Українська література
21.09.22р. Українська література Група №21 Урок №5
Українська література (рівень стандарту):підручн. Для 11 кл. закл. Загальн. середн. Освіти/ Олександр Аврвменко, - К.: Грамота, 2019. – 256с.:іл..
Тема: Богдан-Ігор Антонич «Зелена євангелія», «Різдво», «Коляда». Аполітичність, життєствердністьметафоричність та міфологієм поезій. Лемківська конкретика як джерело образних асоціацій.
Богдан-Ігор Антонич. «Зелена євангелія», «Різдво»
https://www.youtube.com › watch
“Зелена Євангелія” Богдана- Ігоря Антонича твір про природу.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/virsh-zelena-yevangeliya-analiz
Рік написання – 1934 Рід літератури – лірика Жанр: ліричний вірш. Вид лірики: пейзажна.
Напрям – імпресіонізм, експресіонізм, симовлізм
Провідний мотив твору – гімн природі, весні, землі, якій кожен із нас має поклонятися як божеству
Ідея «Зелена Євангелія» — показати зелений світ, який для поета є священним.
Композиція твору. Вірш «Зелена Євангелія» — це лише дві строфи-катрени, але в них поет висловив і почуття ліричного героя, і красу землі, і її божественне начало.
«Зелена Євангелія» образи-символи
Ліричний герой — людина, шо любить свою землю, її природу, оспівує весну, гірське село, місяць, усю багатобарвність і красу землі.
Головним у вірші є образ землі. Поет переконаний, що джерело всіх слов’янських вірувань треба шукати саме тут. Із землі народжується життя. Земля є фундаментом світового дому.
Поет згадує у поезії білий колір для надання своїм образам позитивного забарвлення. А червоний допомагає змалювати образ місяця більш насичено.
«Зелена Євангелія» художні засоби
епітети: «білі коні», «земля стобарвна» допомагають побачити багаті кольори землі;
порівняння: «весна — неначе карусель», «місяць, мов тюльпан, червоний», «земля, наче сон цей» змальовують спорідненість і гармонію різнобарвного світу, в якому все схоже в чомусь між собою — воно живе;
омофони: «сонце — сон цей» використовує поет задля створення багатогранного образу — зорового, звукового, тактильного;
діалектизм «морель» (пелюстки квіток абрикосів) передає національну своєрідність змалювання пейзажу, робить його впізнаваним.
Віршовий розмір «Зелена Євангелія»: чотиристопний ямб із пірихієм
Римування «Зелена Євангелія» – перехресне
Твір «Зелена Євангелія» — це Євангеліє, священна книга самого поета, який поклонявся природі, вірив, що все живе має душу. Кожним рядком вірша поет невтомно стукає в нашу душу, не просить, а вимагає любити багатобарвну землю, поклонятися їй, бачити красу в усьому.
“Зелена Євангелія” Богдан-Ігор Антонич
Весна — неначе карусель,
на каруселі білі коні.
Гірське село в садах морель,
і місяць, мов тюльпан, червоний.
Стіл ясеновий, на столі
слов’янський дзбан, у дзбані сонце.
Ти поклоняйся лиш землі,
землі стобарвній, наче сон цей!
Вірш «Зелена Євангелія» — це гімн природі, весні, землі, де все це гармонійно поєдналося. Захоплюють тонкі й незвичні спостереження: дійсно, хіба заметіль із пелюсток квітучих абрикосів (морель) не нагадує карусель? І місяць інколи буває червоним, як тюльпан. Земля стобарвна, і весело ловити сонце в дзбан (глечик), радіти йому, цінувати миті життя.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/virsh-zelena-yevangeliya-analiz
Джерело: https://dovidka.biz.ua/virsh-zelena-yevangeliya-analiz
Завдання:
1. Опрацювати самостійно вірші «Різдво», «Коляда» (стор. 137 – 138)
2. Виконати тестові завдання
Богдан-Ігор Антонич. «Різдво», «Коляда», «Зелена євангелія».
1. Богдан-Ігор Антонич народився на ...
А) Гуцульщині Б) Лемківщині В) Бойківщині Г) Покутті
2. Богдан-Ігор Антонич народився у родині...
А) музиканта Б) військового В) вчителя Г) священика
3. У якому університеті навчався Богдан-Ігор Антонич?
А) Київському Б) Віденському В) Львівському Г) Харківському
4. Яку назву мала перша збірка Богдана-Ігоря Антонича?
А) "Зелена євангелія" Б) "Привітання життя"
В) "Три перстені" Г) "Книга Лева"
5. Богдан-Ігор Антонич якось писав, що найкраща пора писати для нього-
А) ранок Б) день В) вечір Г) ніч
6. Визначення якого поняття подано нижче?
"зв'язок між уявленнями, коли значення одного з них спрямоване до іншого на підставі спільних ознак, зумовлюючи виникнення нових, несподіваних , свіжих значень"
А) Метафора Б) Метонімія В) Гіпербола Г) Асоціація Д) Алюзія Е) Периф
7. У збірці "Привітання життя" є поезія "Автопортрет", в якій Богдан-Ігор Антонич називає
себе так: “Я все — п’яний дітвак із сонцем у кишені”. “Я — закоханий в житті поганин”.
Я, сонцеві життя продавши
за сто червінців божевілля,
захоплений поганин завжди,
поет весняного похмілля.
Що у цих рядка означає слово ПОГАНИН?
А) злодій Б) язичник В) відступник Г) чаклун Д) аферист
8. У поезії "Різдво" Прийшли лемки у крисанях і принесли місяць круглий.
Що у цих рядка означає словосполучення місяць круглий?
А) повний місяць Б) захід сонця В) свячена хлібина Г) палаюча свіча
9. Який художній засіб використав Богдан-Ігор Антонич у перших рядочках позії
"КОЛЯДА"?
Тешуть теслі з срібла сани,
стелиться сніжиста путь.
На тих санях в синь незнану
Дитя боже повезуть.
А) асонанс Б) алітерація В) анафора Г) епіфора
10. Який художній засіб використав Богдан-Ігор Антонич у першій строфі позії «Зелена євангелія»?
Весна — неначе карусель,
на каруселі білі коні.
Гірське село в садах морель,
і місяць, мов тюльпан, червоний.
А) метафора Б) гіпербола В) порівняння Г) оксиморон
11. До якої лірики належить позія Богдана-Ігоря Антонича «Зелена євангелія»?
А) особиста Б) філософська В) громадянська Г) пейзажна
12. Підкреслені слова у позії Богдана-Ігоря Антонича «Зелена євангелія» - це ...
Стіл ясеновий, на столі
слов’янський дзбан, у дзбані сонце.
Ти поклоняйся лиш землі,
землі стобарвній, наче сон це!
А) омоніми Б) пароніми В) антоніми Г) синоніми
Надіслати : lidiyarudenko789@gmail.com вказати своє прізвище, номер групи, назву предмета і номер уроку (не на полях!)
---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
21.09.22р. Українська література Група №21 Урок №6
Українська література (рівень стандарту):підручн. Для 11 кл. закл. Загальн. середн. Освіти/ Олександр Аврвменко, - К.: Грамота, 2019. – 256с.:іл..
Тема:Остп Турянський. Коротко про письменника. Історичний матеріал Першої світової війни як предмет художнього узагальнення. Поема у прозі «Поза межами болю»
Теорія літератури
Поема в прозі — це ліро-епічний твір, написаний прозою, в якому історичні події й життя героїв розкриваються через сприйняття й оцінку оповідача.
Весь твір глибоко поетичний; він тримає читача в надзвичайному емоційному напруженні. Тому «Поза межами болю» О. Туринського за всіма жанровими ознаками — поема, хоч сам автор називав її «скромним оповіданням». Твір написаний поетичною ритмізованою прозою, з короткими уривчастими речитативними реченнями, нерідко з філігранним емоційним малюнком інверсованої фрази, сповненої глибокого психологізму.
Аберація (лат. аЬеггаНо — відхилення) — хибність, відхилення від істини, спотворення, омана. Термін аберація застосовується в різних галузях науки.
Загальна характеристика повісті Осипа Турянського «Поза межами болю».
Осип Турянський, автор дивовижного твору — «Поза межами болю», жанрово означеного письменником як «повість-поема». «Поет мусить пройти найглибше пекло буття і найвищі небесні вершини людського щастя. Тоді його слово буде хвилювати», — писав сам Турянський, котрого спіткала (ймовірно, крізь цей нелюдський (нелюдяний) максималізм?) рідкісна, оскільки до непрофесійності чесна, літературна доля — бути генієм одного твору.
«Поза межами болю» — це хроніка передсмертних марень, прокльонів і спогадів сімох виснажених солдат, що відстали від загального каравану (як в справжніх солдат в них лишилися лише прізвища): українців Добровського і Оглядівського (сам автор), угорця Сабо, австрійця Штранцінгера, поляка Пшилуського, сербів Ніколіча і Бояні. «Ми тут уже здійснили ідеал братньої прихильності й кохання», — повідоме один із героїв, замерзаючи близько згаслого вогнища.
Самого автора ледь живого підібрали сербські лікарі і повернули до життя, «розморозивши» в крижаній воді гірської річки. Сюжет пронизливий, однак легко ототожнюваний: від аустерліцьких медитацій князя Болконського до антиестетських воєнних оповідань Гаршина (а ще були твори про жахи 1-ї світової в Барбюса, Ремарка, Аполлінера, Леоніда Андреєва, Селіна, не кажучи уже про те, що сучасний читач має чималий вибір першокласних антивоєнних творів, тим різкіше інтонованих, чим ближчі у часі події бойні).
В «Поза межами болю», як не парадоксально (розумію, що ризикую зачепити сльозливих), справа не у сюжеті. Сюжет тільки привід для висловлювання, свідчення людини, що пережила апокаліпсис й відчула його усякою клітинкою організму, написане для людей, що пережили кінець всесвіту і навіть не помітили. Адже за дуже великим рахунком автор показав людей, котрі поза межами болю виживали інакше: замерзаючи від холоду і не маючи, чим розпалити вогонь, вони не чіпають скрипки збожеволілого осліплого від горя Штранцінгера («Те тарахкало придалося б надзвичайно на вогонь...» — шепнув.
«Дай спокій, — відповів Добровський. — Оця скрипка — це його очі.... ..Ти стань для себе на боці, Штранцінгер. Ти святий. Нічия рука тебе не торкнеться.»), натомість обирають «танець смерті» — хто впаде, із того знімуть одіж на розпал багаття; корчачись від голоду не наважуються із’їсти труп власного померлого товариша (однак історія пізніших голодоморів і гулагів розпрощається з цією інтелігентською категоричністю), а автор (доктор Оглядівський) так й не зуміє потай із’їсти випадково знайдений в кишені шматочок цукру — поділить на усіх.
«Поза межами болю» — трагічне пророцтво про загибель інтелігентної чуттєвості, котра надає ясне всвідомлення того, що ілюзії життя нерозривні (оскільки невід’ємні) з самим життям, й чиїсь ілюзії, бодай видіння, настільки ж визначні для когось, як саме життя, саме тому недоторканні, святі (вже нетутешній плюралізм правди): «Онде на сто кроків гарний корч. Огонь буде. Ходім!» — «Назад! Не смієш іти там! Це не корч! Глянь! Це моя дружина й мій син!...»
Недаремно Осип Турянський повернувся із війни «диваком», що розгублено і непевно почувався у постапокаліптичному світі («болото, — як він висловлювався, — здорове для легенів, однак вбивче для душі»). Коли 1921 року в Відні зрештою вийшла друком його книжка, «невдячний» Турянський влаштував видавцеві скандал крізь те (а сприймалося як «тільки крізь те»), що той на обкладинці його книжки (у котрій, за визнанням тогочасного критика, не було «ні сліду якоїсь буденної журналістичної тенденції») вмістив рекламу модної кравецької фірми. Свідок того, як вимерзали інші люди — трагічно безшкірі, сприймав цілком узвичаєну суспільством комерціалізацію як цинічне блюзнірство.
Зціпивши зуби й склепивши серце, зізнаєшся: слова із-поза меж болю були спроможні б стати підписами під репортерськими фото. Цитую: «Дуже багато людей утратило ясну свідомість того, де вони, звідкіля і куди йдуть? Декотрі забули мову... В найбільшій частині людей серце уже заснуло... Так жаль всякої людини, що лише на те і вважає, щоб терпіти...
Біль й гордість чоловіка, що кинений в прірву буття, почуває всю грозу особистої безсильності... Люди не є злі, не є добрі. Люди лише нещасливі й — щасливі...» Існування в межах болю триває. Тут й зараз. «У самім куточку мого серця притаїлося щось. Воно мале, марне, бліде. Це надія».
Домашнє завдання:
Прочитати повість Осипа Турянського «Поза межами болю».
