українська література
26.10.2020р
УРОК № 15 ІІІ-й курс (гр.1) Українська література.
Тема «Щоденник» - джерело вивчення історії життя письменника, трагічної доби. Правда про український народ, його історію крізь призму авторського бачення й оцінки. Національні та загальнолюдські проблеми, поєднання особистісного виражального начала з публіцистикою
Мета (формувати компетентності): предметні: уміти аналізувати щоденникові записи, знати основні віхи з життєпису автора та історії України, розуміти проблеми, порушені в «Щоденнику»; ключові: вміти логічно висловлювати свої думки; інформаційну: формувати навички самостійної роботи з текстами записів; загальнокультурну: свідоме ставлення до моральності національних та загальнокультурних проблем.
Тип уроку: засвоєння нових знань і формування на їх основі умінь і навичок.
Пригадати і дати відповіді на запитання:
Про кого йде мова у цитатах з твору «Україна в огні»?
1. «Вона не була звичайною дівчиною. Вона була красива і чепурна… Бувало, після роботи, вечорами, вона, як птиця, ну так же багато співала коло хати на все село, так голосно і так прекрасно, як, мабуть, і не снилося ні одній припудреній артистці з орденами».
2. «Цей темний неук не раз ошарашував навіть свого старого вовка-батька одчайдушною своєю рішучістю і брутальною винахідливістю в розправах з ворогами імперії».
3. «Уночі вони знову впали з поїзда на ходу. Вони бігли довго по полю, потім байраками, долинами до лісу. За ними гналися. Вони падали, біжачи, й знову бігли. По них стріляли. Вибившись з сил, вони стали й підняли руки вгору
Кому належать слова?
1. «Яка б ти не була, я вернусь до тебе. Хай ти будеш чорна, і хвора, і понівечена ворогом, хай посивієш ти від горя і сліз, і побіліє твоя коса, … ти зостанешся для мене прекрасною, як і зараз, прекрасна ти»
2. «А, посіпаки! Потяглися, щоб вам добра не було! — закричав раптом.»
3. «Мости, тату, зірвані, плавати не вмієм…»
4. «То була наша внутрішня справа. А зараз Батьківщина гине, Україна!»
Слово вчителя
Свій «Щоденник» О. П. Довженко розпочав вести під час війни. З його сторінок перед нами постає справжній митець, патріот. Як відомо, щоденники належать до епістолярного типу творів. І за життя письменників вони, як правило, не публікуються.
Слово «езотеричний» означає той, що містить внутрішній, глибинний або таємний, прихований зміст:
О. Галич виділяє такі ознаки щоденника:
- відсутність єдиного сюжету,
- спільного ідейного змісту,
- розрізненість, різностильовість записів.
Норма цього жанру — уривчастість оповіді, наявність якоїсь недомовленості.
Особливістю Довженкового «Щоденника» є те, що в цій глибоко особистій речі ми не знаходимо розповіді про власне життя. Тут — роздуми про долю різного народу, про те, як допомогти йому в трагічний час, як застерегти від помилок.
Уперше «Щоденник» опубліковано у 1962 році в «Литературной газете» та журналі «Дніпро». Безперечно, це були записи з вилученням тих текстів, які цензура вважала занадто гострими чи необ'єктивними. «Щоденник» вийшов під спільною обкладинкою «Україна в огні».
Сто п'ятдесят папок Довженкового архіву відкрили лише у 2013 р. Та частина «Щоденників», яка писана в повоєнний час, не менш трагічна, ніж «Щоденник» воєнний.
Чимало записів письменника лягло в основу творів «Україна в огні», «Зачарована Десна», «Поема про море», «Ніч перед боєм», «Повість полум'яних літ».
«Щоденник» засвідчив світоглядну кризу Довженка, пошук виходу з неї і віднайдення його.
Зі сторінок «Щоденника» перед нами постає людина, яка бачила далеко й глибоко. Часто погляди митця розбігалися з офіційною точкою зору. Він засуджував тоталітарну систему, яка виховувала кар'єристів і підлабузників, людей підозрілих і недовірливих, що відмовлялися мислити самостійно. Жити в такій атмосфері творчій, мислячій людині було важко.
Багато розповідей про героїзм народу в роки війни. Автор пише про героїчні вчинки всього народу: від дітей до старих дідів.
Митець роздумував над причинами масового зрадництва.
У «Щоденнику» майстерно поєднано авторське начало з публіцистикою.
? 2. Теорія літератури
Публіцистичність — це властивість за значенням публіцистичний (лат. publicus — суспільний, народний); сукупність ознак творів, у яких порушено актуальні світоглядні, політичні, духовні природоохоронні, етико-соціальні проблеми сучасності. Невід'ємними ознаками публіцистичності є: пафос, чітка авторська позиція; поєднання абстрактно-логічного й конкретно-образного мислення; злиття емоційного начала з раціональним; науковість прагнення всебічно осмислити явища; художня декларативність, полемічність з уявними опонентами, документальна точність факту й художня образнвсть, метафоричність стилю, апеляція до образів-символів, вплив на громадську думку; лірико-публіцистичний висновок; філософський, етико-моральний, людинознавчий зміст. Публіцистичність є ознакою художніх творів, написаних під час війни або за складних політичних обставин (наприклад, у момент проголошення незалежності України) чи всенародної небезпеки й горя (наприклад у рік вибуху на ЧАЕС) на дуже важливі й животрепетні теми. До публіцистичних належать оповідання Довженка «Мати», «На колючому дроті», «Перемога», кіноповісті «Україна в огні» й «Повість полум'яних літ».
Головна тема «Щоденника» — Україна.
Мотив Довженкової філософії представлений у таких аспектах:
1. Україна гине, її майже нема.
2. Кожен крок відступу буде оплачений великою кров'ю.
3. Порятунок українського народу в добрі і милосерді.
4. Український народ позбавлений історії.
5. Роздуми О. П. Довженка про мистецтво.
Аспект 1 «Україна гине. України більше нема»
2 липня 1942 року О. П. Довженко зробив такий запис: «Чи наш народ безсмертний? Чи вмирущий він в конечності своєї долі? Смертний, як і все, що живе. Все йде, все минає. А невмирання наше довге українське, чи ж є воно життя, чи тільки кволе жалюгідне існування.
Нас, кажуть, більше за добру європейську державу. Ми є і нас нема. Де ми?»
Довженкові раптом відкрилася страхітлива істина: винищення українського народу в ХХ столітті йде жахливими темпами й моторошними методами. Кинута на поталу ворогові, Україна добивається, донищується німцями. Вивозять до Німеччини жінок і дівчат, хліб і цукор, вугілля й чорнозем. І нічому обороняти, Червона Армія відступає.
Аспект 2
У Довженка не було сумнівів у перемозі радянської зброї, але він знав, що кожен крок відступу буде оплачено великою кров'ю наступу. І ця кров буде здебільшого українською. Дивовижно глибоким є запис 12 липня 1942 року.
«Чи подивлюсь на пустелі, на кладовища, чи поплачу на руїнах і перелічу мільйони втрат — записує Довженко. — А потім умру від горя, щоб не бачити, як заселятимуть тебе, мати моя Україно, чужими людьми, як каратимуть твоїх недобитків синів і дочок за німецьке ярмо, за німецьких байстрюків, за каторжну працю в Німеччині, за те, що не вмерли вони з голоду і діждалися нашого приходу.
Прокурорів у нас вистачить на всіх, не вистачить учителів, бо загинуть в армії, не вистачить техніків, трактористів, інженерів, агрономів. Вони теж поляжуть у війні, а прокурорів і слідчих вистачить. Всі цілі і здорові, як ведмеді, і досвідчені в холодному своєму фахові. Напрактиковані краще од німців ще з 37-го року».
Щоб правильно зрозуміти Довженка, потрібно прочитати запис від 2 липня 1942 року.
«Якщо й станеться повернення наших людей на Батьківщину, то не на радість і спокій, не на працю, а в засланні і в наругу на все життя по Сибірах та Казахстанах як «німецьким зрадницям», «фашистським слугам», «зрадникам Батьківщини». Які великі страждання! В яку безодню горя впав мій народ і скільки горя ще жде його в майбутньому!»
Аспект 3
Автор «Щоденника» вважає, що порятунок українського народу — в добрі і милосерді. Смертям, моторошним випробуванням, безмірним стражданням мусять бути протиставлені не підозра й зарозуміла пиха, а милосердя й прощення.
Запис 25 травня 1942 року.
«Народу одпущено страждань такою мірою, такою новою небаченою мірою, про яку навіть і не підозрювало людство. Народ український загине в цій війні, товариші патетики. Не озлоблених, темних, жорстоких молодців треба посилати б за військом у трибуналах, а цілителів духовних ран і каліцтв, чутливих і розумних, що знають ціну крихітці добра в лиху годину.
Аспект 4
Наскрізним мотивом Довженкового щоденника є розмірковування про глибоку історичну Кривду.
Український народ позбавлений історії. Її ніхто не знає, бо її страшно знати, бо за таке знання розстріляють. На думку О. П. Довженка, народ силоміць позбавили його історії. Він паралізований духовно.
«Ніхто не хотів вчитися на історичному факультеті, — записує Довженко 1942 року. Посилали в примусовому плані. Професорів заарештували майже щороку, і студенти знали, що таке історія, що історія — це паспорт на загибель».
Як вважає автор, без історії не можна навчитися любити Батьківщину.
Учень зачитує запис від 20 травня 1942 року про те, що наші жінки одружуються з німцями.
«А найстрашніше — що дівчата не знають, що виходячи заміж за німця, вони зраджують Батьківщину. Їх не вчили Батьківщині — їх вчили класовій ворожнечі і боротьбі, їх не учили історії. Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців».
Слово вчителя
У «Щоденнику» є запис, який стосується національної самокритики. Народились ці рядки внаслідок духовної кризи письменника, породженої відступом військ Радянської армії, обставинами особистого життя, втратами.
«… Ми дурний народ і невеликий, ми народ безцвітний, наша немов один до одного непошана, наша відсутність солідарності і взає-мопідтримки, наше наплювательство на свою долю і долю своєї культури абсолютно разючі і об'єктивно абсолютно не викликаючи до себе ні в кого добрих почуттів, бо ми їх не заслуговуємо.
У нас нема справжнього почуття гідності і поняття особистої свободи існує у нас, як щось індивідуальне, анархічне, як поняття волі, а не як народнодержавне розуміння свободи, як усвідомлення необхідності. Ми вічні парубки. А Україна наша — вічна вдова. Ми удовині діти».
Аспект 5 «Роздуми О. П. Довженка про красу»
О. П. Довженко завжди був упевненим у тому, що митець покликаний народом показувати світові велич і красу життя.
Запис 11.12.1943
«Сьогодні записав од матері десять чудесних колядок і п'ять старих пісень. Так було приємно записувати. Просто сльози наверталися од радості чи зворушення. Колядки мати наспівувала. У неї лишився чудесний слух. Вона потонула у спогади дитинства і проспівала мені п'ять пісень улюблених свого батька, а мого діда, ткача Ярмоли, що дуже любив співати було за своїм верстатом…»
30 квітня 1944 року письменник робить такий запис: «Якщо вибирати між красою і правдою, я вибираю красу. У ній більше глибокої істини, ніж у одній голій лише правді. Істинне те, що прекрасне, і коли ми не постигнемо краси, ми ніколи не зрозуміємо правди ні в минулому, ні в сучаснім, ні в майбутньому.
Краса нас всьому вчить. Ця проста істина лишилася, проте не визнаною, особливо ворогами високих мастей і почуттів. Краса — високий учитель. Доказ цьому мистецтво — малярі, скульптори, архітектори, поети. Що б нам лишилося од Риму, од Ренесансу, коли б їх не було. У всьому людському я хочу шукати красу, себто істину».
Слово вчителя
У «Щоденнику» передано перепади настрою автора, його психологічний стан. Звертають на себе увагу ті записи, які стосуються самого автора безпосередньо: «… Я вмру в Москві, так і не побачивши України» Перед смертю я попрошу Сталіна, аби перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю у Києві десь над Дніпром на горі. Пошли, доле, щастя людям на поруйнованій, скривавленій землі! Зникни, ненависть! Щезни, убозтво! Часом мені здається, що я вже вмер і давно лежу в ямі, і кожна звістка з України падає на мої груди, як могильна земля, заступ за заступом, що мене не тільки вже нема, а наче й не було ніколи. Неначе не створювала мене зовсім українська земля п'ятдесят один рік тому, не годувала хлібом і медом, не поїла думками, почуттями, не купала у віруваннях і звичаях нашого народу, не вкладала в мою душу ні своїх гордих героїчних поем, ні любові до себе, ні плачу, коли плакала сама, як удова в неволі.
Так, попросивши один раз хліба поради і одержавши камінь осуду, я, народжений для добра, похитнувсь і мовчки впав, як падає мертвий, і кров моя запеклась і присохла до сивого мого волосся…»
Із записів випливає думка про великий гуманізм автора, його налаштованість на добро, а не на зло чи на ненависть, помсту. Зі «Щоденника» перед нами постає величний образ автора — людини з глибоким мисленням, різносторонньою обдарованістю, яка безмежно любила свій народ і вболівала за нього. Слова Довженка тривожать душу, будять сумління, закликають не повторювати помилок історії.
Запитання:
1. Які риси характеру О. П. Довженка простежуються в його «Щоденнику»?
2. Чи вірить О. Довженко в щасливе майбутнє свого народу (на основі записів «Щоденника»)?
3. У чому полягає трагізм творчої долі митця (на основі «Щоденника»)?
4. Чи порушено в «Щоденнику проблему духовності»?
5. Який висновок можна зробити після опрацювання щоденникових записів О. П. Довженка?
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1. Опрацювати матеріал , основне законспектувати в робочий зошит.
2. Прочитати кіноповість «Зачарована Десна».
26.10.2020р
УРОК № 16 ІІІ-й курс ( гр.1) Українська література.
Тема: Історія написання «Зачарованої Десни», автобіографічна основа, сповідальність оповіді Воєнне лихоліття. Українська література 1940-1950 рр
Мета (формувати компетентності): предметні: уміння аналізувати зміст «Зачарованої Десни», художньо-стильові особливості твору; оперувати поняттями «кіноповість», «автобіографічний твір», «автобіографія», «символізм», «соціалістичний реалізм»; вказувати на риси автобіографічності в кіноповісті; пояснювати особливості композиції, роль пейзажу; ключові: навички пізнавальної діяльності, критичне мислення та вміння оцінювати культурно-мистецькі явища; комунікативну: вміння працювати в колективі, навички спілкування та толерантне ставлення до думок інших; інформаційну: вміння знаходити й систематизувати інформацію з різних джерел для виконання навчальних завдань; загальнокультурну: прагнення до літературної освіти, виховання почуття патріотизму, пошани до митців європейського рівня.
Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.
МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Батьківщина — це місце, де людина народилася, де промовила перше слово, зробила перший крок. І куди б не закинула її доля, їй неодмінно світитиме далеким вогником, сповитим щемним і невситимим спогадом, отой найперший Берег Дитинства.
Особливо боляче буває в чужому краї, коли немає змоги повернутися на Батьківщину. Туга за рідним краєм робить життя на чужині нестерпним.
Довженко теж вигнанець з України. Йому не судилося жити і працювати серед рідних людей і на рідній землі. Пересвідчуємося у цьому, зокрема, коли читаємо один із щоденникових записів О. Довженка, опублікованих нещодавно: «Пишу, розлучений із народом моїм, з матір'ю, з усім, з батьковою могилою, з усім-усім, що любив на світі більш над усе, чому служив, чому радувався. Я ніби навіщував собі недолю в творах. Прощай, Україно. Прощай, рідна, дорога моя земле-мати. Я скоро помру. Умираючи, попрошу вирізати з грудей моїх серце і хоч його одвезти і десь закопати на твоєму лані під твоїм небом. Прийми його. Воно тобі весь вік молилось, не проклинаючи ні однієї з чужих земель». (1.04.1946)
Через усе життя проніс він гарячу любов до краю, де народився, до чарівної річки Десни.
Внутрішній світ О. Довженка дуже багатогранний, що виявилося в малюнках, фільмах, сценаріях, прозі, публіцистиці, листуванні.
Тільки земля України, зрошена кров'ю і потом своїх синів і дочок, могла явити світу такого генія.
«І це міг народ, якого душили поміщики і царі, такого могутнього народити! І це міг вічно замріяний лісостеп такого пружного до звершення дій найтрудніших, завжди поспішаючого, гарячого появити!» — писав П. Тичина.
Сьогодні ми розглянемо автобіографічний твір «Зачарована Десна», у якому тісно переплелись два персонажі: малий Сашко й дорослий митець.
Щоб зрозуміти душу дорослої людини, треба заглянути в чарівний світ її дитинства.
Словникова робота
Автобіографія — це опис свого життя.
Символізм — це алегоричне вираження якого-небудь поняття, ідеї, почуття через літературний твір.
Соціалістичний реалізм — це творчий метод, що склався на початку XX ст., як відображення процесів розвитку художньої культури в добу соціалістичних революцій, як вираження відповідно усвідомленої концепції світу і людини.
В соцреалізмі вбачали «естетичне вираження соціалістично-усвідомленої концепції світу й людини, зумовленою епохою боротьби за встановлення й творення соціалістичного суспільства», тому він був єдиним офіційно дозволеним у Радянському Союзі «творчим методом» літератури і мистецтва.
Автобіографічний твір — літературний жанр: опис власного життєвого шляху на основі спогадів.
Кіноповість — жанр художнього твору, що поєднує ознаки кіно (фрагментарність і динамізм оповіді, багатство асоціативних моментів і зорових вражень, монументальність образів) і повісті (епічність і психологізм, метафоричність і потяг до гіперболи, широкі пейзажні картини та авторські відступи).
Розповідь викладача
«Зачарована Десна» — гімн землі і людям, які зростили і виховали, навчили працювати, любити прекрасне, ненавидіти потворне.
Задум написати цю повість виник ще в роки Великої Вітчизняної війни. Твір писався понад 14 років. Перший запис — фрагмент до кіноповісті з'являється у фронтовому щоденнику Олександра Довженка 5.04.1942 р.
«А вчора, пишучи спогади про дитинство, про хату, про діда, про сінокіс, один собі у маленькій кімнаточці сміявся і плакав. Боже мій, скільки ж прекрасного і дорогого було в моєму житті, що ніколи-ніколи вже не повернеться».
Робота продовжувалася з перервами, і, нарешті, — остаточне редагування і дата: 1942-1955 рр.
Так за рік до смерті, ніби лаштуючись у далеку дорогу, Довженко склав прощальну осанну рідній річці, проголошував чисті, мов сльози, слова, що завжди хвилюють і роблять нас, читачів його, кращими, людянішими; змушують замислитись, пройнятись урочистістю, бо ми торкаємося великої таїни письменника — пізнаємо секрет його творчої сили, відчуваємо далеку мить його народження як митця.
Кого не схвилюють рядки кіноповісті:
«Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим. Так багато дала ти мені подарунків на все життя.
Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м'яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на перекинутому небі, досі, дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах».
«Зачарована Десна» — це твір глибоко філософський, він не тільки про дитинство автора.
Відтворюючи події своїх дитячих років, Довженко розв'язує важливу проблему — проблему формування людини взагалі, її характеру, поглядів на життя. Своїм твором Олександр Довженко ще раз доводить, що дитинство — найщасливіша і водночас найвирішальніша пора в житті кожного.
Тож давайте спробуємо з'ясувати, що, за кіноповістю, є визначальним у формуванні людини як особистості.
З першої сторінки з'являється оповідач, який виступає у двох іпостасях: як автор і як герой твору — малий Сашко. Відповідно, і розповідь має двоплановий характер:
1 план — своєрідне відтворення світу в дитячій свідомості;
2 план — філософські роздуми зрілої людини-митця про суть людського буття, роль дитинства у формуванні особистості.
У цих роздумах І виявляється особа автора філософа-публіциста. Звідси і двоплановість характеру митця і письменника — Довженка. Твір не має чіткого сюжету з послідовним розвитком подій — сюжет двоплановий:
основна сюжетна лінія — це ніби окремі новели (дитинство Сашка, його враження, сцени захоплення навколишнім світом), другий план — ліричні відступи зрілого майстра слова (філософське осмислення художньої творчості, краси людської праці, природи й людини).
1. Як у «Зачарованій Десні» розв'язується проблема природи і людини? Зачитайте уривки з кіноповісті, де описано красу Десни, городу, сіножаті. (Мати, що все саджала; мисливець Тихін, що ніколи не стріляв. Сашко — спостережливий, наділений відчуттям прекрасного: «огірки цвітуть», знав рослини, їх запах, смак. Любив природу. Коли став дорослим, посадив сад, квітник, розвів оранжерею, пасіку)
Недаремно автор назвав зачарованою Десну. Довженко не лише відтворює красу, а й утверджує взаємозв'язок людини і природи як необхідну умову духовності.
2. Та не тільки природа творила Довженка як митця. Хто з дитинства прищеплював йому любов до краси і праці? Як у кіноповісті розв'язується проблема виховання працею? (Образи батька, матері, діда Семена, дядька Самійла, улюблена музика — «клепання коси» — музика праці. «Соромно відпочивати там, де працюють люди». Сашко носив дрова до куреня, розводив вогонь, чистив картоплю. Хлопець засвоїв уроки людяності та доброти)
3. Чого ще навчила Олександра Довженка його сім'я? (Батько поважає талановитих людей, безкорисливо рятує людей. Мати вчила ніжності. Дід Семен вчив мудрості і доброти, був гарним оповідачем)
4. То яку ж роль, на думку автора, відіграє у вихованні дитини сім'я, оточення? (Творила митця не лише тиха, лагідна голуба Десна. А ще його формували як творця рідні батько і мати, і дід Семен, прадід Тарас і весь могутній довженківський рід)
5. Що взяв хлопець з дитинства в далеку мандрівку життя? (Любов до землі рідного краю, його людей; навчився трудитися, поважати людей праці, старших; розуміти і цінувати прекрасне, творити добро. Завдяки чарівній Десні і рідним людям «не втрачав щастя бачити зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах»)
Визначимо тему та ідею твору
Тема: сповнена радощів і смутку щира сповідь письменника про своє дитинство, про кровний зв'язок з народом і рідною землею.
Ідея: заклик любити життя, цінувати і берегти те прекрасне, що робить людину духовно багатою і щасливою. Не забувати, якого ти кореня і що дав тобі твій народ та батьки, бути гідним сином їх.
Отже, патріотизм, любов і повага до батьків, виховання працею, збереження миру на землі, охорона природи — вічні проблеми. Олександр Довженко розв'язує їх з позиції добра, правди, людяності.
Максим Рильський назвав «Зачаровану Десну» задушевною ліричною оповіддю, по вінця напоєною любов'ю до рідного краю, до трудового народу, до України з її великим, але скорботним минулим і з її «великим і радісним майбутнім».
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Опрацювати матеріал підручника (стор. 168 – 177)
Виконати завдання на сторінці 171 – 172.
