиллями. Відсутність конкуренції призводила до стагнації виробництва.
Словник
Стагнація – відсутність розвитку, застій у виробництві.
Занепад радянської індустрії загальмувала світова енергетична криза 1970-х рр. В умовах зростання цін на енергоносії мобілізаційні можливості командної економiки були використані для швидкого нарощування видобутку нафти й газу, а також для будівництва нафто- та газогонів від Західного Сибіру через Україну до Західної Європи.
Одержані десятки мільярдів «нафтодоларів» подовжили життя радянської економiки, що постійно перебувала в кризовому стані.
Сільське господарство України традиційно було розвинутим. Республіка давала більше ніж половину загальносоюзного виробництва цукру, майже половину соняшнику, близько третини фруктів та овочів.
Проте ситуація в аграрному секторі погіршувалася швидше, ніж у промисловості, хоч нові керівники країни після усунення М. Хрущова від влади першочергову увагу звернули саме на цю галузь. Колгоспи та радгоспи не могли нагодувати міського споживача, дарма що держава вкладала в них дедалі більше коштів.
Навесні 1982 р. було запроваджено Продовольчу програму СРСР. Сільське господарство стало пріоритетною галуззю в державній політиці капіталовкладень. Проте через панування державної власності й колгоспники були не зацікавлені в результатах своєї праці. Це, а також безвідповідальні рішення партійних і радянських інстанцій призводили до постійного дефіциту сільськогосподарської продукції.
Неспроможність домогтися від колгоспів високої врожайності спонукала державні органи наполягати на постійному розширенні посівних площ. Надмірна розораність призводила до активізації ерозійних процесів. Чорноземні ґрунти, якими завжди славилася Україна, перебували в жахливому стані.
Отже, багатомільярдне фінансування сільського господарства виявилося неефективним. Продовольча програма провалилася.
Недоліки в управлінні економікою країни негативно позначилися на її екологічному стані. У 1980-х рр. територія України забруднювалася відходами мінерально-сировинного комплексу в десять разів інтенсивніше, ніж СРСР загалом.
Українська РСР була другою за площею і населенням республікою Радянського Союзу. За чисельністю населення вона перебувала на шостому місці в Європі після Російської РФСР, Німеччини, Італії, Великої Британії та Франції.
За даними переписів, з 1959 по 1989 р. чисельність населення республіки зросла на 9,6 млн і сягнула 51,7 млн осіб. Переписи населення свідчили про загрозу абсолютного скорочення чисельності населення. Природний приріст різко скорочувався внаслідок двох причин: зниження народжуваності й зростання смертності.
Україна була однією з республік з надзвичайно високою інтенсивністю міграційних процесів. В усіх українських регіонах, крім західного, частка росіян істотно зросла. У південних регіонах наприкінці 1980-х рр. вона перевищила третину. Такі зміни в національному складі створювали сприятливі умови для цілеспрямованої політики русифікації.
1970–1980-ті рр. характеризувалися стрімким зростанням міського населення. Якщо в 1960 р. сільські жителі становили половину населення, то в 1985 р. – лише третину. Села залишала здебільшого молодь. Вікова структура сільського населення вкрай погіршилася.
За рівнем життя республіки СРСР мало чим відрізнялися одна від одної. За показником життєвого рівня Радянський Союз перебував у групі слаборозвинених країн, на місцях після п’ятдесятого.
Упродовж 1971–1985 рр. грошова маса в обігу зросла втричі, а виробництво товарів народного споживання (разом з імпортом) – удвічі. Це зумовило зниження купівельної спроможності рубля і дефіцит товарів. Тривале очікування, коли товар «викинуть» у продаж, і довгі черги за дефіцитом стали найхарактернішою рисою радянського побуту 1970–1980-х рр.
Словник
Дефіцит – це нестача чогось
В СРСР дефіцит був масовим (не вистачало всього) і хронічним (не вистачало постійно).
Найдефіцитнішими були продовольчі товари. В Україні дефіцит продовольства відчувався не так гостро, як в інших республіках. Хоч більша частина продукції колгоспів і радгоспів вивозилася, становище рятувала базарна торгівля продукцією, вирощеною на присадибних ділянках селян і в особистих господарствах містян.
Держава змушена була суттєво збільшити обсяги імпорту продовольчих товарів, витрачаючи на їх закупівлю валюту, одержану від продажу енергоносіїв. Гостро відчувалась житлова проблема. Сотні тисяч людей роками стояли в чергах на одержання квартири. Якість безплатного житла була вкрай низькою, а квартири – невеликими за площею. Лише в небагатьох новоселів кожний член сім’ї мав окрему кімнату.
Медицина фінансувалася за залишковим принципом. Технічна оснащеність лікарень була незадовільною. Працівники компартійно-радянського апарату лікувалися в спеціальних лікарнях, які розміщувалися у сучасних, спроектованих для цієї мети будівлях, оснащувалися імпортним устаткуванням і комплектувалися високооплачуваним персоналом.
Завдання: Виписати основні поняття
Завдання надіслати : lidiyarudenko789@gmail.com вказати своє прізвище, номер групи, назву предмета і номер уроку (не на полях!)
08.11.22р. Історія України. Група 23. Урок № 10 Викладач: Руденко Лідія Федорівна
Історія України. Рівень стандарту. 11 клас. Гісем
Історія України 11 клас Гісем 2019 станд - shkola-in-ua
https://shkola.in.ua › 1786-istoriia-ukrainy-11-klas-hise..
Тема: Політико-ідеологічна криза радянського ладу в УРСР
Ідеологічним орієнтиром партійно-державного керівництва Радянського Союзу загалом та Української РСР як його складової частини, зокрема, були положення схваленої в 1961 р. програми КПРС про побудову в СРСР до 1980 р. комунізму. Основною силою, що мала забезпечувати просування українського суспільства в напрямку до “комунізму” чи “розвинутого соціалізму” була Комуністична партія України.
Системна криза — криза базових цінностей, на яких побудована певна модель розвитку.
Економічна сфера:
дефіцит товарів;
відмова або повільне запровадження нових технологій;
невисока якість більшості товарів;
продовольча криза;
хронічна криза сільського господарства;
прихована інфляція (зростання цін при незмінних розмірах заробітної плати);
переважно екстенсивний шлях розвитку економіки;
висока затратність виробництва, енергоємність і матеріалоємність продукції.
Політична сфера:
воєнні авантюри і нездатність вийти з них (Афганістан, Ефіопія, Ангола тощо);
нездатність вищого керівництва реагувати на нові тенденції розвитку світу. «Старіння» керівництва;
недієздатність законодавчих органів;
втрата динамічності в розвитку радянської моделі і, відповідно, її привабливості для інших країн;
корупція у вищих ешелонах влади: хабарництво, криміналізація, просування по службовій драбині за принципом знайомства, родинних зв’язків, особистої відданості;
посилення репресій проти інакодумців.
Ідеологічна криза:
розчарування у правильності обраного шляху розвитку (побудова комунізму);
розбіжності між ідеологічними догмами і реаліями життя;
усвідомлення нереальності досягнення мети побудови комунізму;
зростання дисидентського руху і настроїв у суспільстві;
посилення ідеологічного тиску на суспільство.
У 1967 р. була висунута концепція «розвинутого соціалістичного суспільства», яка стверджувала, що неможливо здійснити негайний «стрибок» у комунізм. Має минути час, упродовж якого соціалізм повинен розвиватися на власному ґрунті. Саме такий соціалізм називається «зрілим», «розвинутим». Характеристики розвинутого соціалістичного суспільства були зафіксовані в преамбулі Конституції СРСР 1977 р. Основні складові «розвинутого соціалізму» — це «загальнонародна держава» і «нова історична спільнота людей — радянський народ».
Період застою в СРСР характеризують як неосталінізм — відновлення всієї економічної, політичної, репресивної системи, культу особи, з певним врахуванням сучасного розвитку.
У 1977 р. Верховна Рада СРСР ухвалила нову конституцію, а в 1978 р. позачергова сесія Верховної Ради УРСР затвердила відповідний до союзного новий Основний закон республіки.
Формально УРСР мала право на вільний вихід із складу СРСР. Але центр фактично перебрав на себе управління промисловістю республіки, використанням її надр і природних ресурсів. Тільки незначну частку бюджету можна було витрачати республіці на власний розсуд. Самостійну зовнішню і зовнішньоекономічну діяльність УРСР проводити не могла.
УРСР мала свої органи державної влади. Функції вищого законодавчого органу покладалися на Верховну Раду УРСР. До її компетенції входило: схвалення конституції і внесення до неї змін і доповнень, визначення основних засад внутрішньої і зовнішньої політики, затвердження планів соціально-економічного розвитку, бюджетів, визначення порядку діяльності місцевих органів влади, ратифікація та денонсування міжнародних договорів.
Над усією цією структурою влади стояла комуністична партія. У новій конституції (стаття 6) вперше запроваджувалася норма: «Керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи, державних і громадських організацій є КПРС».
До 1972 р. першим секретарем ЦК КПУ був П.Ю.Шелест. У 1972 р. його змінив на посаді В.В.Щербицький.
Перший секретар ЦК КПУ В. Щербицький розпочав свою діяльність в республіці з показової ідеологічної «чистки» партійно-радянського апарату від прибічників П. Шелеста та його українофільського курсу. Її провідником став новий секретар ЦК КПУ з питань ідеології, науки та культури В. Маланчук. Достатньою підставою для звинувачень у націоналізмі, на його думку, були зацікавленість історією України та українською мовою. Новим завданням українських суспільствознавців, як вважав В. Маланчук, стало «не культивування національної свідомості й національного характеру», а «наукова розробка таких соціально-психологічних категорій, як, скажімо, загальнонаціональна гордість радянських людей». Поширення уявлень про необхідність протидії націоналізму сприяла тому, що в 1970-х рр. на вулицях столиці України стали з підозрою дивитися на людину, яка розмовляла українською мовою. Сам В. Щербицький, вільно володіючи українською мовою, показово вживав на офіційному рівні виключно російську. Його приклад наслідувала багатотисячна армія партійно-радянського чиновництва республіки.
В. Щербицький, очолюючи партійну організацію республіки (1972–1989 рр.), приділяв чимало уваги питанням розвитку економіки України, за що, за спогадами співробітників його апарату, здобув шанобливе прізвисько «господар». Він намагався сприяти ефективному розвитку національної промисловості, сільського господарства і науки. Однак при цьому він однозначно підтримував лінію союзного центру, що Україна повинна мати статус «другої серед рівних». Така лояльність керівника партійної організації республіки оцінювалася належно, що й дозволило В. Щербицькому займати цю посаду найдовше.
Завдання:
1. законспектувати наданий матеріал
2. Переглянути презентацію на дану тему: https://www.youtube.com/watch?v=GRpftN34uxo
Завдання надіслати : lidiyarudenko789@gmail.com вказати своє прізвище, номер групи, назву предмета і номер уроку (не на полях!)
