Всесвітня історія

Дата: 18.03.2023 16:50

Кількість переглядів: 74

21.03.2023р. Всесвітня історія Гр21 Урок № 26 Викладач: Руденко Л.Ф.

Щупак І.Я. Всесвітня історія (рівень стандарту) :підручник для 11 класу закладів загальної середньої освіти / І.Я.Щупак. – К.: УОВЦ «Оріон», 2019. – 256с. : іл.,карти.

Тема: Латинська Америка у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст..

Країни Латинської Америки (Мексика, Центральна та Південна Америка), які значно раніше, ніж африканські країни, здобули незалежність, у роки Другої світової війни надзвичайно прискорили свій економічний розвиток. Це пояснюється тим, що вони були:

• віддаленими від фронту воєнних дій;

• воюючі держави мали значну потребу в сировині.

Через це підвищилися ціни на сільськогосподарську продукцію, що її постачала в Європу Латинська Америка. Це призвело до солідних валютних накопичень країн регіону. Зросла їхня частка у світовій торгівлі: у 1949 р., наприклад, на країни Латинської Америки припадало 12 % усього експорту капіталістичних країн.

Усе це створювало сприятливі умови для здійснення реформ, зокрема проведення так званої імпортозамінної індустріалізації під поміркованими націоналістичними гаслами. Після війни у провідних країнах цього регіону (Мексика, Аргентина, Бразилія, Чилі, Уругвай, Венесуела) активно формувався державний сектор в економіці, а самі вони переходили з групи аграрних до категорії індустріально-аграрних — понад 50 % ВНП вироблялося у них у промисловості.

Соціально-економічний та політичний розвиток країн Латинської Америки у повоєнний час (50-ті рр.)

У середині 50-х рр. у переважній більшості держав регіону панували військово-диктаторські режими. Щоправда, у другій половині 50-х та на початку 60-х років подекуди такі режими було повалено й відновлено конституційний лад, зокрема у Перу (1956), Колумбії (1957) та Венесуелі (1958), проте ця тенденція тоді ще не набрала незворотного характеру.

Переважна більшість військових переворотів призвела до встановлення диктаторських режимів, що були ультраконсервативними за характером і ставили за мету недопущення назрілих демократичних реформ. Разом з тим, наявні в цих країнах кричущі соціальні суперечності становили підґрунтя для масових рухів, повстань і переворотів лівого спрямування, ініціатори і керівники яких прагнули докорінних соціально-економічних перетворень. При цьому сподівання знедолених мас нерідко намагалися використати з метою захоплення влади комуністичні елементи. Такі спроби, зокрема, мали місце наприкінці 40-х років у Колумбії та Коста-Ріці, а на початку 50-х років у Ґватемалі. Але найбільш яскравим прикладом можуть служити події на Кубі.

Шлях розвитку латиноамериканських країн в 60-70-ті рр. Сучасне становище

Латиноамериканські країни демонстрували найбільш динамічні темпи розвитку серед країн світу. Але політична нестабільність у регіоні, порівняно з попереднім періодом, у 60-70-х рр. не зменшилася. СРСР, Китай і Куба всіляко намагалися здійснити «експорт революції» до країн Латинської Америки. Вони надавали підтримку компартіям регіону, які переважно були представлені нечисленними угрупованнями, що не мали широкої соціальної бази.

США ставили за мету не допустити поширення впливу комуністичних ідей. У 1961 р. президент США Дж. Кеннеді звернувся із закликом до всіх країн Західної півкулі об’єднатись у «Союз в ім’я прогресу» і вжити спільних зусиль для ліквідації злиднів і відсталості в Латинській Америці. Програма, розрахована на 10 років, передбачала розширення і зміцнення представницької демократії в латиноамериканських країнах шляхом прискорення індустріалізації як важливого чинника підтримання політичної стабільності. Уряд США надав країнам континенту довгострокову допомогу в 11 млрд дол. Хоча далеко не всі завдання програми були втілені, вона все ж надала імпульс для проведення в латиноамериканських країнах демократичних перетворень, що сприяли їхньому швидкому соціально-економічному розвиткові.

Більш повільно відбувався політичний розвиток держав регіону. Виявом нестабільності життя латиноамериканських країн були щораз нові військові перевороти: в Аргентині (1962, 1966), Бразилії (1964) та в інших країнах. Драматичні події відбувались у Чилі.

У 1970 р. на президентських виборах переміг кандидат лівої коаліції Фронт національної єдності Сальвадор Альенде. Його уряд провів націоналізацію ключових галузей промисловості, радикальну аграрну реформу, проте не досяг соціально-економічної стабілізації у країні. У 1973 р. виникла гостра політична криза, яка завершилась військовим переворотом. Владу захопила військова хунта на чолі з генералом Піночетом. Вона встановила режим терору і масових репресій, проте змогла забезпечити прискорений економічний розвиток країни.

Латинська Америка — наймолодший регіон світу. 45 % населення регіону — діти віком до 15 років. Цьому сприяє збереження високої народжуваності і зниження смертності. Але, у свою чергу, такий віковий склад населення зумовив одну з найсерйозніших проблем регіону — збільшення числа безробітних (18 % працездатного населення). Для регіону характерний високий рівень урбанізації. 65 % населення проживає в містах. Темпи росту міст випереджають темпи індустріалізації. На континенті сформовані найбільші агломерації — Ріо-де-Жанейро, Сан-Паулу, Буенос-Айрес, Мехіко, Сантьяґо, Гавана.

Українці в Латинській Америці

Учитель. Найбільше вихідців з України живуть в Аргентині та Бразилії.

Перші емігранти прибули сюди в 1897 р. Селяни, їхні нащадки здебільшого займаються фермерським господарством. У містах вони працюють на підприємствах, у соціальній сфері.

Прошарок представників розумової праці — інженерів, лікарів, адвокатів, економістів — нечисленний.

Релігійні конфесії українців — греко-католики, православні, євангелісти.

Діє культурно-освітня установа «Просвіта». У рамках товариства працюють школи для дітей та дорослих, дитячі садки, мистецькі колективи.

В Аргентині є українські видавництва, виходять щотижнева газета і журнал, ведуть радіопередачі українською мовою. У Буенос-Айресі також відкрито пам’ятник Тарасу Шевченку.

Завдання:

1.Опрацювати матеріал підручника ( стор.182 – 188)

2. Дати письмову відповідь на запитання 6 (стор. 188)

Завдання надіслати : lidiyarudenko789@gmail.com вказати своє прізвище, номер групи, назву предмета і номер уроку

(не на полях!)

21.03.23р. Всесвітня історія. Гр21 Урок №27 Викладач: Руденко Л. Ф.

Щупак І.Я. Всесвітня історія (рівень стандарту) :підручник для 11 класу закладів загальної середньої освіти / І.Я.Щупак. – К.: УОВЦ «Оріон», 2019. – 256с. : іл.,карти.

Тема: Африка у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст..

Переглянути матеріал за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=SEsBbn1_Fjo

Причини занепаду колоніальної системи:

• НТР, розвиток продуктивних сил, поява нових галузей зробили неважливим володіння колоніями з покладами сировини;

• Зростання національної самосвідомості пригноблених народів;

• Демократизація світового співтовариства після Другої світової війни;

• Боротьба двох систем за вплив у колоніях.

Етапи деколонізації:

Результати:

• Формування режимів, що історично були ближчими для народів

• Успіхи розвитку так званих «малих тигрів» (Сінгапур, Гонконг, Тайвань, Південна Корея, Таїланд, Малайзія) та великих «драконів» (КНР, Індонезія, Пакистан)

• Зростання рівня письменності, охорона здоров’я, збільшення тривалості життя, зменшення кількості зубожілого населення.

• Майже десятиразове відставання більшості країн «третього світу» від країн Заходу, проблеми з інтегруванням у сучасний світ.

Основні проблеми африканських країн:

• Зростання залежності від зовнішніх чинників6 кон’юкрури на світових ринках4 кредитів. Закордонних інвестицій

• Низький рівень розвитку інфраструктури

• Збереження загальної неграмотності та низької професійної кваліфікації значної частини населення

• Високий рівень зовнішньої заборгованості

• Поглиблення екологічної кризи

• Збільшення соціальної нерівності, низький рівень доходів більшості населення

• Поширення СНІДу (у деяких країнах кількість інфікованих сягає 75%), різних хвороб, зростання обороту наркотиків і зброї

• Міжплемінні конфлікти, громадянські війни, кризи.

Шляхи розвитку незалежних держав:

Шлях наслідування передових країн Америки та Європи. Що перетворило країни на індустріальні держави світу (Сінгапур. Південна Корея та інші).

Шлях «соціалістичної орієнтації», країни якої після розпаду СРСР та «соціалістичного табору» зазнали великих економічних труднощів (Бенін, Республіка Конго, Замбія та інші).

Шлях «неприєднання» (виник у 1961 р.). прагненням країн, що обрали цей шлях (Індія, Індонезія та інші), було бажання проводити незалежну політику,не допускати диктату та насильства в міжнародних відносинах

Особливості суспільно-політичного життя незалежних держав:

• Етнічно-племінний (три балістичний) клановий характер побудови держструктур.

• Високий рівень корумпованості держапарату

• Особлива роль керівника держави, що проводить політику патерналізму, коливання або в бік диктатури, або в бік популізму

• Загальний антидемократизм влади (багатопартійні системи - рідкісне явище, зазвичай вплив армії)

• Значний (інколи вирішальний) вплив релігії на ідеологічні установки як влади, так і суспільства.

Словничок:

Деколонізація - позбавлення колоніальної залежності; історичний процес надання незалежності та повного суверенітету домініонам, підмандатним територіям, колоніям, що відбувалося, передусім, в Азії та Африці, за допомогою як мирних так і військових засобів.

Апартеїд (мовою африканс - роздільне проживання) - крайня форма расової дискримінації. Означає позбавлення певних груп населення залежно від расової приналежності політичних. Соціально-економічних і громадянських прав аж до територіальної ізоляції.

Трайбалізм - залишки родоплемінного ладу, схильність до культурної, суспільно-політичної відокремленості племен і міжплемінної ворожнечі.

Завдання:

1. Законспектувати наданий матнріал

2.Переглянути матеріал за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=SEsBbn1_Fjo

Завдання надіслати : lidiyarudenko789@gmail.com вказати своє прізвище, номер групи, назву предмета і номер урок

у (не на полях!)

« повернутися