Українська література
21. 03.2023р.Руденко Л.Ф. запрошує групу 31 на урок української літератури. Початок уроку о 10.40 Посилання: meet.google.com/med-oxxb-rvs
21.03.23р. Українська література Група №31 Урок № 31 - 32
Українська література (рівень стандарту):підручн. Для 11 кл. закл. Загальн. середн. Освіти/ Олександр Аврвменко, - К.: Грамота, 2019. – 256с.:іл..
Тема: Провідна роль поезії у 1920-ті роки. Потужне ліричне самовираження, емоційне переживання пореволюційної епохи, її духовних катаклізмів.
Павло Тичина «Арфами, арфами...», «О панно Інно...», «Ви знаєте, як липа шелестить...», Найбільший модерніст 1920-х років. Звернення до «вічних» тем, культура віршування, потужне ліричне «Я» як символ нової людини, життєствердний пафос. Феномен «кларнетизму». Наскрізна оптимістична тональність, життєствердна настроєвість (зб. «Соняшні кларнети»).
Про П. Г. Тичину написано безліч статей, монографій, досліджень. Але трагізм його творчої долі не осягнений до кінця, і для нащадків залишається загадкою, хто ж він, геній чи пігмей. (За словами В. Стуса) Народився майбутній поет 27 січня 1891 року в с. Піски на Чернігівщині в сім’ї дяка. Навчався, за традицією, у бурсі, потім — у Чернігівській семінарії. Він мав чудовий голос, абсолютний слух і грав на багатьох музичних інструментах, прекрасно володів пензлем, створював оригінальні малюнки. Співав в семінарському, а пізніше — у міському хорі. Чернігів початку ХХ ст. був одним із важливих літературних осередків в Україні, бо тут жив і працював М. Коцюбинський. Тичина почав відвідувати «суботи», які влаштовував письменник для творчої інтелігенції міста. Саме Коцюбинський побачив у молодому семінаристі справжнього поета.
У 1913 році Тичина переїхав до Києва і вступив до Київського комерційного інституту, навчався і підробляв у редакціях журналу «Світло», газети «Рада», а також помічником хормейстера в театрі М. Садовського.
У 1918 році вийшла перша збірка поета «Сонячні кларнети», про яку В. Стус пізніше напише: «Сонячні кларнети» — це переважно книга передчуття сподіваного щастя… І це чи не єдина зі збірок на рівні Тичининого генія. Тому в доробку поета їй відведено перше місце не тільки хронологічно».
Ця книжка засвідчила появу українського варіанта символізму — «кларнетизму». Тичина на основі символістичних засобів, їх вдалого комбінування і трансформації створив власний авторський поетичний стиль, що й отримав назву «кларнетизм».
Особливостями кларнетизму є:
— незалежна від політики й ідеології «чиста поезія», що уславлює ідеал гуманізму та добра: «Приставайте до партії, де на людину дивляться як на скарб світовий і де всі як один проти кари на смерть»;
— музично-поліфонічні образи-символи: Мадонно моя. /Вже славлять, співають нове ім’я. / (Ave, Maria, Калино моя!) Іде і сміється: життя! квіток!/Сонце на скрипку, хмарки у танок. (образ жінки);
— навіювання образу предмета замість його називання (сугестія): … Університет, музеї і бібліотеки не/дадуть того, що можуть дати/карі, /сірі, /блакитні. (очі як дзеркало душі);
— «синестезія» або синхронність різних почуттів та відчуттів (кольору, звуку, запаху, дотику): Пробіг зайчик/Дивиться — світанок!/Сидить, грається, /Ромашкам очі розтулює. /А на сході небо пахне, / Півні чорний плащ ночі/Вогняними нитками сточують/ — сонце — /… (рух, світло, запах, колір);
— драматичні несподівані словосполучення: чорний акорд, очі христовоскресні, ніжнотонні кораблі;
— наслідування заповіту Верлена: «Насамперед — музики!»: Я бриню, як струни/Степу, хмар та вітру.
— ритм в основі музичності поезії;
— слово-барвозвук: золотий гомін, чорнокрилля;
— вживання змістових розділових знаків: Зоряного ранку припади вухом до землі — /… ідуть. («Золотий гомін»)
У 1923 році П. Тичина переїхав до тодішньої столиці — Харкова — й став членом редколегії журналу «Червоний шлях». Брав участь у діяльності спочатку літературного угруповання «Гарт», потім — ВАПЛіте.
Його критикували за «націоналістичні ухили». Треба було вибирати. Щоб уникнути фізичного знищення, йому довелося пристосовуватися до вимог «соціалістичного реалізму», оспівувати правлячу партію та її вождів.
З 1934 року він — визнаний офіційний класик української радянської літератури, шанований партією та урядом, удостоєний всіх державних нагород та почесних звань.
Після оптимістичної, сповненої надій на національне відродження збірки «Сонячні кларнети» Тичина у віршах книжки «Замість сонетів і октав» (1920) засудив братовбивчу громадянську війну, більшовицький терор і висловив тривогу за майбутнє України. Потім видав книги «Плуг» (1920), «Вітер з України» (1924) та «Чернігів» (1931) і … замовк.
Переважна більшість віршів Тичини, написаних після 1934 року протягом життя, не мають високої мистецької вартості (у народі про це навіть частівки складали). Виняток становить, на думку літературознавців, поема «Похорон друга», написана під час Другої світової війни, коли поет перебував в евакуації в Уфі.
Не стало П. Тичини 1967 року, похований він у Києві.
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1.Ознайомитися з матеріалом про життя і творчість поета;
2.Вивчити напам'ять 1 із поезій «Арфами, арфами…» та «О панно Інно».
3. Аналізувати ці поезії ( письмово)
Підручник ( стор.16 — 24)
4.Прослухати матеріал за посиланням : https://youtu.be/Fq6X1X-UTh8
Завдання надіслати на електронну адресу: lidiyarudenko789@gmail.com , вказати своє прізвище, номер групи, назву предмета і номер уроку , але не на полях!
