Історія України
08.09.22р. Історія України Гр.23 Урок №1
СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНИ ЯК НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ
Тема: Україна в 1991-1998 рр. Державотворчі процеси в умовах незалежності України. Повернення кримських татар на історичну батьківщину. Питання адміністративно-політичного статусу Криму. Суспільно-політичне життя. Особливості формування багатопартійності в незалежній Україні. Конституція України 1996 р. Економіка України в 1991-1998 рр. Запровадження гривні. Демографічні процеси. Трудова еміграція.
Електронний підручник:
1. Istorija_Ukrainy_11klas_Turchenko.pdf
Опрацюйте матеріал електронного підручника ( стор.277 – 284)
Творче завдання:
* Охарактеризуйте успіхи й невдачі на шляху державотворення 1991-1994 pp.
Завдання надіслати : lidiyarudenko789@gmail.com вказати своє прізвище, номер групи, назву предмета і номер уроку (не на полях!)
Ухвалення Конституції України 1996 р.
Восени 1990 р. Верховна Рада затвердила Конституційну комісію, що була покликана опрацювати концепцію Основного закону, і відтак розпочалася безпосередня робота над текстом Конституції. У його основу були покладені Загальна декларація прав людини, пакти ООН про економічні, соціальні й культурні права та інші основоположні міжнародні документи.
Найскладнішою виявилася проблема розподілу владних повноважень між Верховною Радою та Президентом України. Більшість депутатів парламенту не бажала передавати президенту реальної виконавчої влади. Через це конституційний процес зайшов у глухий кут. Чинною залишалася Конституція УРСР 1978 р., до якої внесли понад двісті поправок.
Після президентських виборів 1994 р. була створена нова Конституційна комісія з двома співголовами - Л. Кучмою та О. Морозом. 8 червня 1995 р. Президент України та Верховна Рада уклали Конституційний договір терміном на один рік, і таким чином кризу влади було подолано.
Рік минув у гострих суперечках. Ліві партії не погоджувалися з президентською стороною за такими головними пунктами: розподіл повноважень між гілками влади, визнання приватної власності на засоби виробництва, перетворення української національної символіки на державну, ненадання російській мові державного статусу, статус Республіки Крим.
У ситуації гострої політичної кризи в парламенті була сформована узгоджувальна комісія, яку очолив народний депутат Михайло Сирота. 27 червня 1996 р. Верховна Рада почала засідання, присвячене розглядові Конституції. Крок за кроком узгоджувалися позиції різних політичних сил і визначався той текст, який міг бути прийнятий конституційною більшістю голосів. Президентська сторона не відступила від принципових позицій у сфері розподілу влади, права приватної власності, державної символіки, державного статусу української мови. З деяких питань були досягнуті взаємні поступки. Ліві не заблокували затвердження синьо-жовтого прапора як державного, а праві погодилися зберегти за Кримом статус автономної республіки.
Постатейне узгодження проекту Конституції тривало день і ніч. Остаточне голосування відбулося вранці 28 червня.
Мітингувальники перед Верховною Радою вимагають прийняти Конституцію України. Червень 1996 р.
Прокоментуйте кожне з тверджень схеми-таблиці. Зробіть висновок про те, чому ухвалення Конституції було одним з найважливіших етапів утвердження України як незалежної держави. Яке значення мала ця подія для подолання посттоталітарної спадщини в суспільній свідомості?
ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ УХВАЛЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ
- Конституція закріпила правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність.
- Конституція створила необхідні умови для діяльності державних структур і відносин між ними, стала механізмом конструктивної взаємодії всіх гілок влади.
- Конституція створила нові засади для утвердження стабільності в країні, морально-психологічної єдності народу, піднесення його духовності. Вона є важливим засобом забезпечення прав людини в Україні.
- Конституція утвердила міжнародний авторитет України.
-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
08.09.22р. Історія України Гр.23 Урок №2
Тема: Україна в 1998-2004 рр. Економіка України в 1998-2004 рр. Олігархічна система. Початок інтеграції української економіки в європейський і світовий економічний простір. Політична розбудова суспільства. Л. Кучма. Рухи протесту на початку 2000-х. Конфронтація навколо о-ва Тузла.
Електронний підручник:
1. Istorija_Ukrainy_11klas_Turchenko.pdf
Прорахунки й успіхи економічної політики
Розпад Радянського Союзу негативно вплинув на економічне становище кожної з колишніх союзних республік. Проте наслідки дезінтеграції єдиного загальносоюзного народногосподарського комплексу меншою мірою позначалися на Росії й більшою - на інших республіках, які істотно поступалися їй за територією та економічним потенціалом. Ця особливість випливала із самої суті командної економіки - її централізації.
Україна виходила на ринок слідом за Росією. Російська Федерація значно менше постраждала від розриву економічних зв’язків, тому що мала більшу кількість підприємств із замкненими в межах власних кордонів виробничими циклами. У неї був стартовий капітал для ринкових реформ у вигляді «валютних» природних багатств: нафти, газу, золота, алмазів тощо.
Україна успадкувала економічну кризу від радянських часів. Однак тяжкий стан економіки спричинили і власні невдачі молодої держави.
По-перше, українська управлінська еліта була недосвідченою. Вона несміливо ухвалювала рішення, бо раніше її привчали тільки виконувати вказівки союзного центру. По-друге, навіть вдалі рішення важко втілювалися в життя. Виконавча вертикаль радянських часів була зруйнована, а створення нової постійно натрапляло на перешкоди, що їх чинили одне одному політичні супротивники. По-третє, після зруйнування попередньої системи управління економіка вже перестала бути командною, але ще не стала ринковою. Вона перебувала в хаотичному стані.
Надто тісно пов’язане з російською економікою, українське господарство змушене було пасти задніх, прокладаючи курс за межами нової держави. Це був найгірший з усіх можливих варіантів трансформації командної економіки в ринкову.
Ринкові реформи почалися в Росії на початку 1992 р. з лібералізації цін. Унаслідок цього ціни на газ в Україні зросли за 1992 рік у 100 разів, а на нафту - у 300 разів. Зростання цін на енергоносії почало розкручувати спіраль інфляції.
На початку 1992 р. були введені купонокарбованці багаторазового використання як попередники повноцінної національної валюти - гривні. У середині року Україна вийшла з рублевої зони. Гривневі купюри були видрукувані й зберігалися у сховищах Національного банку. Однак погіршення ситуації в економіці унеможливило грошову реформу. За рік купонокарбованці знецінилися у 21 раз, за 1993 р. - у 103 рази. Такої гіперінфляції не спостерігалося у ті часи в жодній країні світу.
У 1994 р. Національний банк України започаткував дефляційну політику. Але приборкання інфляції досягалося через штучне затримання виплат зарплатні, пенсій, інших соціальних видатків, зростання неплатежів за товари й послуги. Утім ситуація в економіці невпинно погіршувалася, курс купонокарбованця стрімко падав. У травні 1995 р. в обігу з’явилася купюра в 1 мільйон купонокарбованців, реальна вартість якої не перевищувала 6,8 долара.
Щоб перешкодити знеціненню купонокарбованця, уряд запровадив фіксований курс купонів щодо долара і рубля. Але це призвело лише до зростання тіньової економіки, колосального посилення корупції в управлінському апараті й відпливу вітчизняних капіталів за кордон.
Прагнучи знайти ресурси для бюджету, уряд почав збільшувати податки. В Україні було встановлено найвищу у світі ставку податку з громадян - 90 відсотків від одержаного прибутку. Будь-яка легальна комерційна діяльність ставала невигідною.
У 1996 р. з’явилися ознаки економічної стабілізації, зміцнилася фінансово-банківська система, була подолана інфляція. Наслідком цих сприятливих зрушень стала грошова реформа. У вересні 1996 р. в обіг була запроваджена гривня, що поліпшило умови для подолання доларизації економіки й припинення «втечі» вітчизняних капіталів за межі країни.
Приватизаційні процеси
За 1991-й і першу половину 1992 р. Верховна Рада України ухвалила низку законів і постанов, які полегшували процеси роздержавлення та приватизації. Протягом наступних років законодавча база поповнювалася новими законами.
У 1995-1998 рр. здійснювалася сертифікатна приватизація. 19 млн громадян України одержали приватизаційні майнові сертифікати (ваучери), тобто формально стали акціонерами приватних компаній. За цей час було приватизовано майже 50 тис. об’єктів, з-поміж них понад 11 тис. середніх і великих підприємств.
Приватизація - процес передачі об’єктів державної та інших форм публічної власності у приватну власність фізичних або юридичних осіб. Приватизація є одним із головних напрямів переходу від командної до ринкової економіки в посткомуністичних країнах.
У приватну власність перейшло понад 90 % підприємств торгівлі, сфери обслуговування та громадського харчування. Було створено більш ніж 40 тис. малих підприємств. Завдяки приватизації досить швидко був подоланий товарний дефіцит і з’явилися передумови для формування середнього класу.
Унаслідок сертифікатної приватизації в країні з’явилися фондові біржі й позабіржовий фондовий ринок торговельних систем. Утворився вторинний ринок цінних паперів, стала можливою вже не паперова (сертифікатна, ваучерна), а грошова приватизація. Почалася концентрація власності на засоби виробництва в руках невеликої групи людей, здатних скуповувати цінні папери найперспективніших підприємств.
Грошова приватизація почалася в Україні з 1999 р. Вона мала істотні переваги перед сертифікатною, проте в українських умовах негайно обросла тіньовими схемами, у яких брали участь представники владної верхівки. Потенційні власники, зазвичай фінансово-промислові групи олігархічного походження, часто-густо використовували механізм штучного банкрутства, щоб придбати приватизаційні об’єкти без конкурентів і фінансових зобов’язань перед кредиторами. Приватизацію за участю олігархічного капіталу в народі назвали «прихватизацією».
Зміни в сільському господарстві
Сільське господарство реформувалося значно повільніше. У березні 1991 р. землю оголосили об’єктом реформи, але лише через рік почалося перетворення колгоспів на асоціації та колективні сільськогосподарські підприємства (КСП). До 1994 р. реформувалося 8,8 тис. колгоспів (94 % від загальної кількості). Майже всі вони здійснили паювання майна - надання права власності на частку майна (пай) членам колгоспів. Селяни могли використати земельний пай для заснування фермерського господарства або здавати в оренду КСП. З-поміж колишніх колгоспників не виявилося багато охочих стати фермерами, адже у демографічній структурі сільського населення переважали люди старшого віку. Також у селян не було капіталів для купівлі техніки, та й техніка для господарств фермерського типу в країні не вироблялася.
Обсяг виробництва в сільському господарстві невпинно скорочувався. Продукція колгоспів і радгоспів обходилася суспільству дедалі дорожче. У 1991-1994 рр. сільське господарство було одним з основних чинників зростання інфляції.
Наприкінці грудня 1999 р. вийшов указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки». Його реалізація забезпечила остаточну ліквідацію колгоспно-радгоспного ладу й зростання виробництва валової сільськогосподарської продукції: у 2000 р. - на 9 %, у 2001 р. - на 10 %.
6. Соціальні наслідки економічної кризи
Погіршення матеріального становища населення виявлялося у зниженні реальної заробітної плати й неможливості одержати зароблені гроші через багатомісячні затримки виплат. Інфляція цілком знецінила заробітну плату. Власне, й купувати щось у магазинах стало проблемою. Населення різко обмежило купівлю товарів тривалого користування й витрачало кошти переважно на продовольчі товари. Витрати на їжу в сімейних бюджетах у середині 1990-х перевищили 70 %. На інші потреби (одяг, взуття, побутові й культурні потреби тощо) залишалося не більш як 30-25 % чистого доходу сім’ї. На межі зубожіння опинилася переважна частина суспільства. Заощадження, накопичені в радянські часи громадянами в Ощадбанках, інфляція перетворила на ніщо.
У другій половині 1990-х становище мало змінилося. Постійно підвищувана тоді заробітна плата не могла наздогнати інфляцію. Тільки в першій половині 2000-х, коли інфляцію було майже приборкано, зарплата почала зростати.
Чимдалі більше зубожіння основної маси населення й водночас колосальна концентрація коштів та майна в руках нечисленних скоробагатьків засвідчували явну неспроможність державних інститутів регулювати здійснення ринкових реформ. Соціальна поляризація стимулювала економічну стагнацію, гальмувала демократичні перетворення й нагромаджувала в суспільстві небезпечний протестний потенціал.
Системна криза початку 1990-х рр. містила й демографічну кризу. На початку 1993 р. в Україні чисельність населення становила 52,2 млн осіб. Перепис 2001 р. зареєстрував 48 млн 457 тис., а на початок 2011 р. у країні проживало 45 млн 779 тис. осіб. Скорочення чисельності населення спричинювалося депопуляцією, тобто перевищенням смертності над народжуваністю.
Вікова структура народонаселення в Україні була особливо несприятливою у сільській місцевості.
Злиденність негативно впливала на стан здоров’я та фізичний розвиток людей. Показник смертності погіршувався й через кризовий стан системи охорони здоров’я. Доступ до високоякісних медичних послуг став обмеженим, ліки багаторазово подорожчали.
Завдання:
1. законспектуйте вище наданий матеріал ( коротко)
2.Опрацюйте матеріал електронного підручника ( за бажанням)
Завдання надіслати : lidiyarudenko789@gmail.com вказати своє прізвище, номер групи, назву предмета і номер уроку (не на полях!)
