історія України
08.12.2022р. Група №2 Історія України Урок № 17 Викладач: Руденко Л.Ф.
Підручник з Історії України. 10 клас. Бурнейко - Нова ...
https://uahistory.co › pidruchniki › ukraine-history-10-
Розділ 6. УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
Тема: Початок Другої світової війни та українські землі
Матеріал підручника Параграф 39, 40
Розкол ОУН. Андрій Мельник. Степан Бандера.
23 травня 1938 р. сталася подія, яку боляче переживали усі українські патріоти: у Роттердамі (Нідерланди) агент НКВС вбив керівника ОУН Євгена Коновальця.
Серед українських націоналістів посилилося внутрішнє протистояння, зумовлене різними поглядами на майбутнє ветеранів ОУН, котрі проживали за кордоном, та молодих галицьких радикалів.
Другий Великий Збір Українських Націоналістів, що відбувся у Римі в серпні 1939 р., затвердив Головою Проводу Українських Націоналістів (ПУН) Андрія Мельника. Йому навіть було присвоєно титул вождя, відповідального лише «перед Богом, нацією і своїм власним сумлінням». Тим часом галицька молодь, котра належала до ОУН, більше підтримувала Степана Бандеру — людину радикальних поглядів. З початком Другої світової війни з польських тюрем звільнили декілька тисяч оунівців, зокрема і С. Бандеру. Центром української еміграції на деякий час стає м. Краків, де у лютому 1940 р. С. Бандера ініціював конференцію націоналістів. Вона відхилила рішення Римського збору. Власне з цього часу ОУН розкололася на дві гілки: мельниківців — ОУН (м) та бандерівців — ОУН (б).
І мельниківці, і бандерівці однаково вважали більшовизм своїм спільним ворогом та прагнули незалежності України. Але якщо А. Мельник більше сподівався на підтримку нацистської Німеччини, то С. Бандера закликав спиратися лише на власні сили. Так само була різниця у засобах досягнення незалежності для Української держави. Мельниківці вважали, що це мав бути поступовий, еволюційний процес. Бандерівці були переконані, що ОУН повинна розгорнути революційно-партизанську боротьбу.
Андрій Мельник (1890-1964)
Народився у с. Якубова Воля на Дрогобиччині. Доля з дитячих ліг підготувала йому важкі випробування: рано залишився без батьків, хворів на сухоти. Але це лише стало стимулом до занять спортом та здобуття вищої освіти. Воював у лавах Українських січових стрільців, був учасником боїв за гори Маківка та Лисоня. На останній потрапив у російський полон, де познайомився з Євгеном Коновальцем. Поразка національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. змусила їх емігрувати. Разом у 1920 р. ініціювали створення УВО. Після повернення А. Мельника до Галичини, польська влада покарала його 4 роками ув’язнення за причетність до УВО. У 1929 р. вступив до ОУН, де з 1937 р. виконував функції скарбника. Після вбивства Є. Коновальця виїхав за кордон, очолив Провід українських націоналістів (ПУН) і став головою ОУН. З початком німецько-радянської війни перебував під домашнім арештом, а у лютому 1944 р. гітлерівці ув’язнили А. Мельника в концтабір Заксенгаузен, де перебував його політичний опонент С. Бандера. Після звільнення жив у Німеччині, а згодом у Люксембурзі. Третій Великий Збір Українських Націоналістів у 1947 р. обрав А. Мельника довічним головою ПУН.
«Будіть віру в прийдешнє, в Українську самостійну державу, в якій не буде місця ні визиску людини людиною, ні для національного гноблення, ні для затиску вільної думки, в якій український народ буде свобідним господарем по своїй волі».
Степан Бандера (1909-1959)
Народився у с. Старий Угринів біля Калуша на Івано-Франківщині. Навчався на агрономічному відділі Високої політехнічної школи у Львові, був пластуном. У 1928 р. вступив до УВО, де працював у відділі розвідки, а згодом пропаганди. Зі створенням ОУН долучився й до цієї організації. На конференції в Берліні у 1933 р. був офіційно затверджений Крайовим провідником ОУН на західноукраїнських землях. Ініціював та провів шкільну акцію проти полонізації української освіти. Підготував замах на одного з організаторів політики «пацифікації» щодо українського населення Галичини та Волині — міністра закордонних справ Польщі Б. Пєрацького, за що у 1934 р. заарештований і засуджений до довічного ув’язнення. Після звільнення у 1939 р. розробив план створення мережі ОУН у всій Україні. Від 10 лютого 1940 р. очолив Революційний провід ОУН. Із початком німецько-радянської війни проголосив Акт відновлення Української держави; працював над створенням національних збройних формувань. У липні 1941 р. нацисти заарештували його та відправили у концтабір Заксенгаузен. Після звільнення відразу переїхав за кордон, переховуючись від радянських агентів. Очолював провід Закордонних частин ОУН. 15 жовтня 1959 р. С. Бандеру вбив агент КДБ.
Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:
- 23 серпня 1939 р. — радянсько-німецький договір про ненапад і таємний протокол до нього («Пакт Молотова-Ріббентропа»);
- 1 вересня 1939 р. — початок Другої світової війни;
- 17 вересня 1939 р. — вторгнення Червоної армії на територію Західної України;
- 28 вересня 1939 р. — радянсько-німецький договір про дружбу і кордон і таємний протокол до нього;
- лютий 1940 р. — розкол ОУН на мельниківців і бандерівців.
Масові політичні репресії 1939-1940 рр.
Вже на початку радянізації не всі були задоволені як новими порядками, так і брутальними методами їхнього впровадження. Проти усіх незгодних з новим режимом застосували масові політичні репресії — комплекс каральних заходів. Арешти, розстріли та депортації — примусові переселення усіх осіб небажаного соціального походження і національності — були невід’ємною складовою політики радянізації. Депортовували людей переважно углиб СРСР — Сибір, Поволжя, Казахстан.
До репресій влада готувалася відразу після початку Другої світової війни. Згідно з наказом наркома внутрішніх справ СРСР Лаврентія Берії від 8 вересня 1939 р., було сформовано дев’ять груп з оперативних працівників НКВС і оперативно-політичних працівників прикордонних військ НКВС. Кожна — чисельністю від 40 до 70 осіб. У розпорядження кожної групи для виконання спецзавдань передали батальйон із 300 осіб. Завдання цих утворень визначили досить чітко: у міру просування радянських військ захоплювати стратегічні об’єкти — установи зв’язку, друкарні, архіви; арештовувати польських чиновників, поміщиків, підприємців; встановлювати контроль за тюрмами; звільненню підлягали лише в’язні, засуджені за антипольську діяльність.
Першими жертвами репресій стали польські військові, державні службовці, поміщики, осадники, власники підприємств. А невдовзі репресії зачепили й українське населення. Углиб СРСР вивозили «куркулів», а також селян, котрі відмовлялися вступати до колгоспів. Переслідували представників української інтелігенції, зокрема членів «Просвіти» та інших українських товариств, письменників, учителів, лікарів. У Росію вивезли лідера українського національного руху довоєнного часу Костя Левицького, головного редактора «Діла» Івана Німчука, голову українських кооперативів Карла Коберського та багатьох інших українських патріотів. Зрештою, могли заарештувати лише за наявність родичів за кордоном чи перебування в гостях у друзів під час їхнього арешту. І хоча православні та греко-католицькі священики не були піддані репресіям, радянська влада знайшла інші механізми впливу на них. До прикладу, конфісковували церковні землеволодіння, закривали монастирі й семінарії, церкви обкладали великими податками, у пресі розгорнули антирелігійну кампанію. Станом на початок 1941 р. із Західної України й Західної Білорусії було депортовано понад 1 млн осіб, а це — 10% населення краю. Усі ці заходи привели до зростання антирадянських настроїв у Західній Україні та поповнення ОУН новими учасниками.
Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:
- 6 жовтня 1939 р. — радянські війська окупували Західну Україну;
- 28 червня 1940 р. — Червона армія вторглася до Північної Буковини і Бессарабії;
- 1939-1944 рр. — перебування Закарпаття під угорською зверхністю.
Завдання:
1.Опрацювати 39 і 40 параграфи підручника.
2. Поясніть (письмово) значення понять: репресії, радянізація, депортація.
3. Перегляньте матеріал за посиланням : https://www.youtube.com/watch?v=4DhLxuyrdFA
Завдання надіслати : lidiyarudenko789@gmail.com вказати своє прізвище, номер групи, назву предмета і номер уроку (не на полях!)
08.12.2022р. Група №2 Історія України Урок № 18 Викладач: Руденко Л.Ф.
Підручник з Історії України. 10 клас. Бурнейко - Нова ...
https://uahistory.co › pidruchniki › ukraine-history-10-
Тема: Окупаційний режим Німеччини та її союзників в Україні
Використати посилання: https://www.youtube.com/watch?v=75nNp0BC_1M
Окупаційний режим в Україні в 1941—1944 рр.
За розробленим ще 1940 р. стратегічним «Генеральним планом «Ост»» гітлерівська Німеччина передбачала щодо України такі заходи:
·Часткове онімечення місцевого населення; заселення німцями окупованих земель.
·Масова депортація населення, у тому числі українців, до Сибіру.
·Підрив біологічної сили слов'янських народів.
·Економічне пограбування території України; перетворення місцевого населення на рабів.
·Пограбування культурних цінностей, знищення пам'яток культури.
Захопивши Україну, німці розчленували її на окремі частини
Адміністративно-територіальне розчленування України
Дистрикт «Галичина»
Львівська, Дрогобицька, Станіславська і Тернопільска Області (без північних районів); підпорядковувалися так званому Польському (Варшавському) генерал-губернаторству
Рейхскомісаріат «Україна»
Рівненська, Волинська, Камґянець-Подільська, Житомирська області, північні райони Вінницької, східні райони Миколаївської, Київська, Полтавська, Дніпропетровська області, північні райони Криму та південні райони Білорусії. Центром рейхскомісаріату стало місто Рівне
Трансністрія
Територія Одеської, Чернівецької, південні райони Вінницької і західні райони Миколаївської областей утворили нову румунську провінцію
Військова адміністрація
Східні райони України (Чернігівщина, Сумщина, Харківщина, Донбас) до узбережжя Азовського моря, південь Кримського півострова
Новоутворені адміністративні одиниці очолили генерал-губернатори. Особливу ненависть до українців виявив рейхскомісар Еріх Кох, якого називали «коричневим царем України».
Після окупації України було встановлено нацистський «новий порядок», який передбачав ліквідацію суверенітету або державності завойованих країн (територій), економічне пограбування і використання всіх ресурсів в інтересах III рейху, расову дискримінацію, геноцид, антисемітизм, терор і вбивства невинних людей.
В Україні діяли каральні органи нацистів (СС, СД, гестапо), які проводили терор проти мирного населення. У січні 1942 р. німецьким командуванням був прийнятий план фізичного знищення євреїв на території всіх окупованих країн Європи. Політика нацистської Німеччини та її прибічників у переслідуванні й знищенні єврейства в 1933—1945 pp. отримала назву «Холокост» (від давньогрецького holo-caustosis — знищення вогнем, жертвопринесення).
Нацисти застосовували жахливі засоби страти: отруєння у газових камерах, спалення у крематоріях, голодомор, цькування собаками. Створювалися концентраційні табори і гетто для євреїв. Масове знищення євреїв відбулося в Києві (Бабин Яр), Харкові (Дробицький Яр), Львові, Бердичеві, Одесі. За роки окупації в Бабиному Яру в Києві загинуло понад 220 тис, у Дробицькому Яру в Харкові— понад 60 тис, в Янівському концтаборі у Львові — понад 160 тис. українських громадян переважно єврейської національності.
Терор фізичний супроводжувався моральним терором. На магазинах, ресторанах, перукарнях висіли написи: «Тільки для німців», «Українцям вхід заборонено». Мирному населенню міст заборонялося користуватися залізницею, міським транспортом, поштою, телеграфом, аптеками, Були зачинені школи й вищі заклади освіти. Обмежувалися постачання міст продовольством, медичне обслуговування. Українці перетворювалися на людей «третього сорту». Влаштовувалися публічні страти комуністів, комсомольців, представників радянської влади. Загалом в Україні в період окупації було вбито 3,9 млн осіб мирного населення і 1,3 млн військовополонених.
Окупаційна політика мала відверто колоніальний характер. Було введено примусову трудову повинність. Щоб забезпечити більш «ефективну» експлуатацію українського села, німці зберегли колгоспи. Людей силоміць вивозили на роботи до Німеччини. Почалося безсоромне пограбування матеріальних і культурних цінностей України: були розграбовані сотні музеїв, бібліотек, будинків творчості. До Німеччини вивозилися продовольство, обладнання, сировина, коштовності, чорноземи, а також робоча сила. Із України на примусові роботи до Німеччини було вивезено 2,4 млн осіб.
Отже, окупаційний режим відзначався винятковою жорстокістю. Але він не забезпечив покори українського народу, а, навпаки, викликав масовий рух Опору в Україні.
Завдання:
1. Опрацювати наданий матеріал та матеріал підручника (§ 41 – 42)
2. Поясніть значення понять: «повий порядок», план «Ост», колабораціонізм, остарбайтери, Голокост, «Праведник народів світу».
Домашнє завдання. Конспект Надіслати за електронною адресою: lidiyarudenko789@gmail.com вказати своє прізвище, номер групи, назву предмета і номер уроку (не на полях!)
