Гібридна війна проти України: історія, інструменти, технології
Вебліографічний список
Як показує українська практика, «гібридна» війна загрожує насамперед слабким країнам, нездатним протистояти гібридним загрозам з боку країн, які мають значно вищий військовий та економічний потенціал. Відповідно, дієвим засобом протидії «гібридним» загрозам є побудова ефективних державних інституцій, здатних гарантувати безпеку, права і свободи громадян та представляти інтереси суспільства.
Трюхан В., голова правління ГО
«Європейський Рух України»
Шість років тому, в лютому 2014 р., розпочалася російсько-українська війна. Російська Федерація, порушуючи норми та принципи міжнародного права, двосторонні та багатосторонні угоди, анексувала Автономну Республіку Крим і Севастополь, окупувала окремі райони Донецької та Луганської областей.
За останніми даними управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ ООН) за весь період збройного протистояння з 14 квітня 2014 р. до 31 березня 2020 р. його жертвами стали близько 41–44 тис. осіб. За 6 років війни загинуло від 13 до 13,2 тис. осіб, з них близько 4 тис. 100 українських військовослужбовців та 5 тис. 650 членів озброєних груп. УВКПЛ ООН зафіксувало 3 тис. 55 випадків загибелі цивільних осіб: 1 тис. 814 чоловіків, 1 тис. 57 жінок, 98 хлопців, 49 дівчат і 37 дорослих, стать яких невідома. До сумного списку загиблих цивільних увійшли 298 пасажирів та екіпаж «Боїнга» рейсу MH17 «Малайзійських авіаліній», який був збитий російською ракетою «Бук» 17 липня 2014 р. у небі над Донбасом на шляху від Амстердама до Куала-Лумпура.
Більш повну інформацію про жертви війни можна знайти за е-адресою: https://www.slovoidilo.ua/2020/04/14/infografika/bezpeka/shosta-richnycya-pochatku-ato-cyfry-fakty
Сьогодні російсько-українська війна триває. Її називають «гібридною», аргументуючи тим, що Росія використала раніше невідомі способи та методи. Проте на думку українських істориків практично всі її інструменти (спроба закріплення свого впливу на українських теренах через підтримку лояльних українських політичних середовищ, внутрішньополітичний розкол українського суспільства засобами пропаганди, відкрите військове втручання, намагання представити агресію як внутрішній громадянський конфлікт) випробовувала російська влада ще з ХVІІ–ХVІІІ ст. Найбільш яскраво подібний сценарій застосували більшовики проти Української Народної Республіки під час Української революції 1917–1921 рр.
Відділом наукової інформації та бібліографії підготовлено анотований вебліографічний список до якого відібрано наукові розвідки сучасних українських дослідників за останні кілька років, що всебічно розглядають проблему гібридної війни, яку вкотре розпочала Росія проти України. Знаковим є те, що сьогодні науковцями приділяється значна увага висвітленню питання гібридної війни, її інструментам, технологіям, способам та методам. Корисним є той факт, що дослідники не лише аналізують слабкі позиції України у цій війні, а й пропонують варіанти ефективної протидії викликам гібридної війни.
Барна, О. С. Інформаційний простір України як чинник суспільної консолідації в умовах гібридної війни [Електронний ресурс] / О. С. Барна // Держава і право. Юридичні і політичні науки. – 2019. – Вип. 86. – С. 365–376.
Процеси суспільної консолідації в Україні нині значно уповільнені, дезінтеграційні явища не подолані, майнове розшарування суспільства демонструє кричущі факти несправедливості, а результати національних виборів щоразу підтверджують відмінності у політичних преференціях різних регіонів. Усі зазначені проблеми значною мірою є наслідком тривалої і цілеспрямованої імперської політики Російської Федерації щодо України. Комплекс усіх можливих способів захоплення чужих територій, що дістав назву «гібридна війна», повною мірою відчула на собі Україна. Найважливішим полем боротьби за свідомість громадян став інформаційний простір. Гібридна війна розгорнута на усіх можливих напрямках. Це не лише інформаційна війна, а одночасно й економічна, репутаційна, смислова, людська. На неї працюють всі, хто має вплив на населення: актори, співаки, письменники, режисери. Військові дії задають лише тло для більш масштабної війни в людському розумі. Вивчення особливостей інформаційного простору України в умовах гібридної війни є актуальним і тому, що розуміння природи національної єдності, солідарності має сприяти виробленню підходів до подолання бідності й політичної поляризації суспільства, знаходженню шляхів зменшення регіональних відмінностей тощо.
Бокоч, В. М. Релігія в гібридній війні на Сході України [Електронний ресурс] / В. М. Бокоч // Вісн. Нац. техн. ун-ту України «Київський політехнічний інститут». Політологія. Соціологія. Право. – 2017. – № 1/2. – С. 27–31.
Автор зазначає, що до конфлікту на Донбасі з самого його початку безпосередньо причетною була Російська православна церква, особисто її глава патріарх Кирило. Слідом за кремлівськими пропагандистами збройна агресія Росії проти України була оголошена ним «громадянською війною». Намагаючись перенести боротьбу України за свою незалежність і територіальну цілісність у міжконфесійну площину, він звернувся до Глав усіх Помісних православних церков світу, впливових міжнародних організацій: ООН, ОБСЄ та Ради Європи. У своєму зверненні він звинуватив Українську православну церкву Київського патріархату та Українську греко-католицьку церкву (називаючи їх не інакше як «розкольниками» і «уніатами») у здійсненні ними прямої агресії проти канонічної Української православної церкви з метою «захоплення православних святинь і викорінення православ’я з території України», а також залякував світове православ’я, що в разі приходу «гонителів» до влади «православні будуть примушуватися до відмови від своєї віри і піддаватися жорстокій дискримінації». Автор, на основі аналізу становища різних конфесій на окупованих територіях Донбасу доводить, що релігійна політика в самопроголошених республіках спрямована на утвердження православ’я Московського патріархату й утиски та переслідування інших релігій, які перебувають на проукраїнських позиціях.
Буричка, Р. «Споживання інформації» у сучасному українському місті під час війни: інформаційний «розрив» між Сходом та Заходом [Електронний ресурс] / Р. Буричка // Соціологічні студії. – 2016. – № 2. – С. 6–9.
Розглядаючи поняття «споживання інформації» як процес її пошуку, отримання крізь призму каналів засвоєння та певні типи реакцій на неї як складник гібридної війни на Сході України в межах парадигми символічного інтеракціонізму, автор виявив й описаав особливості інформаційної «взаємодії» населення міст Сходу та Заходу України в символічному вимірі. Визначено, що «розквіту» інформаційної війни сприяло існування недержавних проросійських ЗМІ, обмеження сепаратистами доступу до українських ЗМІ, подання ворогом інформації як єдиної об’єктивної. Особливостями споживання інформації є неоднаковий доступ до її джерел, монополізація ЗМІ та подання проросійської позиції як єдино правильної на Сході країни. Обмеження ЗМІ місцевою «владою» на Сході призвело до поділу між населенням Східного й Західного регіонів на «ми» та «вони». Це й виявляє інформаційний «розрив» між жителями цих регіонів. Як висновок, «примирення» потрібно шукати у вивченні методів інформаційної війни і якісній протидії їм, і самі ж ЗМІ можуть примирити всі частини населення країни.
«Гібридна» війна Росії – виклик і загроза для Європи [Електронний ресурс] / Укр. центр екон. і політ. дослідж. ім. Олександра Разумкова. – Київ, 2016. – 91 с.
Агресія Росії проти України, яка розпочалась в лютому 2014 р. з анексії Криму та триває нині на Донбасі, виявила критичну вразливість західного світу до силової «гібридної» політики Кремля. Західний світ поки що не сформував адекватних і ефективних засобів, механізмів і політик протистояння російській гібридній експансії. В рамках гібридної агресії російська сторона використовує розвідувально-шпигунську діяльність, технології дискредитації державних структур країн, здійснюється підтримка праворадикальних, націоналістичних, популістських рухів, які продукують у суспільствах країн ЄС антинатовські і антиамериканські настрої, триває адресна робота у середовищі «співвітчизників» тощо. В країнах Європи формуються мережі лояльних до Росії політичних, громадських організацій, ЗМІ тощо. Водночас, використовується і «силова складова» гібридного впливу – за останні роки почастішали випадки «воєнного тестування» системи оборони НАТО – створення провокації у повітряному і морському просторі Європи з боку Збройних сил Росії.
Російська агресія завдала Україні безпрецедентних людських, територіальних, економічних втрат і з усього модельного ряду міждержавних відносин (не говорячи про війну як таку) залишила Україні на тривалий період лише формат конфронтаційного співіснування з Росією – обмеженого, вимушеного, холодного – в залежності від поточної ситуації. Російсько-українська «гібридна» війна не є локальним, периферійним конфліктом. Агресія Кремля несе не лише загрозу державності України, її суверенітету, а й єдності ЄС, загалом політичному устрою Європи. Тому вкрай важливим є пошук адекватних, ефективних відповідей, формування спільної політики протистояння російській експансії.
Ділай, А. Війна за Україну: від інформаційних операцій до прямого вторгнення [Електронний ресурс] / А. Ділай // Вісн. Львів. ун-ту. Серія : Журналістика. – 2019. – Вип. 45. – С. 13–20.
Розглядаються проблеми інформаційного протистояння України в умовах глобалізації, а також через призму проведення Операції об’єднаних сил як нового виклику інформаційній безпеці світу. Розвитку конфлікту багато в чому сприяють саме засоби масової комунікації, які, маніпулюючи думками аудиторії та пропагуючи певні ідеали, зумовлюють виникнення реакції своєї аудиторії, яка в подальшому й впливає на перебіг конфліктної ситуації. По суті, сучасна боротьба держави за власну незалежність – це свого роду й інформаційна боротьба, яка здійснюється в таких формах:
- інформаційної розвідки – пошуку, збору, обробки та аналізу інформації про інформаційні ризики і загрози;
- планування інформаційних заходів тактичного (локального, внутрішньо-українського), оперативного (що зачіпає країни-сусіди держави) і стратегічного (спільно з державами, які впливають на розвиток геополітики) рівнів;
- проведення заходів інформаційного характеру (інформаційних операцій, дій, акцій) в цілях реалізації завдань внутрішньої і зовнішньої політики держави;
- оцінки ефективності інформаційних заходів – визначення рівня досягнення успіху
Дрогомирецька, В. К. Співробітництво України з міжнародними організаціями у формуванні Європейської безпеки в умовах «гібридної війни» на Сході України [Електронний ресурс] / В. К. Дрогомирецька // Прикарпат. вісн. НТШ. Думка. – 2018. – № 5. – С. 195–200.
Інструментами геополітичної боротьби в сучасному світі стали гібридні війни, інформаційні війни, психологічні війни. На даний час саме ці інструменти геополітичної боротьби набирають найбільшої популярності. Саме ці інструменти і представляють виняткову небезпеку для сучасних націй-держав.
З початку збройного конфлікту на Сході України загинули понад 10,3 тисяч людей. Про це йдеться у доповіді управління верховного комісара Організації Об’єднаних націй з прав людини. За період з 14 квітня 2014 р. по 15 листопада 2017 р. зафіксовано 35 081 жертв – 10 303 загиблих і 24 778 поранених. Мова йде про військовослужбовців, цивільних та членів збройних угрупувань. За даними ООН, за цей період на Донбасі загинули 2 523 цивільних – 1 399 чоловіків, 837 жінок, 91 хлопчик, 47 дівчаток та 149 дорослих, чию стать не встановлено. Організація нагадує, що 298 цивільних, у тому числі 80 дітей, загинули в результаті аварії рейсу МН17 у липні 2014 р. Близько 7–9 тис. мирних жителів отримали поранення через бойові дії.
Косогов, О. М. Завдання захисту національного інформаційного простору за досвідом ведення гібридної війни РФ на Сході України [Електронний ресурс] / О. М. Косогов, А. О. Сірик // Системи озброєння і військова техніка. – 2017. – № 1. – С. 38–41.
Специфіка дій Російської Федерації (РФ) в гібридній війні, яка, поєднуючи мілітарні, квазімілітарні, дипломатичні, інформаційні, економічні засоби, не гребуючи ядерним шантажем, яскраво демонструє намагання досягти в Україні та в інших країнах світу власних, не завжди зрозумілих міжнародній спільноті політичних цілей. Гібридний інформаційно-медійний характер російської агресії вже станом на 2014 рік повною мірою виявив неприпустимо слабкі позиції України в забезпеченні власної інформаційної безпеки, зокрема:
1) критична кількість медіа, які перебуваючи в інформаційному просторі України, порушують її закони та загрожують її національній безпеці;
2) недостатньо захищений від неліцензованих трансляцій вітчизняний телерадіопростір, стабільне технічне покриття якого й досі є значно меншим за територію держави (навіть без урахування окупованих районів);
3) неадекватна вимогам часу система нормативно–правового та інституційного забезпечення розвитку інформаційної сфери, зокрема, відсутність концептуальної державної політики інформаційної безпеки;
4) недостатньо фахова, слабко організована й надто залежна від власників ЗМІ журналістська спільнота;
5) брак дієвих інституцій та механізмів оперативного реагування на інформаційні загрози як технічного, так і психологічного характеру.
Кресіна, І. О. Особливості застосування країною-агресором інформаційних технологій у гібридній війні [Електронний ресурс] / І. О. Кресіна, В. М. Тарасюк // Держава і право. Серія: Політичні науки. – 2018. – Вип. 81. – С. 27–41.
Розглянуто значення інформаційних технологій у гібридній війні на прикладі протистояння між Росією та Україною, сферу їх застосування та інструментарій, а також чинники «ефективності» антиукраїнської пропаганди. Інформаційні технології, як найефективніший засіб масової маніпуляції суспільною свідомістю, мають у своєму арсеналі вельми широкий набір інструментів і методів, які врешті-решт зводяться до пропаганди й дезінформації з метою дискредитації, ескалації, дестабілізації й формування потрібних наративів у свідомості тих чи інших соціальних груп. До переліку найбільш популярних та ефективних інструментів інформаційних технологій, які застосовує проти України Російська Федерація, автори відносить:
– кінофільми – формують образи героїв, популяризують акторів, створюють ціннісні орієнтири та впливають на сприйняття тих чи інших історичних подій;
– телесеріали – «мильні опери», щоб утримати глядача перед екраном телевізора режисери наповнюють емоційним змістом, який, аналогічно кінофільмам, покликаний формувати світоглядні наративи протягом більш тривалого часу, ніж кінофільми; саме кіносеріальна продукція покликана підтримувати вогник ностальгії за «щасливим життям» у СРСР;
– передачі та новинні сюжети на ТБ – розбавлення хронік подій «джинсою» створює ілюзію об’єктивності телевізійних новин та передач, особливо серед глядачів, що виховувалися на радянських принципах пропаганди, де телебачення позиціонувалося як голос влади;
– пости у Facebook та на каналах Telegram, відеоматеріали на YouTube та Instagram – аудіо-візуальна інформація найбільш приваблива й легка для сприйняття широкому колу користувачів соціальних мереж, а авторитет лідерів думок, відсутність цензури та величезний неконтрольований потік інформації значно краще сприяють поширенню шейків, ніж, наприклад, засобами традиційних ЗМІ; – політична реклама (на ТБ, в Інтернеті, зовнішня) – створення штучного переконання у популярності того чи іншого суб’єкта реклами: чим більше якогось обличчя/ТМ/слогана ми бачимо, тим більш упізнаваним вони стають;
– вірусні повідомлення в Інтернет месенджерах Viber/ WhatsApp/Telegram/Messenger – один з найефективніших способів поширення паніки з огляду на те, що більшість користувачів сприймає месенджери як персональний інструмент комунікації, особистий інформаційний простір, незалежний від уряду чи ЗМІ;
– ефірні та Інтернет-радіопередачі – завдяки особливостям людської поведінки короткочасні новинні та рекламні повідомлення у проміжках між розважальним контентом краще закарбовуються у пам’яті слухача.
Крутій, В. О. Витоки гібридних війн: досвід ХХ століття [Електронний ресурс] / В. О. Крутій // Держава і право. Серія: Політичні науки. – 2017. – Вип. 77. – С. 148–158.
Витоки гібридних війн слід шукати в історичному минулому, іноді досить далекому. Не буде перебільшенням вказати, що більшість воєнних операцій вторгнення, окупації, захоплення нової території, розбудови імперій в усі історичні епохи як правило викликали спротив місцевого населення, форми якого могли бути досить розгалуженими та не вписуватись у традиційні схеми поведінки переможеного суб’єкта. Останнє твердження однаковою мірою стосується подій Стародавнього світу, періоду Середньовіччя та Нових часів. Головною тенденцією розвитку систем міждержавної взаємодії в умовах Новітнього часу стало доповнення бойових форм впливу на іншу державу їх небойовими аналогами. Інтеграція перших та других в єдину наступальну конструкцію мовою сучасності визначається як гібридна війна. Автором детально проаналізовано витоки гібридних війн ХХ ст., які набули досконалих форм та активно застосовуються в сучасних умовах комбінованої (гібридної) боротьби соціально-політичних суб’єктів на міжнародній арені, зокрема: політичні, ідейно-пропагандистські, науково-технологічні, мас-медійні, воєнні, збройно-комерційні, культурні, морально-віктимні, конфесійні, спортивно-конфронтаційні, спеціальні. Минуле століття стало періодом кількісного накопичення та якісного удосконалення подібних способів, їх оптимального комбінування у воєнно-політичній практиці. Каталізаторами процесу апробації небойових способів впливу на противника з метою досягнення політично значних результатів послідовно стали Перша, Друга світові війни й особливо – Холодна війна, результатом якої стали розпад СРСР та демонтаж світової системи соціалізму без масштабного застосування збройних засобів в американо-радянській війні, яка в «гарячому» вигляді не відбулася. Гібридні війни ХХІ ст., вимушеним учасником яких у контексті ініційованої Кремлем реставрації російського імперіалізму стала й Україна, мають об’єктивні витоки в історичному минулому.
Курило, В. С. Інформаційна агресія в контексті гібридної війни на Сході України [Електронний ресурс] / В. С. Курило, С. В. Савченко // Education and pedagogical sciences. – 2017. – № 2. – С. 5–13.
Метою статті є розкриття сутності і прийомів інформаційної агресії Росії проти України в контексті гібридної війни на Донбасі. Розкриваючи мету, автори намагалися відповісти на питання: що таке гібридна війна і яке місце в ній відведено інформаційній агресії; якими прийомами психологічного впливу на людину користується ворог, здійснюючи інформаційну агресію й перетворюючи її на жертву; що можна протиставити інформаційній агресії та сформувати в людей «імунітет» щодо брудних інформаційних атак.
Дослідники наводять загальноприйняті трактування гібридної війни. За думкою вчених, гібридна війна – це війна із поєднанням принципово різних типів і способів ведення війни, які скоординовано застосовуються задля досягнення спільних цілей. Типовими компонентами гібридної війни є застосування:
– класичних прийомів ведення війни з використанням збройних сил, військової техніки та ін.;
– нерегулярних збройних формувань – так званих повстанців, терористів, ополченців, бойовиків, «зелених чоловічків», партизан та ін.;
– інформаційної пропаганди.
При цьому країна-агресор залишається публічно непричетною до розв’язаного конфлікту.
Глибинною сутністю інформаційної агресії є ідентоцид, тобто знищення та доведення національної – державної – громадянської ідентичності країни-суперника до такого стану, коли про нього можна сказати одне – ворог; переконання частини народу країни, а в ідеалі й частини народу супротивника в злих намірах іншої частини щодо своїх.
Левантович, О. Гібридні війни ХХІ століття: нові виклики для медіапростору [Електронний ресурс] / О. Левантович // Вісн. Львів. ун-ту. Серія: Журналістика. – 2019. – Вип. 45. – С. 52–59.
Яскравим прикладом сучасної «гібридної війни» є російсько-українська війна на Сході України, що розпочалася у 2014 р. і триває досі, перерісши у перманентний стан. Спершу події на Євромайдані, початок Революції Гідності, далі – анексія Криму, розвиток воєнних дій на Донбасі і створення лжеутворень так званих «ДНР» та «ЛНР». Мета Росії очевидна: підірвати структуру управління України, інфраструктуру, посіяти хаос та дестабілізацію. Але все розпочалось не з класичного плану прямих воєнних дій, а з інформаційного протистояння, пропаганди через ЗМІ. У випадку з Кримом та Донбасом, на думку британських експертів, спершу відбулись такі інформаційні втручання з боку Росії: «створення у «російських співвітчизників» т. зв. м’якої лояльності до Росії через акцентування культурних, мовних та ідеологічних зв’язків та поширення страху, що їхні уряди почнуть працювати проти них?». У випадку російсько-української війни йдеться не лише про ворожу пропаганду, а про так звану «війну смислів» з метою створення образів, яких насправді не існує, наприклад, «фашисти в Києві», «звірства каральних батальйонів», «розіп’яті хлопчики»… У статті «Україна і початок нелінійної війни» Майкл Вайс і Пітер Померанцев наголошують: «У Росії та на Сході України, де російське телебачення користується популярністю, кремлівським політтехнологам вдалося створити паралельну реальність, у якій «фашисти» захопили владу в Києві, етнічні росіяни в східній Україні перебувають у смертельній небезпеці, а ЦРУ веде війну з Москвою». На думку українського політолога Костя Бондаренка, російсько-українська війна на 80% складається з інформаційних і економічних дій і лише 20% – з бойових, яких може взагалі і не бути. «Україна, насправді, не є учасником війни. Вона є полем битви, на жаль, а українці є таким собі «гарматним м’ясом» у цій «гібридній війні». Війна ведеться між великими гравцями, геополітичними гравцями – між Заходом і Росією. Що стосується України – вона, як і Сирія та інші арабські держави, є полігоном. На жаль, українці цього не розуміють».
Лизанчук, В. Журналістська правда і постправда в контексті гібридної війни Російської Федерації проти України [Електронний ресурс] / В. Лизанчук // Вісн. Львів. ун-ту. Серія: Журналістика. – 2019. – Вип. 45. – С. 323–334.
Нинішня гібридна війна Російської Федерації своїм корінням сягає в часи Орди, Московського царства, Російської імперії, СРСР. Її мета незмінна: зовнішня експансія, придушення свободи, знищення національної сутності завойованих народів. Завдяки потужній дезінформації російському суспільству постійно нав’язують ідею, що увесь світ хоче знищити Росію. На другому місці ворогом Росії після США називають Україну. Ця цивілізаційна проблема, на думку голови Правління громадської організації «Центр Стратегічних Досліджень» Павла Жовніренка, розв’яжеться лише внаслідок глибокого трансформування Російської держави і суспільства на гуманістичних засадах. Гібридність нинішньої війни Росії проти України і всіх попередніх війн полягає у віроломстві, тотальній брехні, тобто постправді. За версією Оксфордського словника під терміном «постправда» розуміють обставини, за яких об’єктивні чинники, виважений аналіз мають менший вплив на формування індивідуальної і громадської думки, ніж вплив на емоції та особисті почуття. При цьому правду, істину відсувають на другий план, на задвірки. Постправда відкриває простір, в якому маніпулюють міфами, недоброзичливими фантазіями. На такому емоційно-психологічному полі аудиторія вірить у постправду, тобто неправду, представлену моральним авторитетом Правди. Наприклад, запущений міф ще за Катерини II, що великороси, малороси і білоруси один народ. Цей міф повторює Путін: він, мовляв, воює не зі своїм народом, а з хунтою, нацистами, фашистами, які захопили владу і засіли в Києві.
Олексієнко, С. Психологічні особливості формування образу ворога як складової гібридної війни Російської Федерації проти України [Електронний ресурс] / С. Олексієнко, О. Андрощук // Зб. наук. пр. Нац. акад. Держ. прикордон. служби України. Серія: Психологічні науки. – 2019. – № 2. – С. 182–198.
Гібридна військова агресія Росії проти України, що виявилися в анексії Криму, розв’язуванні та активній підтримці військових дій на Сході, а також у системних спробах дестабілізації суспільно-політичної й економічної обстановки нашої країни, є одним із прикладів ведення гібридної війни в умовах постіндустріального суспільства. Однією з важливих складових цієї війни є здійснення інформаційно-психологічного впливу з метою формування образу чужого та у подальшому образу ворога в індивідуальній та колективній свідомості для створення сприятливої суспільної думки, згуртованості населення навколо еліти у країні-агресорі. Розв’язування гібридної війни проти України колишнім стратегічним партнером розпочалося не у лютому і не в березні 2014 р., підготовча фаза розпочалася значно раніше. Перші спроби трансформувати етногеографічні та національні відмінності українців у протиріччя здійснювались під час президентської виборчої кампанії 2004 р. (розподіл у пропагандистських роликах українців на три сорти за територіальним принципом). Тому автор констатує, що формування у людській свідомості образу «іншого», тобто відмінного від своєї етносоціальної групи, «чужинця», а у разі потреби й образу ворога дозволяє швидко та ефективно змінювати суспільну думку широких верст населення у потрібному для керівництва країни-агресора напрямку.
Петров, В. В. Гібридна війна як наслідок пошуку «нового обличчя» війн сучасного типу [Електронний ресурс] / В. В. Петров // Держава і право. Серія : Політичні науки. – 2018. – Вип. 81. – С. 204–212.
Війна, якою ми її знали, закінчилася, – констатував ще у 2007 р. відомий військовий теоретик Джон Арквіла. Саме на цьому тлі пошуку війн «з новим обличчям» й виник концепт «гібридної війни» і його розвивали на Заході передусім ті воєнні теоретики, які наголошували на змішаному характері сучасних та майбутніх воєнних конфліктів. Існує принаймні два підходи до теоретичного й практичного осмислення феномену «гібридної війни», які вельми умовно можна виокремити як «російський» та «неросійський». Щодо російської гібридної війни проти України, то офіційна російська ідеологія намагається представити її як «американську агресію» у вигляді вигнання з України законно вибраного президента – Віктора Януковича та організації в Україні проамериканського державного заколоту, на що РФ змушена була реагувати шляхом анексії стратегічно важливого для неї Криму для підтримки донецької «Російської весни».
Попович, К. В. Гібридна війна як сучасний спосіб ведення війни: історичний та сучасний виміри [Електронний ресурс] / К. В. Попович // Наук. вісн. Ужгород. ун-ту. Серія: Історія. – 2016. – Вип. 2. – С. 75–79.
Мета статті – охарактеризувати історіографію питання, дослідити історичні витоки феномена гібридної війни й показати його в історичному та політологічному аспектах, зокрема на прикладі гібридної війни, що почалася 2014 р. і продовжується в Україні. У різного роду термінологічних словниках можна зустріти визначення гібридної війни, наприклад: «Гібридна війна – війна, основним інструментом якої є створення державою-агресором в державі, обраній для агресії, внутрішніх протиріч та конфліктів з подальшим їх використанням для досягнення політичних цілей агресії, які звичайно досягаються звичайною війною». Багато науковців, істориків, політиків схильні вважати, що одними з ідеологів виникнення самої ідеології гібридної війни були лідери Третього рейху, – сам Адольф Гітлер, а також (не меншою мірою) рейхсміністр народної освіти та пропаганди Німеччини Пауль Йозеф Геббельс. Останній був тією людиною, до компетенції якої якраз і належали питання забезпечення ідеологічного підґрунтя для розв’язування та ескалації бойових дій.
Савченко, С. В. Молодь як жертва несприятливих чинників соціалізації в умовах гібридної війни на Сході України [Електронний ресурс] / С. В. Савченко, В. С. Курило // Вісн. Луган. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. Педагогічні науки. – 2018. – № 1(1). – С. 47–54.
Сьогодні доктрина сучасної війни зазнала значних змін. Війна у звичному форматі вже не вигідна. Вона обходиться дорожче тих прибутків і переваг, на які розраховує переможець. Пряма збройна агресія стала збитковою. Так, не ведучи прямих військових дій на Донбасі після його збройного захоплення у 2014 р., Росія витрачає мільярди доларів на рік, не маючи можливості захопити велику територію. А захоплені бойовиками і російськими найманцями частини Луганської та Донецької областей не конвертуються в російську економіку. У такій ситуації акцент зроблено на інформаційну війну, яка є частиною гібридної війни проти України. Об’єктом, на який спрямовано удар інформаційної війни є психіка людини, особливо молодої людини, недосвідченої, некомпетентної, що не має достатнього життєвого досвіду, щоб самостійно розібратися в хитросплетіннях сучасного життя.
Тараненко, М. М. Гібридна війна в Україні: історія та сучасність [Електронний ресурс] / М. М. Тараненко // Вісн. Нац. техн. ун-ту України «Київський політехнічний інститут». Політологія. Соціологія. Право. – 2016. – № 3/4. – С. 190–200.
Розглядається проблема сутності гібридної війни як нового явища в міжнародних відносинах. Проте автор на конкретних прикладах показує її прояви в ході агресії більшовицької Росії проти України в 1917–1921 рр. Внаслідок розв’язання більшовиками гібридної війни, яка, за словами її керівників, була громадянською, в Україні було ліквідовано владу Центральної Ради, згодом Директорії, а український народ втратив створену ним національну державність – УНР. Одночасно з цими подіями, аналогічні прояви гібридної війни спостерігалися й в іншій провінції Російської імперії – Фінляндії. Однак обидві спроби радянського керівництва знищити суверенітет цієї держави виявилися невдалими. У ці роки відпрацьовувалися й інші варіанти ведення гібридної війни, зокрема проти Польщі, Румунії, Китаю, держав Центральної Азії.
Після розпаду СРСР у 1991 р. замість налагодження добросусідських відносин з оточуючим Росію світом її керівництво націлене на агресивне підкорення тих країн, які вона відносить до сфери свого геополітичного впливу. Для цього використовується широкий арсенал засобів: брехлива провокаційна пропаганда, фінансова підтримка лояльних щодо Кремля партій і журналістів, корупція, економічний тиск, політичний шантаж, а також пряме військове втручання. Яскравим прикладом гібридної війни, розв’язаної Росією, є Україна. Автор детально описує, яким чином ця держава підступно дестабілізувала ситуацію в Україні, намагаючись зупинити її поступальний розвиток до європейського співтовариства.
Ткач, М. Я. Рекомендації щодо фінансового та економічного забезпечення потреб національної оборони під час протидії гібридній війні [Електронний ресурс] / М. Я. Ткач, Р. В. Бойко, А. А. Лойшин, В. О. Бойко // Зб. наук. пр. Центру воєнно-стратегіч. дослідж. Нац. ун-ту оборони України ім. Івана Черняховського. – 2019. – № 3. – С. 66–71.
Проведено аналіз економічного тиску як однієї зі складових гібридної війни Російської Федерації проти України. Розкрито сутність економічного тиску, який почався задовго до збройного конфлікту та доведено, що його головною метою була зупинка інтеграції України з ЄС і НАТО. Показано вплив збройної агресії та окупації частини територій України на її макроекономічну стабільність. Розкрито проблематику економічного і фінансового забезпечення потреб національної оборони та надано пропозиції щодо її удосконалення в умовах гібридної війни:
– привести структуру оборонного бюджету України, до прийнятних структур бюджету сектору оборони країн-членів НАТО з таким розподілом видатків персонал – не більше 65%; експлуатаційні витрати (у т. ч. обслуговування озброєння та військової техніки) – не менше 15%, капітальні витрати (інфраструктура, фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, закупівля озброєння та військової техніки) – не менше 20%. Для досягнення такого показника необхідно забезпечити видатки на національну оборону у розмірі 3% від ВВП, що згідно з прогнозованими показниками росту ВВП на 2020 рік має скласти 137,96 млрд грн;
– зменшити частку таємних закупівель, що призведе до зростання ролі громадського контролю над сферою державних закупівель у секторі оборони та допоможе якісніше контролювати закупівлі та виявляти порушення і зловживання; зняти обмеження по експортно-імпортним операціям – це дасть змогу тіснішої кооперації з підприємствами ОПК країн членів НАТО, швидшого трансферу технологій і зменшить державний вплив на формування політики підприємств;
– прийняти досвід США та впровадити співвідношення 0,4% від загального оборонного бюджету України або 410 млн грн (у 2019 році) на НДДКР;
– для забезпечення економічної безпеки на Чорному та Азовському морях від гібридної агресії з боку РФ необхідно оптимізувати роботу щодо будівництва корабельного складу ВМС ЗС України через збільшення держзамовлення на підприємствах ОПК України та закупівлі кораблів у держав-партнерів.
Трюхан, В. «Гібридні» війни Росії – це засіб виживання сучасної російської держави [Електронний ресурс] / В. Трюхан // Нац. безпека і оборона. – 2016. – № 9/10. – С. 19–21.
«Гібридна» війна, яку розпочала в лютому 2014 р. Росія проти України, не є чимось новим для європейського континенту. Стверджувати, що світ зіткнувся з якимось неочікуваним феноменом було б великою методологічною помилкою. По суті, ще в період розпаду Радянського Союзу Росія почала серію «гібридних» за своїм характером воєн на території СНД, одночасно готуючись до експансії в далеке зарубіжжя. Як мінімум три воєнні конфлікти, без підтримки Кремлем однієї зі сторін, не перетворилися б у заморожені.
По-перше, Придністровський конфлікт. У разі, якщо б Росія виконала взяті на себе під час Стамбульського саміту ОБСЄ 1999р. зобов’язання і вивела свою 14-ту армію з території Молдови до 2001 р., конфлікт вже давно був би врегульований.
По-друге, Нагорний Карабах. Без прямої підтримки Росією однієї зі сторін конфлікту, – Вірменії, він не набув би статусу замороженого.
По-третє, Грузія. Без відкритої агресії Росії проти Грузії у 2008 р. і попередньої підтримки нею самопроголошених лідерів Абхазії та Південної Осетії, Грузія не втратила б 20% власної території.
Відмінність згаданих ситуацій від війни, яку веде Росія проти України, полягає лише в одному – масштабах її дій. Автор дає вичерпну відповідь на поставлене ним же питання: Чому Росія насмілилася піти на відверте нехтування міжнародним правом і почала війну проти України?
Феськов, І. В. Основні методи ведення гібридної війни в сучасному інформаційному суспільстві [Електронний ресурс] / І. В. Феськов // Актуальні проблеми політики. – 2016. – Вип. 58 – С. 66–76.
Метою статті є комплексний аналіз сучасного змісту поняття «гібридна війна» та методів її ведення, з урахуванням сучасного етапу суспільного розвитку – в умовах інформаційного суспільства. На думку теоретиків гібридної війни, сучасні конфлікти розгортаються в чотирьох суміжних сферах: фізичній, інформаційній, когнітивній та соціальній. Інтегрованою стає інформаційна сфера, на яку і прагнуть впливати сторони конфлікту задля своєї перемоги. Поняття «гібридна війна» було введено американським вченим М. Маклюеном, який вважав засоби комунікації новим ресурсом держави та довів, що сучасні війни відбуваються в інформаційному просторі. Переважна більшість авторів сходяться на думці про те, що провідною складовою гібридної війни є інформаційна війна. Це доводить і практика. Так, постійний розвиток системи масової комунікації призводить до стирання кордонів, широких можливостей для здійснення маніпулятивного впливу на свідомість населення країни-суперника з насаджуванням власних ідей. Так, в україно-російській інформаційній війні це – боротьба так званого «руського миру» (ідеологія відновлення радянської системи) та постмайданної України (з новими політичними проєктами та постколоніальним синдромом).
https://library.vn.ua/news-and-events/novini/gibridna-vijna-proti-ukraiini
https://www.youtube.com/watch?v=bvGi54D7Kbc
