українське ділове мовлення
02.11.2020 Українське ділове мовлення. ГР.№2
Тема: Українська мова — національна мова українського народу
Мова — це «характерний для людського суспільства специфічний вид знакової діяльності, який полягає у застосуванні історично усталених у певній етнічній спільноті артикуляційно -звукових актів для позначення явищ об'єктивної дійсності з метою обміну між членами спільноти інформацією»'.
Вона є однією з найістотніших ознак нації і реально існує як мовна діяльність членів відповідної етнічної спільноти.
Мова — найважливіший, універсальний засіб спілкування, організації та координації всіх видів суспільної діяльності: галузі виробництва, побуту, обслуговування, культури, освіти, науки.
Українська мова — єдина національна мова українського народу. Нею послуговуються також українці, які проживають за межами України: у Росії, Білорусі, Казахстані, Польщі, Словаччині, Румунії, Канаді, США, А
встралії та інших країнах. Українська мова входить до найпоширеніших мов світу, нею розмовляє близько 45 мільйонів людей. Вона належить до східної групи слов'янських мов, що входять до індоєвропейської мовної сім'ї.
Відповідно до статті 10 Конституції України, прийнятої Верховною Радою 28 червня 1996 року, українська мова є державною мовою в Україні, «держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України»
1
Державна мова — це «закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики»
Термін «державна мова» з'явився в часи виникнення національних держав. Звичайно, в однонаціональних державах немає необхідності конституційного закріплення державної мови. В багатонаціональних країнах
статус державної закріплюється за мовою більшості населення.
Українська мова мала статус, близький до державного, вже у XIV — першій половині XVI століття.
Утвердження української мови як державної неможливе, як зазначають учені, «без органічної взаємодії принаймні двох засад:
1) створення такої мовної ситуації, за якої українська мова мала б усі можливості безперешкодного вживання, вияву комунікативних функцій, властивих іншим високорозвинутим літературним мовам у сучасних цивілізованих суспільствах;
2) ефективного вивчення на різних ділянках освіти у поєднанні з мовним вихованням»
Поняття літературної мови
Українська національна мова існує:
а) у вищій формі загальнонародної мови —сучасній українській літературній мові;
б) у нижчих формах загальнонародної мови — її територіальних діалектах.
Літературна мова — це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів.
Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми однаково поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні загальномовні норми, проте кожна з них має й свої особливості, що пояснюється специфікою функціонування літературної мови в кожній із форм.
Писемна форма літературної мови функціонує у сфері державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.
Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.
Норма літературної мови — це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації.
Розрізняють різні типи норм:
- орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень), графічні (передавання звуків на письмі),
- орфографічні (написання слів), лексичні (слововживання),
- морфологічні (правильне вживання морфем), синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень),
стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілку
Найважливіші риси , які визначають діловий стиль
Офіційно-діловий стиль — це мова ділових паперів, розпоряджень, постанов, програм, заяв, автобіографій, резолюцій, протоколів, законів, актів, наказів, анкет, розписок тощо. Це один з найдавніших стилів. Його ознаки знаходимо в документах XI — XII ст. (Мстиславова грамота 1130 р.), в українсько-молдавських грамотах, українських грамотах XIV та XVст., українських літописах (офіційні листи, угоди і т. ін.). Сфера вживання ділового стилю зумовлює його жанрову розгалуженість. Обслуговуючи потреби суспільства в
державному, громадському, економічному й політичному житгі, тексти офіційно ділового стилю мають виразні відмінності й у межах того самого жанру. Однак для всіх текстів офіційно -ділового стилю характерні й спільні мовні риси.
Завдання :
1.Законспектувати у зошити поданий вище матеріал.
2. Повторити правила вживання апострофа та знака м’якшення .
3. Перепишіть текст і поставте на місці крапок, де треба, апостроф.
1. В небі хмарки білосніжні, легкі, ніби пір..я, роси на травах —
погоди хорошої знак, птах, що піднявся з долини й летить до узгір..я. Може, то лебідь піднявся, а може, —літак.
2. Ніколи я не знав, як тяжко жить без солов..я, що в пісні аж тремтить тільцем своїм маленьким і гар..ячим.
3. Щасливий воїн, що в ім..я миру свою підносить бойову сокиру.
4. Був я в Сосниці недавно, в тому В..юнищі зеленім, в тій селянській щедрій хаті, де Довженко народивсь.
5. Білий місяць, чорним перевитий, хмари за вікном у небі в..ються. 6. Живе сім..я велика і єдина!
7. Наша дружба — наша воля, не темниці - кам..яниці (З тв. М. Рильсько
4.Перепишіть, замість крапок поставте, де потрібно, апостроф.
В..язка, В..язьма, чер..вяк, дзв..якнути, зв..язувати, цв..ях, св..ято, б..юро, хлоп..я, бар..єр, Р..єпін, бур..ян, бур..як, Примор..я, мор..я, кур..єр, сер..йозний,узгір..я, пам..ять, Робесп..єр, моркв..яний, м..ясний.
