Українська література
20.01.21. Урок № 31 Українська література Гр.№23
Українська література (рівень стандарту): підруч. для 10-го класу закл. заг. середн . освіти / О.І.Борзенко, О.В.Лобусова. - Харків: Вид – во «Ранок» , 2018р.
Тема. Михайло Коцюбинський. Життя і творчість, гуманізм світогляду. Жанр новели у творчості М. Коцюбинського. Значення стильового новаторства для української літератури.
І. Викладач: Михайло Михайлович Коцюбинський – відомий український письменник, його називають сонцепоклонником, соняхом. Бо над усе любив сонце, квіти, дітей. Служив звичайним клерком у статистичному відділі Чернігівської управи, на роботу ходив з неодмінною квіткою в бутоньєрці. Він любив життя, людей, землю. Прагнув до прекрасного. Вислови відомих людей підтверджують його доброту, його високе становище та повагу до нього.
Володимир Гнатюк, етнограф: «Квіти- це була його пристрасть і розкіш, і треба було бачити, як його іскрилися і гуляли з утіхи, коли переходив царинкою, засіяною сотками різних квітів. Не міг здержатись, щоб не запитати когось про їхню місцеву назву, яку не раз записував собі, додаючи до неї й ботанічну назву…Високо інтелігентний, умів вести і піддержувати всяку розмову так, що кожний мав задоволення розмовляти з ним. Усе делікатний, старався ніколи нікого нічим не образити… До кожного привітний, скромний, нітрошки не зарозумілий, умів увійти в чуже становище, відчути його, зрозуміти чужу душу. Особливо був чулий на чужий біль…Безкорисний аж до пожертвування, усе робив із внутрішнього переконання, а нічого інтересу… Гарячий патріот, любив свій край і народ над усе, готов був йому віддати всі свої знання, весь свій талант…»
Літературний учень і земляк М.М.Коцюбинського Михайло Стельмах так сказав про літературну спадщину письменника: » Усе, дорогий Михайле Михайловичу, що написане кров’ю Вашого серця, зосталося в пам’яті нашого народу, а слово і краса ім’ям народу увійшли у безсмертя»
Михайло Коцюбинський є одним із найоригінальніших українських прозаїків. Він одним із перших в українській літературі усвідомив потребу її реформаторства в напрямі модерної європейської прози. Михайло Коцюбинський - один з найоригінальніших українських письменників. Він вивів літературу на європейський рівень, урізноманітнив її багатогранними напрямками, у тому числі модернізмом. Саме його творчість вперше в українській літературі увібрала в себе імпресіонізм, глибокий психологізм, елементи експресіонізму, неореалізм та інші трендові течії мистецтва і культури того часу.
Творчість Коцюбинського завжди була предметом суперечок літературних критиків. Деякі дослідники про модернізм Михайла Коцюбинського говорять обережно, називаючи його імпресіоністом у літературі. Сучасник письменника, критик Сергій Єфремов так сказав про нього: «Людина культурна, до найменших подробиць європеєць з голови до п’ят… був справжнім аристократом духа без жодного силування з свого боку…»
1.Народився 17 вересня 1864 у Вінниці. Батько, Михайло Матвійович, працював дрібним службовцем, пив, через т е, що часто змінював роботу. За іншими відомостями батько був людиною доброчесною й працьовитою, але запальною і нестримною, мав від природи неврівноважену вдачу, не міг терпіти утисків начальства і несправедливості, і саме складні стосунки з керівництвом були причиною частої зміни роботи. Мати, Гликерія Максимівна Абаз, дуже любила сина, вкладала в нього всю душу. Невдовзі Коцюбинські мусили залишити Вінницю, переїхали на село, а потім у містечко Бар. Тут Михайла віддали до початкової школи (1875-1876), де він проявив себе старанним учнем. Згодом навчався у духовному училищі у Шаргороді (1876-1880). Тут сталася подія, про яку письменник згадував з деяким гумором, 12 літнім підлітком закохався у 16 річну дівчинку, а щоби привернути її увагу, вирішив стати «великою людиною» і накинувся на книжки. Твори Т. Шевченка та Марка Вовчка справили на нього таке сильне враження, що він і сам захотів стати письменником.
2.1881 – родина Коцюбинських повернулася до Винниці. Через тяжке матеріальне становище сім’ї юнакові не вдалося продовжити навчання: мати осліпла, а згодом помер батько. Відповідальність за родину з 4 осіб лягла на плечі Михайла. У 1886-1889 він заробляв приватними уроками і продовжував самоосвіту, а 1891, склавши екстерном іспит на народного учителя при Вінницькому реальному училищі, працював репетитором. З 1891 року працював домашнім учителем у родині бухгалтера цукрового заводу в с. Лопатинці, де створив низку літературних творів. 1892-1896 працював у складі Одеської філоксерної комісії, яка боролося зі шкідниками винограду на території колишнього Новоросійського генерал-губернаторства. Робота в селах Бессарабської та Таврійської губернії губерній дала йому матеріал для написання циклу «молдовських» і «кримських» оповідань.
3.Улюблені письменники. З особливим захопленням він знайомиться з творчістю Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Генріха Гейне, Миколи Гоголя, Олександра Пушкіна. Готується до вступу в університет. Був знайомий з Іваном Франком, М. Лисенком – який був його кращим другом, також з Василем Стефаником, Оленою Пчілкою, Лесею Українкою та Михайлом Старицьким
4.Улюблені заняття. Квіти- це була його пристрасть і розкіш, і треба було бачити, як його іскрилися і гуляли з утіхи, коли переходив царинкою, засіяною сотками різних квітів. Не міг здержатись, щоб не запитати когось про їхню місцеву назву, яку не раз записував собі, додаючи до неї й ботанічну назву…» Він був вигадливим. Завжди по-дитячому захоплювався красою природи, людьми, кращими проявами людських почуттів, здобутками людського розуму.(Ірина Коцюбинська.Тато.с.87, 95)
5.Громадянська позиція. Займав активну громадянську позицію та самостійницькі ідеї, тому Подільське жандармське управління взяло Коцюбинського на облік. Підтримував зв’язки з учасниками «Братство тарасівців» (1890)-ліберально просвітницькі ідеї. Щотижня у будинку письменника збиралась літературна молодь міста Чернігів, зокрема, відомі у майбутньому письменники Василь Блакитний і Микола Вороний. Під час навчання в Чернігівській духовній семінарії ці суботи часто відвідував Павло Тичина.
6.Початок літературної діяльності. Дебютний літературний твір «Андрій Соловейко, або Вченіє світ, а невченіє тьма» (1884) критика оцінила вельми скептично. Вдруге почав друкуватися в 1890 (львівський дитячий журнал «Дзвінок» опублікував його вірш «Наша хатка»). Це сталося після його поїздки до Львова того ж року. Тут він познайомився з І.Франком, іншими місцевими літераторами та видавцями, налагодив співпрацю з редакціями журналів «Правда», «Зоря», «Дзвінок» та іншими, почав публікувати в них свої твори. Робота в селах Бессарабської та Таврійської губерній дала йому матеріал для написання циклу «молдавських» («Для загального добра», «Пе-Коптьор»),і «кримських» («В путах шайтана», «На камені», «Під мінаретами») оповідань. Після чергових відвідин Галичини народився один із найкращих творів письменника – «Тіні забутих предків». За його сюжетом Сергій Параджанов створив однойменний фільм, який став одним із світових шедеврів.
7.Ще одна заслуга Михайла Коцюбинського – збагачення літературної української мови. Він привніс власні новаторські елементи в стилістику і манеру подачі матеріалу, величезну увагу приділяв словотворчості, часто використовував оригінальні мовні конструкції. І разом з тим все це відбувалося на основі народної мови, гармонійно і навіть природно з нею злилося, навіть, як відзначають літературознавці, часом здавалося, що це сама мова еволюціонує.
8.Соціально-психологічна новела стає провідним жанром малої прози М. Коцюбинського.
У 1906-1912 роках крім другої частини «Fata morgana»письменник створює новели «Сміх», «Він іде» (1906), «Невидимий», «Intermezzo», « В дорозі»(1907). «Personagrata», «Як ми їздили до криниці»(1908), «Дебют»(1909), «Сон», «Лист», (1911), «Подарунок на іменини», «Коні не винні», образки - етюди: «Хвала життю!», «На острові»(1912), а також повість «Тіні забутих предків»(1911).
Під час поїздок на острів Капрі письменник зустрічався з Горьким(російським письменником), взимку 1911-1912 років навіть жив у нього і написав там «Коні не винні» та «Подарунок на іменини». Він вражав сучасників знанням природничих наук. Письменник проникав у таємниці природи через наукову літературу і власні спостереження. Це допомогло йому глибше, по-філософськи сприймати навколишній світ, краще збагнути і точніше відтворити життя людини в органічному зв’язку з усім світом. Природа і людина зливаються у нього в одне ціле, стоять в одному поетично –філософському ряду.
9.Імпресіонізм, який визначив напрям живопису другої половини 19 століття, у літературі став лише стильовим рухом, а згодом позначився на стилі всієї модерністської прози. Назва імпресіонізму походить від картини К. Моне, написаної в1872 р., «Імпресія. Схід сонця». Імпресіоністичне зображення легке, прозоре, просякнуте домінантою якогось суб’єктивного бачення. Стиль зосереджений на зображенні тонких почуттів і емоційних станів, тому він користується посилено детальним описом. Художня мова імпресіонізму спирається на метафоричний епітет і загалом надає перевагу численним означенням. Використовується безліч прийомів, здатних зробити зображення хистким, прозорим. Письменники імпресіоністи не прагнули зображення, відтворення предмета, реалій навколишнього світу. Вони намагалися викликати у глядача чи читача ті ж самі враження, відчуття, що виникли у них при спостереженні з певної точки зору. Імпресіоністи відмовлялися від типізації, від узагальнення. Проголошувалась випадковість. М. Коцюбинський започаткував цілком оригінальний стиль. Порівняно зі сповідальною прозою цей стиль мав нову якість- актуальний хронотоп. За своїми ознаками-часово-просторовою концепцією кольору, концепцією людини, її психодуховності, кутом зору оповідача – цей стиль співвідноситься з європейським психологічним імпресіонізмом, а також імпресіонізмом А. Шніцлера, братів Гонкурів, російським іипресіонізмом
Довідка
Імпресіонізм як творчий метод.
І м п р е с і о н і з м — (від фр. impression - враження) — мистецький напрям, що склався в європейському малярстві, літературі, музиці впродовж останньої третини XIX ст. і далі активно розвивався в перші десятиріччя XX століття. Це було мистецтво передачі безпосередніх вражень від дійсності, які передавались через су б’ є к т и в н і переживання митця.
У творчості деяких українських письменників наявні меншою чи більшою мірою ознаки імпресіонізму. У М. Коцюбинського український імпресіонізм досяг свого вершинного рівня. Це те нове, з чим нам ще не доводилось зустрічатись у літературі. Тому ми повинні докласти певних зусиль, щоб це нове сприйняти і зрозуміти. Григорій Сковорода, наш український мандрівний філософ і письменник, говорив, що нові дороги потребують нових ніг. Нове бачення, нове прочитання творів потребує "нових очей" і "нових вух".
Домашнє завдання.
1. Прочитати за підручником життєпис М. Коцюбинського, зробити тематичні виписки найістотнішого. Стор.126 – 127.
2. Прочитати новелу «Intermezzo».
20.01.21. Урок № 32 – 33 Українська література Гр.№23
Українська література (рівень стандарту): підруч. для 10-го класу закл. заг. середн . освіти / О.І.Борзенко, О.В.Лобусова. - Харків: Вид – во «Ранок» , 2018р.
Тема: Психологічна новела «Intermezzo» з жанровими ознаками «поезії у прозі». Автобіографічна основа. Проблеми душевної рівноваги, повноцінного життя, специфіки творчого процесу. Характеристика дійових осіб
Психологічна новела «Intermezzo» з жанровими ознаками «поезії у прозі».
Інтермецо (іт. intermezzo, від лат. intermedius — що знаходиться посередині, проміжний) — невелика музична п'єса, що розташовується зазвичай всередині циклічного твору і служить для зв'язки між частинами. Для ліричного героя новели Коцюбинського така музична перерва — відпочинок серед полів, серед музики вітру й сонця.
Історія написання
Новела була написана 1908 року, коли письменник жив у Чернігові. Ще були свіжі спогади про події революції 1905–1907 рр. Після її поразки настала «чорна реакція»: після певного розгублення царський уряд повів рішучий контрнаступ, жорстоко розправляючись із учасниками подій 1905 року. Суспільно-політична атмосфера тих днів дуже добре відтворена в листах Коцюбинського. Так, 13 липня 1905 р. він пише В. Гнатюкові: «…Перед кількома днями довелося стояти кілька хвилин перед рушницями козаків, виміреними в публіку, і чекати, що ось-ось ляжеш трупом». За угодою з Вільгельмом II частину армії із західного кордону було перекинуто в глиб країни для придушення селянських повстань. Козакам наказано поводитися з селянами, як з ворогом на окупованій території. Грізна примара «столипінського галстука» нависла над країною. За цих умов частина інтелігенції зневірилася в подальшій боротьбі. Серед неї посилилися ідейні хитання. Дехто вдався до «богобудівництва» і «богошукання» або намагався сховатися за вивіскою «мистецтво для мистецтва».
У суспільстві запанував настрій апатії, втоми. У листах письменник із глибоким сумом відгукується про цей час: «Взагалі переживаємо подлі часи. Суспільність, забита, злякана, втомлена, сидить над розбитим коритом і апатично, без мрій, дивиться на мур, що стоїть перед нею».
Автобіографічна основа новели
Епізод, що ліг в основу новели «Intermezzo», дійсно мав місце в житті М. Коцюбинського. Вкрай виснажений службою, громадською роботою, знесилений хворобою, письменник мріяв про відпустку, тому звертається до знайомих і друзів із проханням прийняти його на літній відпочинок, бо «дуже втомлений — і так хочеться мені спочити серед природи!.. Може б, вдалося мені написати щось серед сільської тиші» (з листа Мамерту Віктемському). В одному з листів, написаних 1908 року, читаємо: «…душа ледве держиться в тілі».
Давній знайомий Коцюбинського Євген Чикаленко запрошує його до себе в маєток у селі Кононівка. Письменник з радістю прийняв запрошення. У листі цього періоду до своєї знайомої О. Аплаксіної Михайло Михайлович зазначає: «С тех пор, как я очутился в полном уединении — чувствую, как я страшно устал душою. Не физическая усталость, а душевная. Не хочеться видеть людей, вести разговоры. Хочется сбросить с себя всю волну людской грязи, которая незаметно заливала твоё сердце, хочется очиститься и отдохнуть». У листах до дружини письменник зізнається: «Погано, що й досі не можу сісти за роботу. Чи то сільське повітря, чи втома, але не хочу писати, думки не йдуть до голови, хоч це мене мучить. Може, таки переможу себе». Через деякий час: «…і знову не хочеться писати». А також: «Людей просто не переношу, а коли, гуляючи, десь бачу людину, то тікаю, щоб не стрітись… Писати почав та й кинув…». Нарешті в листі згадуються ті образи, які згодом стануть дійовими особами твору: «Так полюбив зелені простори, сонце, що мені жалко години, проведеної в хаті». Ці рядки стали свідченням того, що втома відступає, що письменник починає помічати красу природи і вона не залишає його байдужим, він захоплюється нею, він живе повнокровним внутрішнім життям і готовий свої переживання вилити на папір. Прийшов час творити.
За кілька днів до від'їзду з Кононівки письменник починає писати «Intermezzo». Про це дізнаємося з листа дружині від 9 липня 1908 року: «…цілий ранок сидів на човні у болоті, серед комишів, робив студію… близько був до природи, а безлюддя заспокоїло мої нерви». З цих рядків стає зрозуміло, чому автор присвячує новелу саме Кононівським полям.
Дійові особи
Образна система твору передає перебіг складного психологічного процесу, який відбувається в душі головного героя. За допомогою цих образів автор відтворює не стільки події, скільки складну душевну боротьбу.
Образи новели можна поділити на такі групи:
* зорові (ниви у червні, сонце, три білих вівчарки)
* слухові (зозуля, жайворонки)
* алегоричні (моя утома, залізна рука города, людське горе)
Як відомо, письменник ніколи не писав драматичних творів, тому досить дивно було зустріти перелік дійових осіб у підзаголовку твору. Однак ”Intermezzo” – це не драматичний, а все ж таки епічний. Назви «дійових осіб» є символами психодуховних процесів героя, це ключ до розуміння цієї складної образної мови природи, носіями яких виступають дійові особи - ниви у червні, сонце, зозуля, жайворонки. Якщо є дійові особи, то має бути і сцена. А сцена – це душа ліричного героя з її болями і радощами, з утомою і надією, вірою в перемогу світлих ідеалів.
2 Визначити, на які групи можна поділити образи новели за впливом на ліричного героя твору
Висновок
Дві групи образів контрастно протистоять одна одній, умовний конфлікт між ними створює ту багатозначність світу, які й дають уявлення про складні душевні процеси ліричного героя. При зображенні образів автор використовує прийом градації, риторичні запитання, а це, в свою чергу, підсилює експресивність художнього вислову.
Ефект контрасту – основна ознака психологічного імпресіонізму М.Коцюбинського.
Образ сонця є наскрізним у новелі. Сонце не тільки змінює настрій героя, а й, проникаючи глибоко в його душу, надає іншого смислу його існуванню. На початку твору ми спостерігаємо за тим, що герой знаходиться ніби поза реальністю, він не помічає нічого навколо себе, навіть протиставляє себе природі та й самому життю, символом якого і є сонце: «На небі сонце — серед нив я». Поступово сонце витісняє з душі втому та знесилення. Про це свідчать рядки: «Сонце! Я тобі вдячний. Ти сієш у мою душу золотий засів…». Отже, сонце в новелі — це джерело енергії та сили. Фраза «Погаси сонце й засвіти друге на небі» означає остаточне звільнення людської душі від старого, небажаного, від того, що пригнічувало.
Ще один наскрізний образ новели —зозуля, що символізує час.
Тож не дивно, що саме голос зозулі сповіщає про початок нового періоду в житті героя: «Як тільки бричка вкотилася на широкий зелений двір — закувала зозуля. Тоді я раптом почув велику тишу». Час лікує душевні рани. До зозулі-часу звертається ліричний герой із словами: «Твоє журливе «ку-ку» спливало, як сльози по плакучій березі, і змивало мою утому».
Ми бачимо розгортання конфлікту між образами «моя утома» і «сонце». Сонце і життєстверджувальна енергія, яку воно несе, поступово витісняють із душі героя втому.
Інші образи новели поглиблюють цей конфлікт і увиразнюють. Моя утома, залізна рука города, людське горе пов'язані зі смутком, є причиною душевного дискомфорту, стресу, нервовості.
Сонце, ниви у червні, три білих вівчарки, зозуля, жайворонки — образи оптимістичні, світлі.
Розв'язання проблемного питання
У чому полягає особливість змалювання письменником пейзажу в новелі? –
Особливість змалювання письменником пейзажу в новелі в тому, що він передається через сприйняття головного героя. Можна сказати, що природи ми і не бачимо, адже це в душі героя, а не в природі жайворонок грає на арфі полів. Усе, що ми бачимо у творі, пов'язане з переживанням персонажа, його внутрішнім світом, тобто дія відбувається не в природі, а в душі ліричного героя. А дійові особи — це символи його суперечливих почуттів, які викликані не тільки внутрішніми, а й зовнішніми, в першу чергу соціальними, чинниками.
Головний герой новели
Ліричний герой — людина чесна, совіслива, з чутливою душею. Він не може розминутися із людським горем, як би не намагався. Проблеми — соціальні і громадські — невіддільні від його єства. Але настав час, коли сприймати їх він уже не може. Як признається сам: «Моє серце не може більше вмістити. Воно повне ущерть». Перевтома може привести його до психічного захворювання. Складається ситуація, коли персонаж не може бачити людей і вислуховувати їхні проблеми і в той же час не може не бачити і не слухати, він не може бути самотнім, але і спілкуватися він теж не може. Його свідомість вимагає відпочинку. Але ми навіть натяку не бачимо на те, що герой вирішив відмовитися від боротьби. Він потребує коротенького іntermezzo, щоб по його закінченню з новими силами повернутися до виконання своїх суспільних обов'язків.
Відчуття героя, зміни його психологічного стану можемо схематично відобразити таким ланцюжком: утома — стрес — іntermezzo — рівновага — спроможність знову сприймати людське горе. Мабуть, не випадково іntermezzo в цьому ланцюжку займає центральне місце. Людина — часточка природи, тому шукати перепочинку і душевної гармонії повинна тільки в ній. Як бачимо, результатом відпочинку стало повернення сил. Через образи природи, що символізують боротьбу в душі героя, автор показує, як до нього повертається рівновага, спроможність знову сприймати людське горе.
Домашнє завдання.
1. Опрацювати матеріал підручника (стор.128 – 131)
2. Підготуватись до виконання тестів.
