Українська мова

Дата: 13.01.2021 09:37

Кількість переглядів: 979

13.01.2021р. Українська мова. Гр.№11. Урок № 26

Тема: Полемічні прийоми. Аналіз аргументів суперника.

Мета: поглибити знання учнів про полеміку, полемічні прийоми, ознайомити з етикою полемічної майстерності; розвивати навички публічного виступу, мовленнєво-комунікативні вміння, логічне мислення, творчі й організаторські здібності, збагачувати словниковий запас; виховувати самостійність, повагу до рідної мови, її краси та багатства.

Полеміка (грец. ωολεμικ? від ωολ?μιον, «ворожнеча») — стан суперечки, диспут під час обговорення або розв’язування проблем. Разом із цим поняттям використовують дебати і дискусію.

Різновид суперечки, що відрізняється тим, що основні зусилля сторін, які сперечаються, спрямовані на утвердження своєї точки зору з обговорюваного питання. Разом із дискусією полеміка є однією з найбільш поширених форм суперечки. З дискусією її зближує наявність достатньо повної тези, що є предметом розбіжностей, змістовна зв’язність, черговість виступів, деяка обмеженість прийомів, за допомогою яких спростовують прилежну ружну сторону і обґрунтовують власну точку зору.

Разом із тим полеміка суттєво відрізняється від дискусії. Якщо метою дискусії є перш за все пошуки загальної згоди того,що об’єднує різні точки зору, то основне завдання полеміки — ствердження однієї з протилежних позицій (За Н. П. Осиповою, В. Д. Водник, Г. П. Клімовою).

Опрацювати матеріал підручника (стор.199 – 201)

Полемічна майстерніс

«Правила поведінки під час полеміки».

1) намагайтеся зрозуміти опонента, його мотиви, позицію, аргументи;

2) не варто повністю заперечувати правильність думки інших;

3) майте чітку мету полеміки й ідіть до неї в усіх питаннях, аргументах;

4) оцінюйте думки, пропозиції, а не їхніх авторів. Ставтеся з повагою до опонента;

5) намагайтеся чітко, конкретно, ясно аргументувати свою позицію.

Існує кілька способів спростування думки суперника:

- спростовувати тезу;

- критикувати докази;

- показувати неспроможність прикладів.

Але , розкритикувавши докази суперника або довівши неспроможність прикладів, можна тільки зруйнувати докази суперника, а не довести хибність самої тези. Тому найбільш дієвий спосіб — спростування самої тези фактами.

Прочитайте текст. Під час читання випишіть принципи полеміки.

Теорія і методика красномовства розглядає методи ораторської діяльності, що є основним способом зв’язку між оратором і аудиторією, завдяки якому передається і засвоюється інформація, здійснюється вплив на слухачів.

Серед методів і прийомів спілкування з аудиторією важливе місце посідає полеміка ^:— одна з ефективних форм впливу на слухачів, найважливіший засіб їх переконання.

Уміння організовувати полеміку, скеровувати її потребує від оратора великої майстерності, глибоких знань. Гостра полемічна бесіда — найскладніша форма зближення з аудиторією.

Термін «полеміка» походить від давньогрецького слова — войовничий, ворожий. Більш чітке визначення цього поняття можна знайти, наприклад, у енциклопедичному словнику, де зазначається, що полеміка — гостра дискусія стосовно будь-якого суперечливого питання. Це не звичайна суперечка, а таке публічно обговорення, під час якого виникає конфронтація, протистояння, протиборство сторін, ідей і поглядів. Виходячи з цього, полеміку можна визначити як боротьбу принципово протилежних думок щодо того чи іншого питання, тобто публічна суперечка з метою захистити, обстояти свою точку зору і спростувати думку опонента.

З цього визначення випливає, що полеміка відрізняється від дискусії, диспуту саме своєю цілеспрямованістю. Учасники дискусії, диспуту, зіставляючи суперечливі судження, намагаються дійти єдиної думки, знайти загальне рішення, установити істину. Мета полеміки інша — потрібно здобути перемогу над опонентом, відстояти і затвердити власну позицію. Полеміка — це наука і мистецтво переконувати. Вона вчить стверджувати думки аргументованими, переконливими і безперечними науковими доказами. Отже, мета полеміки — досягнення істини чи її перевірка.

Як слід вести полеміку, щоб вона була корисною і продуктивною? Насамперед необхідно опанувати деякі принципи полеміки. Один із принципів ведення полеміки — це чесність і принциповість під час полеміки. Перед тим як спростувати погляди опонента, потрібно точно і чітко сформулювати позицію, згідно з якою полемізують. Визначеність предмета суперечки і вихідних позицій — одна з основних вимог до полеміки. У жодному разі не можна перекручувати позицію опонента. Цим оратор підриває довіру до власної позиції в слухачів. Потрібно виявити дійсні й істинні положення опонента і вміти критикувати їх.

Важливого значення набуває і принцип використання емоцій у полеміці. Певна річ, без людських емоцій ніколи не було, нема і не може бути пошуку істини. Не можна вести полеміку без емоційного, суб’єктивного ставлення до питань, що обговорюються. Проте не слід перебувати в полоні емоцій, тобто давати перевагу почуттям над розумом.

Характерний принцип полеміки — виявлення невідповідностей і суперечностей у поглядах опонента, однобічності його позицій. Зрозуміло, воно потребує опанування діалектичної і формальної логіки, наявності високої культури мислення. Якщо оратор глибоко й до кінця переконаний в істинності своєї позиції (а інакше немає сенсу її відстоювати), належить розкрити хибність позицій опонента: продемонструвати слухачам, чому вона помилково здається їм правильною, привабливою; висвітлити, унаслідок яких лавірувань опонент зміг зробити свою позицію зовні переконливою і логічною. Відомо, що істина потребує не декларування, а доказу. Не роблячи екскурсу в логіку, можна висловити низку міркувань про застосування різних способів аргументації.

У дискусії з малопідготовленою аудиторією, мабуть, доречно застосувати метод індукції, тобто спочатку висунути тезу, а потім на переконливих прикладах довести її істинність.

Для підготовленої аудиторії доцільніше використовувати метод дедукції.

Існує й третій спосіб доказу — аналогія, яка відрізняється особливою наочністю. Вона дозволяє доступно пояснити, довести надто складні положення, активізує увагу слухачів і підвищує переконливість мови.

Важливим принципом ведення полеміки є також уміле використання гумору, іронії, сарказму, сатири. Висміювання опонента — прийнятний захід у ході полемічної бесіди. Однак його застосування потребує дотримання певних вимог.

По-перше, ніяким гумором, ніякою іронією, жодним сарказмом не можна підміняти логічну критику й розкриття позицій опонента. У полеміці сарказм, гумор, жарт над суперечником повинні вживатися в поєднанні, у сукупності з усіма іншими заходами розкриття й критики позиції опонента.

Пo-друге, як у ході полеміки в цілому, так і у використанні гумору необхідна тактовність. До гумору слід удаватися тактовно, не торкаючись гідності особистості.

Перелічені принципи є обов’язковими під час ведення будь-якої полеміки, але це зовсім не означає, що ними вичерпуються всі поради й твердження. Щоразу полеміка вимагає, звичайна річ, своїх особливих засобів, своєї методики ведення (За Н. П. Осиповою, В. Д. Водник, Г. П. Клімовою).

Домашнє завдання:

Написати твір-мініатюру про правила полеміки, розкрити зміст народного прислів’я «Спершу розсуди, а потім засуди».

Використано фрагменти https://subject.com.ua/lesson/mova/11klas/21.html

13.01.2021р. Українська мова. Гр.№11. Урок № 27

Мета: Мистецтво відповідати на запитання.

Формулювання запитань суперникові

Перегляньте відеоурок

https://www.youtube.com/watch?v= -w4xOYWotzU

Щоб розраховувати на успіх у полеміці, потрібно також мати чітке уявлення про логічну

структуру і види запитань та відповідей, про специфіку їх застосування в суперечці.

Відомо, що проблеми формулюються у вигляді запитань. Усі запитання щодо їх логічної структури і ролі можна віднести до двох видів.

Перший вид — це запитання, що уточнюють, або закриті запитання, які спрямовані на з’ясування істинності чи хибності висловленого в них судження. Граматичною ознакою закритих запитань є наявність у реченні частки «чи»: «Чи правильно, що...?». Оскільки в запитанні цього виду вже міститься судження, яке цікавить, то пошук відповіді завжди обмежений двома альтернативами: «так» чи «ні». Вони ведуть до створення напруженої атмосфери в бесіді, оскільки різко звужують «простір і для маневру» у співрозмоника. Такі запитання можна застосувати разом з чітко визначеною метою. Ці запитання спрямовують думки співрозмовника в одному, установленому нами напрямку і націлені безпосередньо на прийняття рішення.

Закриті запитання мають значний вплив і добре заміняють усі констатації і ствердження.

У цьому плані найбільш вражаючі є так звані двійні закриті запитання,наприклад: «Чи слідпризначити нашу зустріч вже на цей тиждень, чи перенесемо її на наступний?» Така форма запитання пропонує співрозмовнику і третю можливість —довгу відстрочку. У постановці подібних питань криється небезпека, що в співрозмовника складається враження, мовби його допитують, центр навантаження бесіди зміщується в наш бік, а співбесідник не має можливості висловлювати розширену думку.

Закриті запитання рекомендується ставити не тоді, коли нам потрібно отримати інформацію, а тільки в тих випадках, коли хочемо прискорити отримання згоди чи підтвердження раніше досягнутої домовленості (наприклад: «Чи згодні Ви, що ...?»).

Другий вид — запитання, що заповнюють прогалини знань, або відкриті запитання.Вони спрямовані на з’ясування нових властивостей і якостей предметів та явищ, які цікавлять слухачів. Граматична ознака таких запитань міститься в наявності в них запитальних слів: хто, що, де, коли, як і т. ін. На ці питання неможливо відповісти «так» чи «ні», вони потребують пояснення. Вони містять слова «що», «хто», «як», «скільки», «чому». Приклади таких запитань:

· Яка Ваша думка з цього питання?

· Яким чином Ви дійшли такого висновку?

· Чому Ви вважаєте, що...?

За допомогою такого типу запитань мета передачі інформації реалізується більш вільно, ніж у закритих запитаннях, оскільки ми дали нашому співрозмовнику можливість маневрування і підготували до розширеного виступу.У цій ситуації ми втрачаємо ініціативу, а також послідовність розвитку теми, бо бесіда може повернути в русло інтересів і проблем співрозмовника. Небезпека полягає також у тому, що можна взагалі втратити контроль над ходом бесіди.

Щоб розширити рамки і забезпечити безперервність відкритого діалогу, можна використовувати

Дзеркальне запитання

. Воно полягає в повторенні із запитальною інтонацією частини ствердження, яке тільки що було виголошено співрозмовником, щоб примусити його побачити своє ствердження з іншого боку і продовжити свою розповідь.

Дзеркальне запитання дозволяє створювати в бесіді нові елементи, що надають діалогу достеменний сенс, не вступаючи в протиріччя зі співрозмовником. Це дає кращі результати, ніж круговорот питань «чому?», які зазвичай викликають захисні реакції, пошуки надуманої причинності, чергування обвинувачень і самовиправдовувань і в результаті призводять до конфлікту.

Риторичні запитання

. Це запитання, відповідь на які очевидна для всіх присутніх. Їх мета — активізувати аудиторію, указати на нерозв’язані проблеми чи забезпечити підтримку нашої позиції з боку учасників бесіди шляхом мовчазної згоди.

Переломні питання

. Вони підтримують бесіду в чітко встановленому напрямку або ж порушують цілий комплекс нових проблем. Якщо співрозмовник коректно і змістовно відповідає на такі питання, то відповід

і зазвичай дозволяють виявити слабкі місця його позиції. Наведемо приклади: «Як Ви уявляєте собі...?», «Як Ви вважаєте, чи потрібно радикально змінювати.?», «Як насправді у Вас справи з.?».

Подібні питання ставлять у тих випадках, коли вже отримали досить інформації з однієї проблеми і хочуть переключитися на іншу або ж коли відчули опір співрозмовника й намагаються обійти складні місця. Небезпека в цих ситуаціях полягає в порушенні рівноваги між співбесідниками. За наполегливого використання таких запитань співрозмовник може підвести їх до закритих відповідей «так» чи «ні».

Запитання для обмірковування.

Вони спонукають співбесідника розмірковувати, ретельно аналізувати і коментувати те, що було складно. Прикладами є такі запитання: «Чи правильно я зрозумів Ваше повідомлення про те, що.?», «Чи вважаєте Ви, що.?». Мета цих питань — створити атмосферу взаєморозуміння, це часто дозволяє досягнути проміжних результатів.

Зрозуміло, що застосування техніки опитування можливо тоді, коли нам потрібно отримати від співрозмовника професійну інформацію і коли наша мета полягає в тому, щоб краще пізнати і зрозуміти його. Окрім того, за допомогою запитань ми максимально активізуємо співрозмовника, надаємо йому можливості самоутвердитися, чим поллегшуємо вирішення свого завдання

Завдання: