Музей бойової та трудової слави
Невеликою цяточкою позначене на географічній карті нашої держави місто Авдіївка Донецької області.
Авдіївка стала містом у 1957 році. Розташоване місто в 22 км на північ від Донецька і в 3 км від автотраси Донецьк-Харків, на бугристо- рівнинній місцевості, де проходить водоподія між басейнами річок Кальміус, Кринка, Торецьк.
Авдіївка з’єднується залізницею зі станцією Донецьк та Ясинувата. Місто – один із найстаріших населених пунктів Донбасу. Авдіївка заснована у 1778 році.
Авдіївське професійно-технічне училище вже багато років готує кваліфіковані кадри для Авдіївки та інших населених пунктів. Історія училища почалась задовго до того, як в 1969 році воно стало будівельним і було перейменовано в ПТУ №43.
У 1922 році за ініціативою комсомольської організації паровозного депо ст. Авдіївка, яке було засновано 18 травня 1922 року для підготовки робочих кадрів була створена школа фабрично-заводського учнівства (ФЗУ). Школа була дворічною і готувала слюсарів, інструментальників, чергових по станції, товарних касирів.
У 1930 році був перший випуск. Серед випускників був і Косигін Петро Данилович. Він почав працювати слюсарем в депо ст. Авдіївка, зарекомендував себе як раціоналізатор. За енергію і організаційні здібності молодь Авдіївки обрала його своїм лідером. Напередодні війни Косигін П.Д. став секретарем Сталінського обкому комсомолу, під час війни – секретарем підпільного ЦК ЛКСМ. України. Після звільнення Києва від німецько-фашистських загарбників став секретарем ЦК ЛКСМ України.
У 1932 році закінчив ФЗУ Сидельніков Микола Михайлович. Він залишився працювати в училищі майстром, а потім став директором училища.
У 1940р. ФЗУ було реорганізовано в залізничне училище (ЖУ №1), яке стало готувати на базі дворічного навчання слюсарів з ремонту паровозів, помічників машиністів паровозів, бригадирів з ремонту залізниць, провідників вагонів, слюсарів з ремонту вагонів.
В роки Великої Вітчизняної війни з 1941 по 1944 р училище було в евакуації на Уралі (Пермська область), де продовжувало працювати і готувати робітничі кадри.
Евакуацію училища проводив Сидельніков М.М., людина чуйна, мудра, справжній наставник і керівник училища з 20-ти річним стажем. З 1973 р Миколай Михайлович пішов на відпочинок, а в 1990 р його не стало.
Багато випускників училища, отримавши спеціальність продовжували навчання в спеціальних технічних навчальних закладах і повернулися, щоб стати наставниками і справжніми друзями для учнів. Це Тимонов В. Й., Гуляєв А.В., Винниченко Е.Ф., Барташ В. О., Тополенко Р. М.
6 серпня 1969 р за рішенням Ясинуватського міському партії та наказом держкомітету України було відкрито ПТУ № 43 для підготовки будівельних кадрів для Донецької залізниці. Училище готувало 16 професій:
- Столяр; тесляр
- Монтажник; муляр
- Арматурник; електрозварник
- Електромонтер з освітлення і освітлювальних мереж та електрообладнання
- Слюсар-сантехник
- Слюсар-вентиляційник
- Слюсар з ремонту вагонів
- Оглядач вагонів
- Машиніст бульдозера, скрепера
- Маляр; штукатур
- Плиточник-лицювальник
- Електрогазозварник
- Провідник пасажирських вагонів поїздів далекого прямування
- Машиніст баштових кранів
- Машиніст крана автомобільного
- Помічник машиніста тепловоза, електровоза
Для підготовки такої великої кількості професій у учнів виникла потреба в новому навчальному корпусі. І в тому ж 1969 р розпочалося будівництво двох нових триповерхових комплексних будівель, де повинні були розміститися відповідно обладнані майстерні, лабораторії, навчальні кабінети.
У 1972 р розпочалося навчання в новому корпусі, а перед учнями, що приїхали з інших міст відчинив двері новий затишний гуртожиток на 240 місць.
Справжнім другом, майже рідною людиною для мешканців гуртожитку, стала вихователь Дащенко Марія Степанівна. Жили у гуртожитку і діти-сироти, які за її добро і вимогливість платили любов’ю та шаною.
У 1980 р ввели в експлуатацію побутовий корпус, де розташувалась їдальня, актовий зал, приміщення для гурткової роботи, молодіжний центр. Тут проводились вечори відпочинку, дискотеки. У 1983 році були побудовані навчально-виробничі майстерні.
У будівництві корпусів та майстерні брали участь і учні, і робітники нашого училища. Це будівництво було дійсно справжньою практикою для майбутніх будівельників. Щоб прискорити входини влаштовували суботники, і недільники. Відчуття радості переповнювало, коли директор Бортновський Є.В. в урочистій тиші перерізав червону стрічку і всі ввійшли в нову будівлю.
На жаль, зараз, через відсутність опалення, ця будівля не використовується за призначенням і ми поступово втрачаємо те, що будували своїми руками і чому свого часу так раділи.
Колишні ФЗУ, ЖУ № 1 і ПТУ № 69 стали, ніби, музеями нашої трудової слави і ланцюжком, що з’єднує минуле і сьогодення.
7 травня 1995 року урочисто було відкрито музей трудової та бойової слави та історії створення нашого училища. Це вже другий музей. Експонати та матеріали першого музею були віддані в Ясинуватське училище разом з величезною виставкою про героя Радянського союзу Шестакова Льва Львовича.
Шестаков Л.Л. – це колишній учень нашого училища, випускник 1930-1932 років. Зараз матеріали про його життя зібрано заново і оформлені окремою експозицією. Зібрано ще матеріали і про 14 героїв Радянського союзу, вихідців із Авдіївки. Наш музей це історія успіху і тому усі першокурсники свій перший урок проводять в музеї. Зустрічі з ветеранами війни і праці, профорієнтаційна робота дають можливість поповнювати музей новими експонатами і цінними матеріалами.
