фізична культура та спорт
Тема: Волейбол
1)Роль та місце спортивних ігор у вихованні морально-вольових якостей особистості.
1. Опрацювати матеріал ,скласти опорний конспект.
Виховання морально-вольових якостей засобами фізичного виховання
¨Фізкультурна освіта означає не тільки набуття різних рухових умінь і навичок, але й розвиток емоційно-вольової сфери людини, формування етичних установок. Заняття фізичною культурою й спортом всебічно впливають на особистість, сприяють вихованню морально-вольових якостей школярів. Вони можуть розглядатися як модель соціальних відносин. У зв'язку із цим їх вплив на моральний розвиток школярів незаперечний, оскільки моральність, моральна культура особистості формується в умовах різносторонньої взаємодії між людьми. Визначальним завданням сучасної фізкультурної освіти, як і освіти в цілому, стає виховання особистості, створення умов для її повноцінної реалізації, вибору ідеалів духовності й творчості.
!Воля розуміється як один із психічних процесів, який характеризує діяльність людини з керування своєю поведінкою, думками, переживаннями. Вона виражає здатність особистості здійснювати свої бажання, послідовно рухатися до мети, долаючи перешкоди.
!Моральність – інтегральна характеристика внутрішнього світу людини, що свідчить про усвідомлене виконання моральних норм, готовності служити добру, безупинно вдосконалюватися. Враховуючи наведене вище розуміння, до категорії морально-вольових якостей, що формуються в процесі занять фізичною культурою і спортом, відносяться такі: сміливість, рішучість, цілеспрямованість, наполегливість, взаємоповага, взаємовиручка, відповідальність, уміння працювати в команді, «відчуття ліктя».
Ігнорування питань виховання моральних і вольових якостей школярів може перетворити заняття фізкультурою й спортом на джерело розвитку негативних рис особистості: егоїзму, марнославства, зарозумілості, жорстокості, грубого ставлення до однолітків.
Дуже важливо з дитинства формувати почуття відповідальності, спортивної честі, обов’язку, створювати ситуацію успіху для кожної дитини, зміцнювати мотивацію досягнення, але при цьому розкривати дітям цілісно-значеннєві аспекти спортивних перемог, роль фізичної культури в удосконалюванні особистості й соціуму.
Безперечні виховні можливості рухливих ігор будуть повною мірою реалізовані тільки при правильній їхній організації в процесі фізичних занять. Будь-яка гра вимагає продуманого педагогічного супроводу. А якщо ні, то вона може призвести до несподіваних і часом деструктивних наслідків. Цим визначається особлива роль учителя-тренера, його позиція і як ігрового партнера, яка спрямовує та підтримує процес формування емоційно-вольової й моральної сфери школярів.
Виконання різних ігрових завдань сприяє формуванню рішучості й сміливості учнів. Ці якості необхідні кожній людині й особливо важливі для юних спортсменів, які завжди повинні бути готові до вчинку, прийняття непростого рішення. У зв'язку із цим доцільно застосовувати метод поступового ускладнення завдань, забезпечуючи наростання ступеня труднощів виконуваних завдань з урахуванням вікових, індивідуальних особливостей і рівня підготовленості учнів і на основі наступності в освоєнні ігрових дій. Для цього кожна гра-естафета повинна включати вправи, пов'язані з подоланням перешкод: стрибки у висоту, опорні стрибки, біг і рівновага на обмеженій і підвищеній опорі та ін. Завдання, що не передбачають цього, малоефективні. Вони не вимагають мобілізації сил, зосередженості на вирішенні проблеми. Водночас ускладнення вправ забезпечує подолання страху, невіри в себе, сприяє виявленню учнями власних прихованих можливостей.
Продумуючи структуру гри, важливо враховувати вимогу різноманітності завдань. В естафети доцільно включати біг, стрибки, метання, лазіння, акробатичні вправи. По-перше, це дозволяє ускладнити завдання. По-друге, підвищує інтерес до гри. По-третє, забезпечує вплив на різні групи м'язів юних спортсменів, на їхній загальний фізичний розвиток і підготовленість. По-четверте, робить їх уважнішими, зосередженішими, тренує швидкість реакції, уміння орієнтуватися в мінливих обставинах.
Підвищення рівня складності завдань не припускає відступу від принципу доступності навчання. Ігри-естафети повинні відповідати рівню підготовленості учнів. У їхній зміст доцільно включати раніше освоєні й знайомі види рухів. Доступність ігрових вправ має велике значення для виховання в дітей упевненості в собі, для подолання страху перед завданням. Використання даного принципу при проведенні ігор-естафет забезпечує для кожної дитини ситуацію успіху.
При організації занять велику увагу потрібно приділяти вихованню цілеспрямованості й наполегливості учнів. Ці якості проявляються в здатності людини усвідомлено ставити мету, визначати найближчі завдання й методи їх досягнення, у прагненні до нових перемог, нових вершин у житті й спорті. Виховання цілеспрямованості й завзятості – найважливіше завдання в підготовці юних спортсменів – забезпечується за рахунок формування в них правильного уявлення про значущість активної участі кожного у вирішенні загального завдання, свідомого й відповідального ставлення до тренувань і занять фізичною культурою, розуміння важливості набуття особистісних якостей і в спорті, і в житті. Цьому буде сприяти проведення спеціально підготовлених тренером виховних бесід з учнями. Їхня тематика повинна охоплювати такі питання, як значення морально-вольових якостей для досягнення спортивних вершин, спортивний характер і його обов'язкові складові, долі видатних спортсменів – історії боротьби й перемог та ін.
Виховуючи в учнів сміливість, упевненість у своїх силах, корисно спонукати гравців до того, щоб кожен з них намагався не залишатися пізніше від усіх за умовною лінією, смугою, які необхідно у ході гри перебігти, перейти, переступити. Діти не повинні ховатися за спини своїх товаришів або від ведучих, не повинні відставати при перебіжках, а, навпаки, якомога більше перебувати в небезпечних місцях. Водночас потрібно привчати гравців діяти обережно. Уже з першого класу необхідно починати виховувати в дітей повагу до товаришів по грі, звичку грати дружно, привчати хлопчиків і дівчаток не цуратися один одного в різних випадках (наприклад, при ходьбі або бігу, взявшись за руки, при виборі ведучого, перекиданні м'яча).
Треба заохочувати прагнення гравців до спільного та погодженого вирішення завдань, які передбачені умовами гри. Важливо, щоб учні звикали надавати допомогу товаришам, виручати їх із небезпечних ситуацій, не похвалятися виграшем, не засмучуватися з приводу невдач, зберігати дружні взаємини з переможцями.
Треба викликати й підтримувати інтерес учнів до виконання ролі помічників керівника гри, залучати їх по черзі до виконання обов'язків з роздачі й збору ігрового обладнання, з підрахунку очок тощо. Гравці повинні виконувати вказівки своїх товаришів, що допомагають учителеві, а також визнавати особливі права ведучих. Учні повинні організовано займати свої місця до початку гри, уважно слухати пояснення керівника (при запитаннях піднімати руку), починати й закінчувати зазначені дії за сигналом; не залишатися довго поза грою, навмисно довго не водити; у ході гри не забігати за межі майданчика.
Треба виховувати в гравців спокійне та стримане ставлення до успіхів і невдач в іграх. Вони повинні виробити звичку не штовхати навмисно один одного, а звільняти дорогу при перебіжках; квача не «палити» рукою, а злегка торкатися нею товариша; не сердитися на гравця, якщо він ненавмисно зачепив або штовхнув.
В іграх (особливо з учнями 6-8-х класів) учитель прищеплює дітям звичку до стриманості й самодисципліни (негайно припиняти гру після умовного свистка судді; не допускати зайвого шуму, вигуків, гучних розмов у процесі гри тощо). Він привчає учнів проявляти у грі завзятість і наполегливість, на практичних прикладах показує різницю між обережністю й боягузтвом, між скромністю й боязкістю, упевненістю та зазнайством. Дуже важливо пробуджувати в учнів інтерес до оволодіння технікою й тактикою різноманітних ігор, повагу до спортивних традицій, пов'язаних із проведенням ігор командного характеру. Треба привчати дітей стежити за своєю поведінкою й зовнішнім виглядом, виховувати нетерпимість до будь-яких проявів брутальності в іграх.
Ігри-естафети розвивають самостійність і творчу ініціативу дітей, якщо підбираються з урахуванням їхніх інтересів і бажань. При такому підході підвищується активність учнів, зростає ступінь їхньої відповідальності, формується позитивне ставлення до ігрових завдань. На тренуваннях та уроках фізичної культури недоречний авторитарний стиль спілкування. Між дітьми й педагогом-тренером повинні формуватися співробітницькі, доброзичливі, ввічливі стосунки. Керуючи грою, естафетою і вимагаючи дотримання її правил, учитель водночас не повинен пригнічувати ініціативу й самостійність учнів. Провідний принцип побудови навчально-тренувальної роботи з юними спортсменами (та й просто зі школярами) – менше диктату й примусу, більше волі, а в кінцевому підсумку – й вищі результати. Учням необхідно забезпечувати можливість самостійно обирати гру, ігрові завдання й обґрунтовувати свій вибір. Дуже важливо навчити їх аналізувати свої вчинки й дії.
Однією з необхідних умов ефективної організації ігор-естафет є врахування індивідуальних особливостей фізичного розвитку й фізичної підготовленості. Треба добирати і застосовувати різнорівневі ігрові завдання, враховуючи потенціалі можливості дітей. Обсяг, темп та інтенсивність вправ потрібно збільшувати поступово, щоб у дітей не сформувався комплекс неповноцінності й не зникла віра в себе. Водночас надмірне спрощення завдань навіть для школярів з недостатнім рівнем підготовки може сформувати легковажне ставлення до спортивних занять і до життя в цілому. У дітей може виникнути переконання, що для досягнення мети зовсім не обов'язково докладати зусилля, працювати на грані своїх можливостей. Така позиція неприйнятна не тільки для юних спортсменів, але й для сучасної людини взагалі.
Необхідно використовувати проведення рухливих ігор для виховання естетичних смаків, опираючись на позитивні емоційні переживання гравців. Для цього корисно включати у знайомі ігри різні варіанти змісту й правил (елементи нового у відомому надають гравцям естетичного задоволення). Треба привчати, дітей знаходити приємне в організованих шикуваннях до ігор, у виконанні правил, у спритних і погоджених діях, у фактах взаємодопомоги, у вдалих творчих діях, у барвистому оформленні місць занять.
У спорті ігровий метод і гру варто розуміти не просто як особливий вид вправ, а як систему, яка допомагає сформувати колектив. Виховання такого колективу планується системою підготовки до змагань, а гра при цьому виступає одним з активних засобів такої підготовки.
Дуже важливо виховувати колективізм у спортсменів, що займаються такими видами спорту, у яких успіх досягається індивідуальними зусиллями, де люди «змагаються» з кілограмами, метрами, секундами або демонструють уміння управляти своїм тілом. Тут через специфіку спортивної боротьби й ролі особистого успіху можуть розвинутися зазнайство, зневажливе ставлення до товаришів і тренерів. Від цього не застраховані представники будь-якого виду спорту. Колективний початок рухливих ігор сприяє формуванню позитивних рис характеру й моральних якостей. У грі кожен пізнає свої слабкі сторони й наочно може переконатися в перевагах приязних загальних зусиль.
У грі велика роль належить правилам. Їхнє неодмінне дотримання сприяє вихованню чесності й справедливості, свідомої дисципліни. Людям, що не займаються колективними видами спорту, ігри з активною боротьбою двох сторін допомагають виховувати вольові якості, спортивну «злість», здоровий азарт, без чого важко не тільки на гімнастичному помості або біговій доріжці, але й за шахівницею.
Щоб за допомогою гри успішно виховувати волю спортсменів, потрібно добре знати ігровий матеріал. Адже він підрозділяється не тільки за, переважно, за спрямованістю на розвиток рухових якостей. Багато ігор сприяють вихованню таких морально-вольових якостей, як рішучість, наполегливість, витримка, взаємовиручка. В іграх «Виклик» або «Атака» дуже важливо бути сміливим і рішучим; у «Перетягуванні каната» не обійтися без наполегливості, а в «Перестрілці» та інших командних іграх – без взаємної виручки. Тренер підбирає відповідні ігри з урахуванням особливостей свого колективу й рис характеру окремих спортсменів.
GНерідко гра допомагає тренерові краще пізнати своїх учнів. Спостерігаючи за поведінкою дітей у процесі гри, тренер може оцінити:
- виявлення гравцем ініціативи й наполегливості, уміння боротися до кінця;
- виявлення боягузтва й нерішучості;
- ставлення до суперників по грі;
- ставлення до партнерів по команді (терпимість, взаємовиручка);
- ставлення до власних помилок, виправлення їх під час повторної гри;
- дисциплінованість, вимогливість до себе;
- ставлення до перемоги, поразки.
+Правильна оцінка дій гравців, об'єктивний аналіз ігор підвищують свідому дисципліну, інтерес до подальшої спортивної підготовки, привчають гравців правильно оцінювати власні дії.
https://www.youtube.com/watch?v=cCVFP3Fpd7E
2)Волейбол у сучасному олімпійському русі.
Волейбол в олімпійському русі
ВСТУП
“Немає нічого шляхетніше за сонце, яке дає стільки світла и тепла. Так і люди прославляють ті змагання, величніше за які немає нічого, — Олімпійські ігри”, — ці слова давньогрецького поета Піндара, написані два тисячоліття тому, не забуті і до цього дня. Не забуті тому, що Олімпійські змагання, які проводили на сході цивілізації, продовжують жити в пам’яті людства.
Як же воно все-таки виникло — це легендарне, це дивне явище за назвою Олімпійські ігри? Ми знаємо, що світове співтовариство розвивалося власною працею, і до того ж дуже повільно — століттями, тисячоріччями відмивало, відтирало свою темну, інколи звірину душу, вчило, створювало свій вузький первісний розум. Ось з’явився великий винахідник колеса. Потім прийшов великий Архімед, Ньютон, Ейнштейн... Тобто що ми хочемо сказати? А те, що процес розвитку людства був поступальним.
Проте були речі і явища, які одразу виникали досконалими і не вимагали доробки. Наприклад, скульптури великих майстрів стародавності, єгипетські піраміди, “Іліада” і “Одисея” таємничого Гомера. Ці “речі” виникали не тільки в стародавності. Можна назвати музику Моцарта і вірші Лермонтова, картини Ботічеллі і будинки Корбюзьє.
Ось до таких творів людського генія треба віднести й ідею Олімпійських ігор... Звичайно, програма їх не раз і не два змінювалась, удосконалювалась, а інколи... погіршувалася. Але не це важливо. Залишилося головне — сама ідея безкорисливих, чесних, до кінця товариських ігор...
Недостатнє висвітлення в літературі ролі волейболу в Олімпійському спорті і зумовило вибір теми нашого дослідження: “Волейбол в Олімпійському русі”.
З моменту свого “винайдення” гра у волейбол переживає бурхливий розвиток. Це виражається й у зростаючій кількості волейболістів, і в зростаючому числі країн-членів Міжнародної федерації волейболу. За своєю поширеністю ця гра займає провідне положення на світовій спортивній арені і в олімпійському русі.
Предметом даного дослідження є динаміка зміни ролі волейболу в Олімпійських Іграх.
Метою нашого дослідження є пошук подальших методів удосконалення системи підготовки висококваліфікованих волейболістів з метою здобуття високих результатів на Олімпійських Іграх.
Крім того, що гра у волейбол є чисто спортивною, відбувається розвиток волейболу як гри заради відпочинку, гра у волейбол стала засобом організації дозвілля, підтримки здоров’я і відновлення працездатності.
РОЗДІЛ І
ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ОЛІМПІЙСЬКИХ ІГОР ТА ОЛІМПІЙСЬКОГО РУХУ
1.1. Олімпійський рух у давнину
Немає рахунку числу міфів — одному прекраснішому за інший! — про виникнення Олімпійських ігор. Почесними родоначальниками їх вважають богів, царів, правителів і героїв. Установлено з очевидною безперечністю одне: перша відома нам Олімпіада у стародавності проходила в 776 р. до нашої ери.
Кожні Олімпійські ігри перетворювалися у свято для народу, свого роду конгрес для правителів і філософів, конкурс для скульпторів і поетів.
Дні олімпійських торжеств — дні загального миру. Для древніх еллінів ігри були інструментом миру, що полегшували переговори між містами, сприяли взаємопорозумінню і зміцненню зв’язків між державами.
Олімпіади звеличували людину, тому що відбивали світогляд, наріжним каменем якого були культ досконалості духу і тіла, ідеалізація гармонійно розвиненої людини — мислителя й атлета. Олімпіоніку — переможцеві ігор — співвітчизники віддавали шану, якої удостоювалися боги, у їхню честь створювалися пам’ятники при житті, складалися хвалебні оди, улаштовувалися бенкети. Олімпійський герой в’їжджав у рідне місто на колісниці, одягнений у пурпур, увінчаний вінком, в’їжджав не через звичайні ворота, а через пролам у стіні, що у той же день зашпаровували, щоб олімпійська перемога ввійшла в місто і ніколи не залишала його.
Центром олімпійського світу стародавності був священний округ Зевса в Олімпії — гай уздовж ріки Алфей при впаданні в неї струмка Кладей. У цьому прекрасному містечку Еллади майже триста разів улаштовувалися традиційні загальногрецькі змагання на честь бога-громовержця. Вітри іонічного моря схиляли могутні сосни і дуби на вершині пагорба Кронос. У його підніжжя розкинулася заповідна територія, тишу якої раз у чотири роки порушувало олімпійське свято.
Така Олімпія, колиска ігор. Про її колишню велич нагадують нині аж ніяк не безмовні руїни. Свідчення античних авторів, статуї і зображення на вазах і монетах відтворюють картину Олімпійських видовищ.
Біля священної Олімпії виросло згодом однойменне містечко в оточенні апельсинових і маслинових гаїв.
Нині Олімпія — типове провінційне містечко, що живе туристами, які стікаються до олімпійських руїн із усього світу. У ньому все олімпійське: від назви вулиць і готелів до блюд у тавернах і сувенірів у незліченних крамничках. Нічим не примітний вхід у священний гай. Під ногами почорнілий мармур сходів та плити священного черепашнику. Варто протягнути руку, і доторкнешся до гілки дикої оливи, якою вінчали голову Олімпіоніка. Над головою простягли свої крони могутні сосни і дуби. А вище — блакить неба, під наметом якого отут були споруджені величні споруди. На жаль, їх не минули ані землетруси, ані розливи рік, ані час. Але як разючі ці останки колишньої величі!!!
Своєю понині збереженою славою Олімпія цілком зобов’язана Олімпійським іграм, хоча проводилися вони там лише раз у чотири роки і тривали лічені дні. У перервах між іграми пустував величезний стадіон, розташований неподалік, в улоговині біля пагорба Кроноса. Заростали травою бігова доріжка стадіону й укоси пагорба, що оточували арену, і насипів, що служили трибуною для глядачів. Не лунав стукіт копит і гуркіт колісниць на прилеглому іподромі.
Зате під час Олімпійських ігор тут вирувало життя. Десятки тисяч прибуваючих атлетів і гостей до відмови заповнювали грандіозні на ті часи спортивні споруди. Їхній ансамбль за своїм складом в основі мало відрізнявся від сучасних спортивних комплексів. У ті далекі часи на Олімпіадах виявлявся лише переможець в окремих видах змагань — Олімпіонік. Говорячи сучасною мовою, ніхто не фіксував абсолютні досягнення атлетів. Досконалість місць змагань мало кого цікавила. Усіх більше займала обрядова сторона свята, присвяченого Зевсу.
Як відомо, давньогрецьку історію з деяким ступенем вірогідності відображає міфологія. Один з поетичних міфів древньої Греції оповідає про те, як виник олімпійський стадіон. Якщо прислухатися до цієї легенди, то його засновником був Геракл із Криту. Приблизно в 17 ст. до н.е. Він і його чотири брати висадилися на Пелопонеському півострові. Там у пагорба з могилою титана Кроноса, відповідно до переказу переможеного в боротьбі сином Зевсом, Геракл на честь перемоги свого батька над дідом організував змагання зі своїми братами з бігу. Для цього на площадці біля підніжжя пагорба він відміряв відстань у 11 стадій, що відповідало 600 його ступням. Імпровізована бігова доріжка довжиною 192 м 27 см і послужила основою майбутнього Олімпійського стадіону. Протягом трьох сторіч саме на цій примітивній арені далеко не регулярно проходили ігри, названі пізніше Олімпійськими.
Поступово Олімпіади завоювали визнання всіх держав, розташованих на Пелопонеському півострові, а до 776 р. до н.е. придбали загальногрецький характер. Саме з цієї дати почалася традиція увічнювати імена переможців.
Напередодні урочистого відкриття Ігор поблизу стадіону на березі ріки Алфей розкидалося древнє наметове містечко. Сюди крім безлічі шанувальників спорту прямували і торгівці різними товарами, власники розважальних закладів. Так ще в древні часи турбота про підготовку до ігор втягувала в організаційні справи найрізноманітніші соціальні прошарки населення Греції. П’ять днів офіційно тривав Грецький фестиваль, присвячений прославлянню фізичної сили і єдності нації, що поклоняється обожненій красі людини. Олімпійські ігри в міру росту їхньої популярності впливали на центр Олімпії — Альтиса. Понад 11 століть в Олімпії проводилися загальногрецькі ігри. Подібні ж ігри проходили й в інших центрах країни, але жодні з них не могли порівнятися з Олімпійськими.
Одна з найпрекрасніших легенд минулого оповідає про богоборця і захисника людей Прометея, який викрав вогонь з вогонь з Олімпу і приніс його в очереті і навчив смертних користуватися ним. Як говорять міфи, Зевс повелів Гефесту прикувати Прометея до Кавказької скелі, пробив йому груди списом, а величезний орел щоранку прилітав клювати печінку титана, він був врятований Гераклом. І не сказання, а історія свідчить про те, що в інших містах Еллади існував культ Прометея, а в його честь проводилися Прометейі — змагання бігунів з палаючими смолоскипами.
Фігура цього титана залишається і нині одним із найяскравіших образів у Грецькій міфології. Вираз “прометеєв вогонь” означає прагнення до високих цілей у боротьбі зі злом. Хіба не той же зміст вкладали древні, коли близько трьох тисячоріч назад запалювали Олімпійський вогонь у гаї Альтиса?
Під час літнього сонцестояння учасники змагань і організатори, прочани і болільники віддавали почесті богам, запалюючи вогонь на вівтарях Олімпії. Переможець змагань з бігу удостоювався почесті запалити вогонь для жертвопринесення. У відблисках цього вогню відбувалося суперництво атлетів, конкурс художників, укладалась угода про мир посланцями від міст і народів.
Ось чому була відновлена традиція запалювання вогню, а пізніше і доставки його до місця проведення змагань.
Серед олімпійських ритуалів особливою емоційністю забарвлена церемонія запалювання вогню в Олімпії і доставки його на головну арену ігор. Це одна з традицій сучасного Олімпійського руху. За хвилюючою подорожжю вогню через країни, і навіть — іноді — континенти, за допомогою телебачення можуть спостерігати мільйони людей.
Вперше олімпійське полум’я спалахнуло на Амстердамському стадіоні в перший день ігор 1928 року. Це безперечний факт. Однак до останнього часу більшість дослідників в області олімпійської історії не знаходять підтвердження тому, що цей вогонь був доставлений, як велить традиція, естафетою з Олімпії.
Початок смолоскиповим естафетам, що доставляли вогонь з Олімпії в місто літньої Олімпіади, було покладено в 1936 р. З тих пір церемонії відкриття Олімпійських ігор збагатилися хвилюючим видовищем запалювання на головному олімпійському стадіоні вогню від смолоскипа, пронесеного естафетою. Біг факелоносців — урочистий пролог Ігор протягом понад чотирьох десятиліть. 20 червня 1936 р. в Олімпії був запалений вогонь, що зробив потім 3075 кілометровий шлях по дорогам Греції, Болгарії, Югославії, Угорщини, Чехословаччини і Німеччини. А в 1948 р. смолоскип уперше зробив морську подорож.
У 394 р. н.е. Римський імператор Феодосій І видав указ, що забороняє подальше проведення Олімпійських ігор. Імператор прийняв християнство і вирішив викорінити антихристиянські ігри, що прославляють язичеських богів. І півтори тисячі років ігри не проводилися. У наступні століття спорт утратив те демократичне значення, що додавали йому в Древній Греції. Надовго він перестав відігравати роль найбільш доступного засобу спілкування між народами.
1.2. Розвиток Олімпійських Ігор у ХХ столітті
З настанням епохи Ренесансу, що відновила інтерес до мистецтва Древньої Греції, згадали про Олімпійські ігри. На початку 19 ст. спорт одержав у Європі загальне визнання і виникло прагнення організувати щось подібне до Олімпійських ігор. Деякий слід в історії залишили локальні ігри, організовані в Греції в 1859, 1870, 1875 і 1879 роках. Хоча вони і не дали відчутних практичних результатів у розвитку міжнародного Олімпійського руху, але послужили поштовхом до формування Олімпійських ігор сучасності, зобов’язаних своїм відродженням французькому суспільному діячеві, педагогові, історикові Пьєру Де Кубертену. Ріст економічного і культурного спілкування між державами, що виникло наприкінці 19 ст., поява сучасних видів транспорту, підготували ґрунт для відродження Олімпійських ігор у міжнародному масштабі. Саме тому заклик Пьера Де Кубертена: “Потрібно зробити спорт інтернаціональним, потрібно відродити Олімпійські ігри!”, знайшов належний відгук у багатьох країнах.
23 червня 1894 р. у Парижі у Великому залі Сорбонни зібралася комісія з відродження Олімпійських ігор. Її генеральним секретарем став Пьєр Де Кубертен. Потім оформився Міжнародний Олімпійський Комітет — МОК, у який увійшли найбільш авторитетні і незалежні громадяни різних країн.
За рішенням МОК гри першої Олімпіади були проведені в квітні 1896 р. у столиці Греції на Панафінійьскому стадіоні. Енергія Кубертена й ентузіазм греків перебороли багато перешкод і дозволили виконати намічену програму перших ігор сучасності. Із захватом приймали глядачі барвисті церемонії відкриття і закриття відродженого фестивалю спорту, нагородження переможців змагань. Інтерес до змагань був так великий, що на мармурових трибунах Панафінійського стадіону, розрахованих на 70 тисяч місць умістилося 80 тисяч глядачів. Успіх відродження Олімпійських Ігор підтвердили громадськість і преса багатьох країн, які зі схваленням зустріли дане починання.
Проте ще на початку підготовки Ігор в Афінах виявилися труднощі, пов’язані з економічною слабкістю Греції. Прем’єр-міністр країни Триконіс відразу ж заявив Кубертену, що Афіни не в змозі здійснити настільки великий міжнародний захід, зв’язаний з великими витратами засобів і обсягами робіт для перебудови міста і спортивних споруд. Лише підтримка населення допомогла перебороти цю перешкоду. Видні суспільні діячі Греції утворили Організаційний комітет і знайшли засоби. У фонд підготовки ігор надходили приватні внески, що утворили великі суми. Були випущені поштові марки на честь Олімпійських ігор. Доход від їхньої реалізації пішов у фонд підготовки. Енергійні заходи оргкомітету й участь усього населення Греції принесли бажані плоди.
І все-таки явна непідготовленість Греції до серйозних заходів подібного масштабу позначилася насамперед на спортивних результатах змагань, що були невисокі навіть за оцінками того часу. Причина тому була одна — відсутність належним чином обладнаних споруд.
Знаменитий Панафінійський стадіон був одягнений білим мармуром, але його місткість виявилася явно недостатньою. Спортивна арена не витримувала жодної критики. Занадто вузька, що має нахил з одного боку, вона виявилася погано пристосованою для змагань легкоатлетів. М’яка гарева доріжка до фінішу мала підвищення, а віражі були занадто круті. Плавці змагалися у відкритому морі, де старт і фініш були позначені розтягнутими між поплавцями канатами. У таких умовах про високі досягнення не приходилося навіть мріяти. Стало ясно, що на примітивній арені стадіону атлети не можуть досягти високих результатів. Крім того, небачений приплив туристів, що кинулися в Афіни, виявив необхідність пристосування міського господарства для їхнього прийому й обслуговування.
В даний час Мармуровий стадіон в Афінах для змагань не використовується, залишаючись пам’ятником перших ігор. Природно, що організація сучасних олімпійських ігор під силу лише економічно розвиненим країнам, міста яких мають необхідні спортивні споруди і досить упорядковані, щоб належним образом прийняти необхідну кількість гостей. Виносячи рішення про чергові ігри 1900-1904 років у Парижі в Сент-Луїсі МОК виходив з того, що в цих містах у той час проводилися всесвітні виставки. Розрахунок був простий — обрані міста у Франції і США вже мали мінімально необхідні спортивні споруди, а підготовка до всесвітніх виставок забезпечувала умови для обслуговування туристів і учасників ігор.
До прославлених Паризьких ансамблів підготовка ігор ІІ Олімпіади не додала нічого істотно нового.
На змаганнях Ігор ІІ Олімпіади в Парижі були показані досить високі результати. Однак розрахунки на використання вже існуючих споруд і сполучення Ігор із Всесвітньою виставкою себе не виправдали. Змагання проходили на аренах, далеко розташованих одна від одної і не розрахованих на велику кількість глядачів. Легка атлетика проводилася в Булонському лісі на ґрунтових доріжках Ресинг клуба, плавання — в Аньєрі, гімнастика у Венсенському лісі, фехтування в Тьюільрі, теніс на острові Пюто. Паризькі ігри стали частиною програми третьої Всесвітньої виставки. Вони залучили мало глядачів, були слабко відбиті в пресі.
Ще менш ефективними виявилися ігри ІІІ Олімпіади, проведені вперше на Американському континенті в Сент-Луїсі. Їх також пристосували до всесвітньої виставки 1904 року. Переважну більшість учасників склали самі американці. Змагання проводилися головним чином на спортивних площадках Університету Вашингтона, розрахованих на 40 тис. місць. Бігова доріжка стадіону мала пряму траекторію — 200 м. Плавці стартували в штучному руслі ріки на території виставки з наспіх збитого плоту. Ці ігри залишили малопомітний слід в історії олімпійського руху.
Організатори ІV Олімпіади в Лондоні врахували помилки попередників. У столиці Великобританії за короткий термін був зведений стадіон Whіte-cіty із трибуною на 100 тис. місць. На його території розмістили також стометровий плавальний басейн, арену для змагань борців і ковзанку зі штучним льодом.
Олімпійські ігри в Лондоні поклали початок спорудженню спеціальних спортивних комплексів для їхнього проведення. Правильність такого рішення підтвердили високі результати, показані атлетами на стадіоні “Whіte-cіty”, і великий інтерес до ігор, виявлений аматорами спорту і пресою багатьох країн. При побудові “Whіte-cіty” архітектори вперше поставили проблему створення комплексу спортивних споруд на одній території.
Популярність сучасного олімпійського руху підкріпили гри V Олімпіади в Стокгольмі. Їхня чітка організація, а головне спеціально побудований королівський стадіон принесли іграм заслужений успіх. Малий розмір стадіону, дерев’яний козирок над трибунами створювали гарну видимість і акустику. Стадіон був оснащений круговими проходами і тоннелями. Усі наступні ігри залишили в історії олімпійського руху незгладимий слід не тільки у виді високих спортивних досягнень, але й у формі унікальних споруд, оснащених прогресивними технічними пристроями, що сприяють високим досягненням атлетів, удосконаленням структури міст-столиць олімпійських ігор.
Ігри VІІ олімпіади 1920 року відбулися в бельгійському місті Антверпені. Олімпійський стадіон був розглянутий як споруда міського призначення. Тут аматори спорту вперше спостерігали за хокейними матчами, проведеними на штучному льоді. Для змагання велосипедистів був обладнаний великий велодром “Garden-cіty”. Ділянка каналу Вільбрек перетворилася у водний стадіон для змагань з веслування. Футбольний турнір проходив на стадіоні “Біршот”. На олімпійському стадіоні під час церемонії відкриття олімпійських ігор був піднятий білий прапор з п’ятьма переплетеними кільцями, що символізують єдність спортсменів усіх континентів, і пролунала олімпійська клятва.
1924 рік відзначився тридцятиріччям олімпійського руху. Честь організації Ігор VІІІ Олімпіади була надана Парижеві. Цього разу Париж ретельно готувався до проведення Олімпійських ігор. З цією метою був оголошений архітектурний конкурс на кращий проект Олімпійського стадіону. Переможець конкурсу М. Фор-Дюжарик розробив проект сучасного стадіону з трибунами на 100 тисяч місць, з комплексом спортивних споруд для змагань з різних видів спорту й олімпійське село для 2 тисяч спортсменів. Хоча реалізувати проект не вдалося, але він послужив стимулом для створення подібних комплексів у майбутньому. У передмісті Парижа був побудований стадіон “Коломб” із трибунами на 40 тис. місць, що відповідає вимогам того часу, але не відрізняється особливою красою і зручністю для глядачів. Плавці змагалися в басейні “Турель”. Ігри пройшли з великим успіхом. Були показані високі спортивні результати. На змаганнях були присутні понад 600 тис. глядачів.
До цієї олімпіади побудували житло для частини атлетів. Це були дерев’яні одноповерхові будинки із санвузлами і душами.
Ігри ІX олімпіади (1928 р.) відбулися в Амстердамі — великому економічному і культурному центрі Нідерландів. У межах міста до ігор був побудований стадіон, що примикав до міського парку. У просторі під трибунами обладнали допоміжні приміщення. Стадіон на 40 тис. місць відрізняла вежа над трибунами, що імітує повітряний млин.
Олімпійський комплекс включав також басейн для плавання, тенісний корт, зали для боксу, боротьби, фехтування, тренувальні площадки. Поблизу стадіону — канал, гавань для яхт, готель.
Ігри X олімпіади в американському місті Лос-Анджелесі (1932 рік) відзначені початком формування олімпійського комплексу міста, що включило стадіон, плавальний басейн, Олімпійське село. Побудований в античному стилі стадіон “Колізей” (1923 р.) до олімпіади був реконструйований, його трибуни стали вміщати понад 100 тисяч глядачів. Для того часу стадіон був вищим досягненням спортивного будівництва. Над центральною аркою стадіону горів олімпійський смолоскип. Намітивши велику програму Ігор, організатори зіштовхнулися з необхідністю розосередити місця проведення змагань по різних видах спорту. Так, веслярі змагалися на спеціально збудованому каналі в Long Beach, велосипедисти — у місті Пасадені, де був побудований тимчасовий велотрек, що після Ігор розібрали. Змагання з кінного спорту проводилися за містом.
Для розселення спортсменів уперше було споруджене Олімпійське село. Воно складалося з 700 збірних житлових будиночків. Організація села забезпечила сприятливі умови для тісних контактів і здобуття взаємопорозуміння між спортсменами різних країн.
Однак віддаленість місця проведення Ігор від європейських країн і недостатній розвиток транспортних зв’язків негативно позначилися на числі учасників.
У 1932 році було вирішено провести Ігри ХХІ Олімпіади в Берліні. У 1933 році в Німеччині до влади прийшли нацисти. Вони стали використовувати підготовку Олімпіади у своїх пропагандистських цілях. Для проведення Ігор у Берліні був зведений комплекс, що відрізнявся надмірною пишністю. Проект архітектора Вернера Марха на іграх був визнаний гідним золотої медалі. Головна арена стадіону вміщала 100 тисяч глядачів. Ще 150 тисяч спостерігало за змаганнями, що проходили в плавальному басейні, спортивному залі і на стадіоні, призначеному для хокею.
Ігри ХХІV Олімпіади, проведені в 1948 році в Лондоні, показали, яким великим у людей є прагнення до миру і взаємного співробітництва. Організовані в умовах жорстокого післявоєнного режиму економії, вони проте залучили рекордне для того часу число країн-учасниць (59) і безліч туристів.
Нових спортивних споруд до ігор не побудували. Старий олімпійський стадіон, побудований до ігор 1908 року, був непридатний через погану бігову доріжку. Головною спортивною спорудою олімпіади став Імперський стадіон в Уемблі на 60 тис. місць. Вперше в Лондоні змагання з плавання проводилися в закритому басейні.
Завдання на дистанційне навчання:
Прочитати матеріал, законспектувати, вивчити.
Фото конспекта прислати на вайбер. телеграм 0956272794
